ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ КРЕАТИВНОСТІ В УЧНІВ СЕРЕДНЬОЇ ШКОЛИ

Стрімкі зміни в українському суспільстві, зумовлені розповсюдженням пандемії COVID-19, нестабільністю на ринку праці, постійним реформуванням освітньої і медичної галузей, висувають підвищені вимоги до сучасної людини. Проте варто наголосити, що особистість, яка активно протистоїть усім цим  викликам і загрозам та прагне реалізуватися в житті, максимально розкрити свій потенціал і досягнути успіху в соціумі, повинна вирізнятися низкою індивідуально-психологічних характеристик, з-поміж яких однією з найважливіших є креативність. Адже саме креативні особистості завжди знаходилися в авангарді подій і часто жертвували своїм добробутом або власним життям заради прогресу.

Проте, на думку гуманістичних психологів (А. Маслоу, К. Роджерс, А. Адлер), ця якість може розглядатися як природня тенденція до особистісного балансу, психічного здоров’я та самоактуалізації особистості [1, 4]. Креативність також є тією важливою характеристикою, яку, згідно концепції НУШ, потрібно активно формувати в школярів, оскільки вона є запорукою їх гармонійного розвитку, успішного навчання та реалізації в майбутній професійній діяльності. 

Мета статті полягає в емпіричному визначенні особливостей вияву креативності в учнів середньої школи.

Загалом вивченню феномену креативності присвячені праці дослідників різних галузей науки: філософів, педагогів, психологів та ін. Значний внесок у висвітленні цього питання зробити вітчизняні (В. Моляко, О. Кульчицька, А. Кульчицька, Н. Хазратова, В. Рибалко, Т. Федотова та інші) та західні науковці (Дж. Гілфорд, Е. Торренс, К. Роджерс та інші) [2, 4, 5].

Поняття креативності в наукових колах з’явилося на початку 50-х років ХХ століття завдяки Дж. Гілфорду. Науковець визначав креативність як універсальну пізнавальну творчу здібність, в основі якої запропонував кубовидну модель структури інтелекту, вказавши на принципову відмінність між двома типами розумових операції: конвергенцією та дивергенцією. Пізніше вчений виокремлює низку факторів дивергентних інтелектуальних здібностей, які,  на його думку, характеризують креативність (оригінальність, точність, гнучкість  та біжучість/швидкість думки) [1].

Е. Торренс продовжив розпочаті напрацювання Дж. Гілфорда. Креативність він розуміє як здатність до загостреного сприйняття недоліків, нестачі в знаннях та дисгармонії.

Проте, на відміну від вище згаданого когнітивного напрямку, представники особистісного напряму основний акцент робили на вивченні особливостей людей, які виявили себе творчо, їх особистісного портрету (Р. Мілгрем, Р. Кеттелл, О. Матюшкин та інші) [1, 5].

Задля реалізації мети на базі КЗ «Луцький НВК №9 Луцької міської ради» було  проведено емпіричне дослідження. Вибірку склали 34 учні 6 класу. Було застосовано невербальний тест творчого мислення Е. Торренса «Завершення фігур» (показниками креативності є: гнучкість, оригінальність, швидкість, розробленість проблеми, загальний показник креативності) [3].

За результатами, отриманими за шкалою загального показника креативності, діагностовані школярі були поділені на групи: з високим рівнем креативності (29%), з середнім рівнем (52%) та з низьким її рівнем (19%). У кожній з груп визначено особливості прояву решти шкал методики. Показники середньогрупової фіксації даних зображено на рис.1.

Рис.1. Середньогрупові результати за шкалами тесту творчого мислення Е. Торренса

Примітка: 1 – оригінальність, 2 – гнучкість, 3 – швидкість, 4 – розробленості проблеми

Згідно з рис.1 помітні значні відмінності у вияві креативності в опитаних учнів: в креативних школярів оригінальність Хсер=23,1, гнучкість Хсер=13,3, швидкість Хсер=15,3, розробленість Хсер=84,8; в осіб із середнім рівнем креативності оригінальність Хсер=12,3, гнучкість Хсер=8,6, швидкість Хсер=14,5, розробленість Хсер=34,2; в дітей з низьким/невизначеним рівнем креативності оригінальність Хсер=6,9, гнучкість Хсер=4,6, швидкість Хсер=11,5, розробленість Хсер=13,1. Бачимо, що значні відмінності в діагностованих трьох груп визначено за шкалою «розробленість проблеми».

Отже, незважаючи на велику кількість напрацювань у напрямку дослідження феномену креативності, і до сьогодні актуальним є питання визначення єдиного підходу у вивченні цього явища. Дослідження не вичерпує всієї проблеми. Перспективу нашого наукового пошуку вбачаємо в розширенні вибірки досліджуваних та врахуванні вікового й гендерного аспектів у з’ясуванні особливостей вияву креативності.

Джерела та література:

1. Дружинин В.Н. Психология общих способностей. СПб.: Питер, 2000. 368 с.
2. Кульчицька А.В. Самооцінка в структурі міжособистісних відносин особистості // Особистість в сучасному світі: ІІІ Всеукраїнський психологічний конгрес з міжнародною участю. – К.: ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2015. Ч.2. С.120-123.
3. Туник Е. Е. Психодиагностика творческого мышления. Креативные тесты. 2-е издание : СПб. : Дидактика Плюс, 2002. 82 с.
4. Федотова Т.В., Кульчицька А.В. Особливості вияву когнітивно-стильових характеристик та креативності в публічних службовців // Психологічні перспективи. Випуск 36. Луцьк : ВНУ імені Лесі Українки, 2020. С. 208-224.
5. Федотова Т.В. Основні підходи до проблеми розвитку креативності особистості // Практична психологія та соціальна робота.2007. №9 . С. 60-64.