ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ЛІНОЩІВ У НАВЧАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

У світі на сьогоднішній день відбувається науково-технічна, інтелектуальна та духовно-просвітницька революція, що породжує активну зміну форм і методів освіти в Україні. Один із головних напрямів таких змін вбачається у конструюванні виховного процесу, складові якого були б спроможні допомагати молодому поколінню успішно інтегрувати, з одного боку, національний досвід і традиції старшого покоління, а з іншого, – загалом новітні інформаційні, поведінкові та когнітивні схеми інших етнокультурних та цивілізованих спільнот. Освітній процес перебудовується таким чином, щоб мінімізувати появу негативних чинників (гіперактивність, агресія, тривожність, лінощі та ін.), які породжують труднощі у навчанні.

Лінощі – стан, що виявляється у небажанні виконувати певну діяльність при усвідомленні необхідності її виконання, який може супроводжуватися певним емоційним дискомфортом і дезорганізацією даної діяльності [2]. Основні підходи до розуміння лінощів: лінощі як захисний механізм (М. Берендеева, Б. Петров, Г. Архангельський, І. Хофман), як хворобливий стан (Л. Аргос), як міф, бо насправді це дисфункція нейророзвитку (М. Левін), як відсутність мотивації (Ю. Проскура, Ю. Ошемкова, А. Анцупова та А. Шипілова), як природний задаток (П. Каптерева) та ситуативний підхід (Д. Богданова).

Виділяють різні причини появи такого феномену як лінощі: вплив зовнішніх чинників (В. Г. Степанов, П. Ф. Каптерев), внутрішніх чинників, або навіть біологічних – (І. І. Дудкін та Ю. С. Ошемкова, М. Левін). Але детальне ознайомлення з проблемою лінощів дозволяє зробити висновок, що існують і зовнішні і внутрішні фактори, що впливають на появу цього феномену. На появу лінощів впливають: пасивна сторона людської природи, перевтома, об'єктивна виснаженість організму, особлива позиція сімейного та шкільного виховання: оберігання дітей від будь-яких серйозних справ; багато нецікавої, нудної роботи; непосильні обов'язки [3].

Мета дослідження – здійснити емпіричний аналіз особливостей прояву лінощів у навчальній діяльності.

Дослідженням були охоплені учні ЗОШ №25. В ньому взяли участь 53 учні 8-х класів (23 юнаки і 30 дівчат), віком 13-14 років. Для виявлення особливостей прояву лінощів у навчальній діяльності було обрано 3 методики: анкета«Саморегуляція прояву лінощів» Д. А. Богданової та С. Т. Посохової [1], теппінг-тест та методика діагностики вольового потенціалу особистості.

За результатами дослідження усіх респондентів було поділено на схильних до прояву лінощів (79,25%) та схильних до переборювання лінощів (20,75%) у навчальній діяльності. Схильні до прояву лінощів учні характеризуються низьким рівнем саморегуляції та внутрішнім уявленням про відсутність необхідності виконання більшості наявних справ і, відповідно, відмовляються від їх здійснення. Учні схильні до переборювання лінощів володіють здатністю до саморегуляції, усвідомлюють необхідність виконання діяльності та, відповідно, виконують її.

Для перевірки взаємозв’язку схильності до прояву лінощів з іншими обраними показниками, було здійснено кореляційний аналіз (Таблиця 1).

Таблиця 1

Статистично значущі коефіцієнти кореляції прояву лінощів із особистісними особливостями

Примітка: * – статистично значущий зв’язок на рівні 0,01.

Схильність до прояву лінощів статистично значимо корелює з типом нервової системи (r= 0,32, р < 0,05). Це означає, що чим більша схильність до прояву лінощів, тим більшим є показник типу нервової системи у досліджуваного. Тобто, чим слабший тип нервової системи, тим більшою є схильність до прояву лінощів у навчальній діяльності. Було виявлено також негативну статистично значиму кореляцію схильності до прояву лінощів з вольовим потенціалом особистості (r=  - 0,30, р < 0,05). Тобто, чим більша схильність до прояву лінощів, тим нижчі показники вольового потенціалу, і навпаки.

Отже, здійснений емпіричний аналіз дозволив виявити, що учням не схильним проявляти лінощі у навчальній діяльності найбільш притаманним є сильний тип нервової системи та високий рівень вольового контролю. Тобто, лінощі учнів залежать як від мотивації, так і від сили волі, які визначаються наявністю наступних природних задатків: сильна чи слабка нервова система, переважання збудження або гальмування по «внутрішньому» балансу (вираженість потреби в активності).

Джерела та література:

1. Боровская Н. В. Дифференциально-психофизиологические факторы лени / Н. В.  Боровская // Материалы I съезда Российского психологического общества. – М., 2007. – Т. 1. – С. 117.
2. Михайлова Е. Л. Лень в представлениях обыденного сознания // Психологические проблемы самореализации личности / Под ред. Л. А. Коростылёвой. – СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского ун-та, 2004. – Вып. 8. – С. 274-282.
3. Проскура Ю. В. Эмпирическое исследование особенностей лени как психологического феномена / Ю. В. Проскура // Практична психологія і соціальна робота. – 2008.– №10. – С.72.