ФОРМУВАННЯ ЖИТТЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДІТЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ В УМОВАХ РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА

У дійсній складній економічній ситуації однією з головних соціально-педагогічних умов формування життєвої компетентності дітей з обмеженими можливостями є створення оптимального реабілітаційного середовища як об'єднуючого простору, в якому відбувається процес подолання вад дитини, її соціалізація. Ці діти найчастіше вперше попадають у поле зору фахівців лише до моменту надходження в школу або ще пізніше, коли виявляється їхня неспроможність у шкільному навчанні. Хоча нерідко в цих дітей за зовнішнім благополуччям ховаються різні відхилення в психічному розвитку, помітні на ранніх стадіях тільки фахівцям (психологам, дефектологам, психоневрологам).

Таким чином, у даний час стало надзвичайно актуальним створення широкої мережі консультативної психолого-педагогічної і медичної допомоги дітям з особливими потребами. Назріла необхідність у розробці принципово нових форм взаємодії дошкільних і спеціальних (корекційних) установ з родинами, створення більш широкої мережі консультативних пунктів, де батьки зможуть одержувати медичну і психолого-педагогічну допомогу з діагностики психічного розвитку дитини, зі змісту і методів корекційної роботи з дитиною в родині, з питань виховання й організації домашнього режиму, з налагодження  взаємин дитини з дорослими членами родини, з проблем встановлення її  контакту з іншими дітьми в родині і за її межами. Для організації комплексної допомоги батькам та дітям групи ризику в центрі реабілітації використовуються наступні форми роботи:  організація та проведення спільних корекційних занять з дітьми та батьками різними фахівцями команди; консультування батьків та інших членів сім'ї; проведення тренінгів вправляння із стресовими ситуаціями;  організація дозвілля дітей та батьків.

Зарубіжний та вітчизняний досвід свідчить, що вчасно розпочата кваліфікована реабілітація дозволяє попередити появу відхилень у розвитку вторинної та третинної природи, скорегувати наявні і в результаті – значно знизити ступінь соціальної недостатності дітей з відхиленнями у розвитку чи ризиком появи таких відхилень, досягнути максимально можливого для кожної дитини рівня загального розвитку та ступеню інтеграції у суспільство[3].

У задачу психолога входять  наступні напрямки роботи: індивідуальне психологічне обстеження дитини, визначення загального рівня психічного розвитку, виявлення структури порушення (тобто виділення збережених і психічних функцій, що формуються з затримкою,). За результатами психологічного обстеження психолог разом з педагогом або дефектологом   може намічати стратегію і тактику корекційної  роботи з дитиною. Надалі психолог спостерігає за її розвитком, виділяє ті параметри психічного розвитку, що вимагають більшої уваги, бере участь у розробці системи корекційних занять, що враховує індивідуальні особливості конкретної дитини (темп психічної діяльності, стомлюваність, стійкість уваги і т.п.). Особливо важлива роль психолога в адаптаційний період, коли різкий перехід від однієї системи виховання до іншої може привести дитину до дезадаптаційного стресу. Тому психолог допомагає дефектологу, вихователям і батькам у проведенні найбільш складного для дитини початкового періоду перебування в новій системі навчання.

Отже необхідно створювати широку мережу консультативних пунктів, на яких можна проводити комплексну (психолого-педагогічну і лікарську) діагностику психічного розвитку дітей раннього віку. Це може дозволити вчасно виявити наявні труднощі і відхилення в розвитку дітей, попередити вторинні особистісні реакції на дефект, полегшити процес соціалізації й у якомусь ступені знизити шкільну дезадаптацію дітей [1]. У програмі  повинні брати участь усі необхідні фахівці (лікарі, психологи, педагоги і соціальні працівники).Співробітництво фахівців різних професій у проведенні комплексної діагностики і спільна розробка комплексної корекційної  програми дозволять більш широко і професійно вирішувати проблеми кожної дитини. На підставі діагностичних даних надається можливість побудувати комплексну психокоррекційну програму, спрямовану на пом'якшення і компенсацію виявлених відхилень, порушень і дефектів у розвитку дитини.

В даний час назріла необхідність у здійсненні нових форм взаємодії дошкільних і спеціальних реабілітаційних центрів  з родинами, – наприклад, організація груп домашнього навчання і короткочасного перебування дітей з особливостями в розвитку в спеціальних (реабілітаційних),шкільних і дошкільних установах загального типу.Фахівці повинні допомагати батькам правильно розуміти й оцінювати можливості своєї дитини  та спеціально навчати займатися з власною дитиною. Допомога родині повинна складатися в рекомендації батькам таких виховних мір і у визначенні такого психокорекційного  підходу, що дозволив би позитивно оцінювати дитину і знаходити способи адекватної компенсації наявних порушень психічного розвитку.

Джерела та література:

1. Бастун Н. Діти й молодь із розумовою недостатністю в Україні та в світі // Соцільна політика та соціальна робота - 1997. - №2,3 (3.4). - с. 81-94.
2. Бастун Н.. Лукомська С. Захист прав розумове відсталих підлітків та молоді на особисте життя. - К.: В. Главник, 2004.
3. Выготский Л.С. Основы дефектологии. М.: Педагогика, Собр.соч. в 6 т. - 1982. Т-5. - 368 с.