КАЗКОТЕРАПІЯ – ДОСТУПНИЙ ТА ПЕРЕВІРЕНИЙ МЕТОД ДЛЯ ВИХОВАННЯ ПСИХІЧНО ЗДОРОВИХ ТА РЕЗИЛЬЄНТНИХ ДІТЕЙ

Свідомим бажанням більшості батьків є виховати щасливу, психічну здорову та емоційно стійку дитину, яка буде в змозі впевнено йти по життєвому шляху і бути готовою до мінливих викликів сучасності. Бажана резильєнтність активно формується ще у ранньому віці від 3 до 7 років. Саме в цей період дитина є найбільш сприйнятлива до казок, які допомагають дітям будувати власні проекції, моделі поведінки, розуміти внутрішні конфлікти, та розвіювати дитячі страхи.

Мета статті полягає в огляді світової літератури по казкотерапії як надзвичайно доступної психокорекційної техніки в дошкільному та молодшому шкільному віці, що сприяє формуванню здорової психіки у дітей, які будуть резильєнтними до викликів сучасного суспільства. 

Дослідження казок та їх психодинамічного потенціалу було розпочато порявняно недавно, в середині 20 століття. К. Юнг та З. Фрейд займалися аналізом казок, справедливо вважаючи що вони надзвичайно впливають на формування особистості. Грунтовний аналіз казок включаючи їх значення та вплив на формування дятячої психіки був зроблений у 60-70 роках у роботах Heuscher та Bettelheim. Heuscher [1] описав казки та міфи з позицій психікоаналітичної та юнгіанської шкіл, що викликало інтерес психіатрів, психологів, соціологів та педагогів у всьому світі. У відомій книзі Bettelheim [2] дослідив казки братів Грімм з позицій психоаналітичгого підходу, а також обговорив емоційну, символічну та терапевтичну роль казок. Він описав як дитяча література стимулює розвиток розуму та особистості, забезпечуючи молодих читачів механізмами подолання своїх внутрішніх проблем, життєвих стресів та тривог. Закрема він виділив наступні впливи казок на розвиток дітей:

-     Казки допомагають дітям будувати власні проекції та світогляд, тим самим сприяючи їхньому розвитку. Слідом за Фрейдом він розглядає казкові фігури як символізуючі елементи особистості, «его», «id» і «супер-его».

-     Казки дають дітям можливість зрозуміти внутрішні конфлікти, коли вони переживають критичні вікові стадії. З психоаналітичної перспективи майже всі казки містять прояви едіпових конфліктів, насильницьких фатназій, страху кастрації, приниження, сепарації і т.д. Тим не менше, на думку автора, «жорстокі» історії допомагають дітям впоратися з конфліктами у власному житті, оскільки вказують на краще майбутнє і щасливий кінець.

-     Казки допомагають розвіяти страхи. Казки одночасно задовільняють цікавість дітей до фантастичного а також до страху перед жахливим. «Коли якийсь страх набирає образу відьми, його можна позбутися засунувши в піч!». Автор переконанний, що елементи загрози та жорстокості необхідні, оскільки казковий світ не викликає ні агресії, ні страху, але допомагає дітям впоратися з цими відчуттями.

Окрім важливого позитивного впливу казок на нормальний розвиток дітей, казки можуть застосовуватися як діагностичний та терапевтичний засіб при широкому спектрі психічних розладів у дітей, підлітків та навіть дорослих – що саме і називається казкотерапією. Казкотерапія передбачає не тільки застосування класичних казок (англ. fairy tails) та міфів які існують століттями, але й використання сучасних історій (англ. story-telling) вигаданих та розказаних з певною терапевтичною чи виховною метою.

Дослідження застосування класичних казок у психотерапії було проведено у серії публікацій Dieckmann [3, 4]. Він вказав на те, що основний казковий час це дитинство, коли встановлюються основні невротичні зразки і з’являються перші невротичні симптоми [4]. На основі кореляції у 50 пацієнтів він встановив що існує сильний зв’язок із симптомами пізніших неврозів, структурою особистості та моделями поведінким. Dieckmann цікаво відмітив, що поведінка та діагноз окремої людини може бути повязана і навіть передбачена знаючи про улюблену казку дитинства (або ту що найбільше запамяталася) [4]. У західних країнах казкотерапія застосовувалась як терапевтичний метод для підтримки хворих дітей [5, 6].

Конкретні рекомендації щодо застосування казкотерапії безпосередньо батьками в домашніх умовах можна знайти у серії книжок Doris Brett [7], де подані маленькі історії про вигадану дівчинку призначені для того, щоб батьки розповідали їх своїм дітям. Історії охоплюють одинадцять проблемних тем, включаючи взаємини у родині, сором'язливість, дитяча імпульсивність а також дитячі страхи. Історії включають специфічні поведінкові прийоми, такі як систематична десенсибілізація та приховане моделювання, а також лікування загальних дитячих фобій та хвилювань. Подано докладні рекомендації, як батьки можуть персоналізувати та модифікувати казки відповідно до конкретних обставин, зрештою створюючи нові історії для власних дітей.

Підсумовуюючи вищезагадані джерела можна зробити висновок що казкотерапія є підтвердженим психодіагностичним та терапевтичним методом. Більше того, можна припустити, що з допомогою читання окремих, вибраних казок в ранньому дитячому віці можна фомувати бажані риси характеру та резильєнтну особистість. Перевірка даного припущення є цікавою темою майбутніх досліджень.

Джерела та література:

1. Heuscher, J. E. (1963) A Psychiatric Study of Fairy Tales: Their Origin, Meaning, and Usefulness, 1st edn. Charles C. Thomas, Springfield, IL, USA.
2. Bettelheim, B. (1976) The Uses of Enchantment: The Meaning and Importance of Fairy Tales. Knopf, New York, NY, USA.
3. Dieckmann, H. (1971). The favourite fairy-tale of childhood. The Journal of Analytical Psychology, 16(1), 18–30.
4. Dieckmann, H. (1997). Fairy-tales in psychotherapy. The Journal of Analytical Psychology, 42, 2.
5. Fosson, A. & Husband, E. (1984) Bibliotherapy for hospitalized children. Southern Medical Journal, 77, 342–346.
6. Freeman, M. (1991) Therapeutic use of storytelling for older children who are critically ill. Children’s Health Care, 20, 208–215.
7. Бретт, Дорис (2014). "Жила-была девочка, похожая на тебя..." Психотерапевтические истории для детей. Санкт-Петербург: Класс.