ЕМПАТІЙНІСТЬ ЯК ЧИННИК ПРОФЕСІЙНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ

У сучасному насиченому різними подіями суспільстві надзвичайно важливим і актуальним є проблема емпатійності у професійному самовизначенні.

У сучасній психології можна виділити наступні тенденції розгляду емпатії:

1. емоційний процес, переживання афективного стану іншого у відповідь на його емоційну поведінку (В.Штерн, У.Мак-Даугал, А.Мехрабіан, Г.Епштейн, Т.І.Пашукова);
2. когнітивний процес – розуміння, усвідомлення внутрішнього життя іншої людини, здатність прийняти роль, перспективу, позицію іншого (К.Даймонд, Р.Б.Карамуратова);
3. складний адиктивно-когнітивний процес (Т.П.Гаврилова, Д.Роджерс, Л.П.Стрєлкова);
4. взаємодія афективних (емоційних), когнітивних та конативних (дійових, поведінкових) компонентів (О.П.Сопіков, М.І.Сарджвеладзе, С.Б.Борисенко) [3 ].

У психологічній літературі виділяють різні трактування механізмів цього явища, до яких належить емоційне зараження, наслідування, ідентифікація, рефлексія, децентрація.

Сопиков А. П. [4] вказує на ідентифікацію як механізм емпатії, підкреслюючи, що внутрішньою основою співчуття, співучасті, співпереживання є здатність до взаємного ототожнення, тобто до ідентифікації.

Т.П.Гаврилова [3] механізмами емпатії називає емоційний заряд на нижчих рівнях її розвитку (у маленьких дітей) та часткову або повну ідентифікацію на вищих рівнях – при певній сформованості „Я” людини. У своїх більш пізніх роботах Т.П.Гаврилова пояснює виникнення емпатії механізмом соціальної емоційної децентрації. Соціальною децентрацією вона називає здатність індивіда стати в позицію іншого, пізнавати предметний та соціальний світ з його точки зору [ 3].

С.Б.Борисенко [1] до структури емпатійного процесу  включає наступні компоненти: розвинуті процеси емоційної ідентифікації та особистісної рефлексії, а також такий рівень моральної свідомості, який відповідав би прояву альтруїстичних форм поведінки. Джерелом емпатії вона вважає протиріччя в емоційному світі індивіда між власними переживаннями та сприйнятими переживаннями іншої особи.

Виходячи з вищеописаних досліджень емпатії, ми бачимо, що цей феномен являє собою складну систему взаємозв’язку людини з оточуючим світом. Дослідження Виговською Л.П. [ 2 ] структурно-функціональних та генетично-еволюціних закономірностей і тенденцій розвитку емпатії людини пояснює ряд аспектів соціалізації особистості та її морального розвитку.

Структура емпатії представлена авторкою як ієрархічна система. Розглядались справжня емпатія (нижчий рівень), особистісно-смислова та трансфінітна (трансцендентна) емпатії (вищі рівні).

Нижчий рівень розвитку емпатії має безумовно-рефлекторний характер. Механізмами натуральної емпатії є емоційне зараження,  інстинкти спілкування та взаємодопомоги [1], ідентифікація та наслідування. Така емпатія проявляється у формі співпереживання та співдії (сприяння) у дітей або в особистостей, які стоять на низькому щаблі свого розвитку.

Особистісно-смислова емпатія має соціогенний характер, емпатійні переживання носять більш-менш соціальне навантаження (норми, цінності, установки). Такі прояви емпатії носять виховний характер, підлягають довільній регуляції та розвиваються у процесі соціалізації. Такий рівень забезпечується механізмами рефлексії, децентрації, антиципації. Сама ж емпатія проявляється у формі співчуття, внутрішньої співдії або реальної співдії, обумовленої утилітарними мотивами.

Трансфінітна (трансцендентна) емпатія – найвищий вид прояву людських емпатійних переживань, безкорисної допомоги, альтруїзму і навіть самопожертви. Механізмами такої емпатії є рефлексія, децентрація, антиципація.

Дослідники також піднімають питання про емпатійність, під якою розуміють таку рису особистості, яка передбачає її високу здатність до емпатії, через яку ми проникаємо у внутрішній світ інших людей і осягаємо їх переживання; це чутливість до конфлікту емоційних сфер – власної та іншої людини – і здатність вирішення цього конфлікту на користь іншої людини. Емпатійна особистість – щедра, чуйна, доброзичлива, готова до співпраці, щира, уважна до людей.

Емпатійність передбачає альтруїстичне ставлення до інших людей як внутрішню потребу в благополуччі іншої людини, хоча емпатувати може людина, емпатійність якої невисока.

Емпатійність – це високий рівень емпатії, структурними компонентами якої є наступні: розвинені процеси емоційної ідентифікації, здібність людини ототожнювати свої емоції з емоціями іншої людини; високий рівень особистісної рефлексії, суть якої полягає в умінні суб’єкта структурувати свій власний внутрішній світ і внутрішній світ іншої людини, уявляти, як інший думає про себе, яким уявляє себе; особистісна рефлексія лежить в основі співчуття, що включає в себе різну ступінь усвідомленого і емоційно-оціненого на користь іншого сприйняття конфлікту емоцій; рівень моральної свідомості і якістю її соціального досвіду, який сприяє альтруїстичним формам поведінки і лежить в основі співдії, співучасті. Усі компоненти можуть скласти емпатійний процес тільки за однієї умови – при розвиненості загальної позитивної установки людини на інших людей.

Як показують результати досліджень І.Д.Беха, Т.В.Василишиної, Л.П.Виговської, Т.П.Гаврилової, О.П.Саннікової, І.М.Юсупова та інших, емпатія має широкий вплив на особистісний та моральний розвиток учнівської молоді, її спрямованість, соціально-психологічну та професійну адаптацію, особистісну та професійну самореалізацію. Емпатійне співстарждання, співпереживання є мотивом допомагаючої поведінкти. Емпатія може виступити як важлива професійна якість [2].

Найчастіше емпатію розглядають як необхідну професійну якість людини, яка має професію соціономічного типу (психолог, психотерапевт, вчитель, продавець, управлінець тощо). Емпатійні особистості є соціально орієнтованими, що спонукає їх до вибору діяльності у системі „людина – людина”, тобто професії соціономічного типу.  

Отже, емпатійність та якості, які з нею пов’язані, проявляються у професійному самовизначенні особистості та її прагненні працювати в системі „людина – людина”.

 Проаналізувавши сутнісне наповнення емпатії в зарубіжних дослідженнях, Т. Гаврилова здійснює як історичний огляд цього феномена. так і сучасні проблеми. Емпатія, емпатійність однозначно виводяться в ранг однієї з найважливіших людських рис, які поглиблюють людяність і презентують людину як високодуховну біосоціальну істоту, спроможну до добра, спевпереживання і любові до інших [2].

       Отже емпатія, особистісна емпатійність виступають дуже важливими чинниками як професійного вибору, так і життєвого самоствердження і самореалізації людини у психосоціальному світі складних вікових, статевих, матеріальних, політичних та інших взаємин.

Список використаних джерел:     

1. Борисенко С. Б. Методы формирования и диагностики эмпатии учителей: дис…. канд. пед. наук. Санкт-Петербург, 1988. 217с.
2. Выговская Л. П. Теоретико-методологические основы решения проблемы эмпатии.  Українська психологія: сучасний потенціал. Матеріали Четвертих Костюківських читань (25 вересня 1996р. ): в 3-х томах. Київ,  1996.  Т.1. С.231-239.
3. Гаврилова Т. П. Экспериментальное изучение эмпатии у детей младшего и среднего школьного возраста. Вопросы психологии. 1974. №5. С. 97-114.
4. Сопиков А. П. Об отборе испытуемых, обладающих познавательной эмпатией. Теоретические и прикладные проблемы психологии познания людьми друг друга : тезы докл. Краснодар, 1975. С.101.