АЛЕКСИТИМІЯ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНЕ ЯВИЩЕ

Постановка проблеми та її значення. Важливими складовими процесу соціального пізнання,що здійснює вагомий вплив на всі аспекти життєдіяльності та поведінки людини мають такі якості особистості як алекситИмія та емпатія. Зниження емпатії (здатності розпізнавати емоції інших людей), часто пов’язують з алекситимією (нездатністю особи називати емоції пережиті нею самою чи іншими людьми, тобто переводити їх у вербальний план) D. Grynberg та ін., 2010; H. Krystal, 1988; Н.Г. Гаранян, А.Б. Холмогорова, 2003) [1; 5; 6]

Аналіз останніх досліджень з цієї проблеми. Перші дослідження були  спрямовані на пошук зв'язку між алекситмією та різними захворюваннями. Так, алекситимічні характеристики були виявлені в осіб, які страждають психосоматичними захворюваннями.

У психології особистості алекситимію часто розглядають як явище, пов'язане з малоефективними психологічними захистами. Але останнім часом фокус досліджень змістився в бік вивчення алекситимії в контексті психологічних теорій емоцій, особистості і інтерперсональних взаємодій [1; 4].

У сучасній науковій літературі ведуться дискусії щодо природи феномена алекситимії, й досі однією з найпоширеніших є гіпотеза про зміну взаємодій півкуль мозку з недостатністю функції правої півкулі.

Концепції алекситимії досліджувались у працях Д. Нейміах, П. Сифнеос, Р. Крістал, В.О. Калініна, В.М. Провоторова, B.C. Ротенберга, В.С. Коростельова, М.Р. Гаранян, А.Б. Холмогорова. Проблемами формування характеру займалися С.Л. Рубінштейн, К.Н. Корнілов, Б.М. Теплов, В.М. М’ясищев. А.Г. Ковальов, Б.Г. Ананьєв, К.К. Платонов.

Мета дослідження полягає в теоретичному вивченні проблеми алекситемії в освітньому середовищі.

Виклад основного матеріалу. Проблема алекситимії розглядається в науковій психологічній літературі відносно недавно, вперше цей термін застосував французький вчений П. Сіфнеос (Sifneos) 1973 року. Термін «алекситимія» означає відсутність слів для опису почуттів (a - «відсутність», lexis – «слово», thymos – «емоція»).

Слід зазначити, що алекситимія так і не увійшла в міжнародну класифікацію хвороб. Її прийнято розглядати не як захворювання, а як набуту особливість нервової системи [2].

Алекситимія проявляється в таких особливостях особистості, як проблеми у визначенні та вербалізації власних емоцій та емоцій оточуючих, складність диференціації емоцій і фізіологічних відчуттів, «конкретний» тип мислення, зниження здатності до фантазування, фокусування більше на зовнішніх подіях на шкоду внутрішнім переживанням, дефіцит міжособистісного спілкування [1].

Особистості які страждають таким розладом, показують чітко визначену поведінку і характеризуються такими ознаками:

•  дуже бідне внутрішнє життя з малою здатністю до самоаналізу або мрійливості;
•  демонструють майже повну відсутність емпатії, не в змозі розпізнати емоції інших;
• для них  важко пов'язувати та підтримувати прихильність до інших;
• мають тенденцію до емоційної залежностіабо до соціальної ізоляції;
• мологовіркі,  серйозні, відсторонені;
• як правило, дуже імпульсивні, здатні  надмірно реагувати на емоції, які вони не можуть визначити або розпізнати.

Алекситимія не означає відсутність емоцій. Люди з цим розладом відчувають не менший спектр емоцій, ніж звичайні люди. Проблема в неможливості вираження цих почуттів. Невиражені ж емоції витісняються в підсвідомість. А їх тілесні прояви накопичуються. Такі «непрожиті» емоції в подальшому викликають різні блоки і затиски в тілі, порушують гормональний баланс і в кінцевому підсумку призводять до психосоматичних захворювань.

Особливої уваги заслуговує таке ускладнення алекситимии, як ожиріння. Дослідження підтверджують значну поширеність алекситимии серед людей з надмірною вагою. Нездатність усвідомити свої почуття і сигнали тіла призводить до надмірного і нерегулярного харчування. Доведено, що поєднання алекситимії та ожиріння дає несприятливий прогноз щодо лікування останнього

Стосовно причин алекситимії є два основні напрямки, що розглядають її або як первинне, генетично детерміноване явище, обумовлене патологією головного мозку, або як вторинне утворення, що виникає внаслідок психотравми.

Первинна, або вроджена алекситимія, може виникати через якісь незначні вади розвитку або перенесені в ранньому віці захворювання. Ця форма алекситимії є стійкою і досить погано піддається лікуванню.

Вторинна алекситимія може бути наслідком серйозних нервових потрясінь, стресів або навіть неврологічних захворювань і з’являється вона у старшому віці. Також вона може виникнути через неправильне виховання дитини. Остання концепція визначає алекситимію як надбану характеристику, зворотнє явище, що пояснюється як психологічний захист за типом заперечення [4].

Питання вивчення алекситимії стає важливим і значущим у контексті освітнього процесу у закладі освіти, оскільки навчальний та виховний процес повинен бути спрямований на розвиток особистості, а алекситимія є тим чинником, що перешкоджає особистісному розвитку, вирішенню вікових психологічних задач, пов’язаних з особистісним розвитком і саморозвитком, потребі в глибинному міжособистісному спілкуванні.

Так, необхідно згадати ті про педагогічну алекситимію. Її суть пролягає у тому, що з якихось причин дитина не набула досвіду означення почуттів, які вона напевно переживала з дитинства. Наприклад, на емоційний досвід дитини не зверталося спеціальної уваги, тому вона має дуже бідний запас емотивної лексики.

Виокремлююють ще психологічну алекситимію – вона тісно переплітається з педагогічною, але водночас має свої специфічні індивідуально-психологічні чинники.

Психотравматична алекситимія – це окремий випадок психологічної алекситимії, зумовлений наявністю психотравмуючої ситуації, яка блокує переживання тих чи інших почуттів в силу їх високої інтенсивності, в силу того, що на них накладено «соціальну заборону», їх не прийнято виражати вголос, в силу їх різкої невідповідності власної Я-концепції, в силу боязні «не впоратися зі своїми емоціями, якщо вони почнуть виходити». Захист від болісного переживання почуттів, що виникають в психотравмуючій ситуації, природним чином призводить до «витіснення» цих почуттів зі сфери свідомості і їх подальший вербальний опис і вираз стають неможливими.

Отже, основний дефект алекситимічних осіб - це нездатність диференціювати емоції та фізіологічні відчуття, які не мають чіткого зв'язку з певним захворюванням. За умови розвитку алекситимії привертає увагу обмежене використання символів, про що свідчить бідність фантазії та уяви.

Висновок. Алекситимія – обмежена здатність індивіда до висловлення власних емоцій та почуттів, їх вербалізації та розпізнавання емоцій інших. Алекситимію вважають одним 7 з факторів виникнення психосоматичних захворювань, активне вивчення яких продовжується в наш час. Окрім цього, нездатність людини до вербалізації почуттів часто сприяє труднощам у сімейній, робочій сферах та соціалізації індивіда загалом. Важливість сучасних досліджень, опосередковано пов’язаних з алекситимією і її надлишковими проявами в молодому віці, визначається необхідністю зміни освітніх програм і пошуків нових форм психологічного супроводу, спрямованого на соціальну адаптацію і гармонійний особистісний розвиток в молодому віці .

Список використаних джерел:     

1. Alexithymia in the interpersonal domain: a general deficit of empathy? / D. Grynberg, O. Luminet, O. Corneille, J. Grezez, O. Berthoz // Personality and Individual Diffefences. – 2010. – № 49. – P. 845–850.
2. Былкина Н. Д. Алекситимия (аналитический обзор зарубежных исследований). М.: Вест. Московского университета, 1995. 435 с.
3. Вашека Т. В. Алекситимія як небажана властивість майбутніх професійних психологів. Авіаційна та екстремальна психологія у контексті технологічних досягнень: збірник наукових праць / за заг. ред. Л. В. Помиткіної, Т. В. Вашеки, О. М. Ічанської. К.: Альфа- ПІК, 2019. С. 118-123. 9. Taylor G. J., Ryan D. P., Bagby R.
4. Гаранян Н. Г., Холмогорова А. Б. Концепция алекситимии. Социальная и клиническая психиатрия. 2003. Т. 13, Вып. 1. С. 128-145.
5. Искусных А. Ю. Алекситимия. Причины и риски возникновения расстройства. Личность, семья и общество: вопросы педагогики и психологии: сб. ст. по матер. LIII междунар. науч.-практ. конф. № 6 (52). Новосибирск: СибАК, 2015.
6. Соложенкин В. В. Алекситимия (адаптационный подход) и психотерапевтическая модель коррекции / В. В. Соложенкин, Е. С. Гузова. Социальная и клиническая психиатрия. 1992. Т. VIII. Вып. 2. С. 18-24.
7. Яіцька К. А., Селюкова Т. В. Вікові особливості емпатії та самооцінки. Інноваційні методи діагностики і лікування психічних і соматичних розладів психогенного походження. Додаток до журналу «Медичні дослідження». Харків, 2014. С. 166–168.