ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОРУШЕНЬ ПОВЕДІНКИ У ДІТЕЙ

Проблема порушення поведінки у дітей і підлітків - тема, на жаль, дуже актуальна і дуже сучасна, оскільки сьогодні порушення поведінки різного характеру в даній віковій категорії є однією з найпоширеніших причин звернення до дитячих і підліткових психіатрів у всьому світі в цілому і в нашій країні зокрема.

Поширеність порушень поведінки різної генези, як вже указувалося вище, у дітей дуже висока. Її показники коливаються в межах від 12 % до 25 % від загального дитячого населення. Така варіабельність кількісних показників в першу чергу обумовлена відмінностями в методах діагностики, що використовуються. У хлопчиків порушення поведінки виявляються частіше, ніж у дівчат (85 % і 15 % відповідно).

Кажучи про порушення поведінки, необхідно знати, що під поведінкою, як такою, ми розуміємо психологічну і фізичну манеру поводитися з урахуванням стандартів, встановлених в соціальній групі, до якої належить людина [4, с. 26].

Виходячи з попереднього визначення, порушення поведінки - це відхилення від прийнятих в даному суспільстві соціальних і етичних норм, стійкі дії або вчинки, що включають головним чином агресивність деструктивної (руйнівної) і асоціальної (направленої проти колективу) спрямованості з картиною, що повторюються дезадаптації (порушення пристосовності) поведінки, що глибоко розповсюдилася [4, с. 30]. Вони виявляються або в зневазі прав інших людей, або в порушенні характерних для даного віку соціальних норм або правил.

В даний час разом з поняттям "порушення поведінки" використовується поняття поведінка, що "відхиляється" або "девіантна".

Які ж причини порушень поведінки в дитячому віці? За сучасними уявленнями порушення поведінки у дітей можуть бути розділені на дві основні групи:

1. Порушення поведінки, причинами яких є психологічні і соціальні проблеми;

2. Порушення поведінки, причинами яких є психічні і психофізіологічні розлади (захворювання).

До першої групи причин відносяться:

• дефекти правової і етичної свідомості (виховання);
• зміст потреб особистості;
• особливості характеру;
• особливості емоційно-вольової сфери дитини [1, с. 60].

До другої групи можна віднести:

• наявність у дитини серйозних психічних розладів (М. Раттер);
• емоційні порушення, які маніфестують (виявляються вперше) страхами, тугою, або насильним способом поведінки (X. Ремшмідт);
• причини, пов'язані з соціальними і психологічними проблемами (відношення суспільства до підлітка) [3, с. 15].

Окремо слід сказати про поняття, відоме всім нам під назвою "перехідний вік". В даний час, у зв'язку з розширенням спектру використовуваних для обстеження головного мозку методик, з'ясовано, що в підлітковому віці в головному мозку відбуваються певні структурні перебудови, що характеризуються фізіологічним (що відбувається в нормі у будь-якої дитини) зниженням кількості кліток сірої речовини і зменшенням розмірів "амігдали" та "інсули", відділів мозку, що відповідають за емоційне сприйняття дійсності, здібність до співпереживання і розпізнавання чужих страждань. В нормі до 17-18 років відбувається повна компенсація даних змін. Ці перебудови і є причинами "перехідного віку". Важливо знати, що у дітей і підлітків, що мають значущі органічні зміни в головному мозку (родові травми, ЗПРР в ранньому віці, ЧМТ, епілепсія, і т.д.) в даний період часу часто відбувається збій, і описані вище зміни не компенсуються, що може привести до старту важких психічних захворювань саме в цьому віці [6, с. 154].

Таким чином, враховуючи все відзначене вище, всі порушення поведінки можна розділити на:

1. Характерологічні (непатологічні): скороминущі (непостійні) ситуаційно обумовлені зміною поведінки, що виявляються переважно тільки в певному середовищі (мікросередовищі), (тільки удома, тільки в школі, тільки на вулиці), які мають чітку психологічну спрямованість, не ведуть до порушення соціальної адаптації (пристосованості в суспільстві) і що не супроводжуються розладами соматичних функцій [2, с. 72].

2. Патохарактерологічні (патологічні): психогенні особові реакції, які мають генералізований характер (виявляються у всіх мікросередовищах життя дитини), що виявляються в різноманітних відхиленнях поведінки, ведучих до порушення соціально-психологічної адаптації і що супроводжуються невротичними і соматовегетативними розладами [2, с. 75].

Чи можливий перехід від непатологічних до патологічних порушень поведінки? Так. Можливий. Переходу непатологічних порушень поведінки в патологічні можуть сприяти різні чинники зовнішнього середовища і емоційно-психологічні особливості дитини.

Цей факт підтверджується роботами багатьох фізіологів і лікарів (роботи Д. Леонгарда, П.Б. Ганнушкіна, Г.Є. Сухарьової). Результатом трансформації непатологічного порушення поведінки в патологічне є виникнення у дитини або підлітка грубих особових порушень, визначуваних, як психіатричний діагноз.

Патологічне порушення поведінки може бути наступних видів:

1. Що опозиційно-викликає (демонстративне);

2. Гіперактивне;

3. Розлади аутистичного спектру;

4. Змішані емоційні і поведінкові розлади [5, с. 93].

Дані форми порушення поведінки часто є невід'ємною частиною таких психічних захворювань, як затримки психо-речового розвитку різного генеза, розумова відсталість, аутизм, органічна поразка ЦНС різного генеза, синдром дефіциту уваги з гіперактивністю і т.д., і вимагають додаткової медикаментозної і психотерапевтичної корекції.

До способів медичної корекції відносять:

• медикаментозну терапію препаратами, що володіють нормотимічною дією (коректори поведінки);
• психотерапію;
• просвітницькі бесіди з батьками;
• лекції для педагогів, вихователів, і батьків вчаться в освітніх установах.

Список використаних джерел:     

1. Андреева Г.М. Социальная психология [Текст]/ Г.М. Андреева. - М.: Изд-во МГУ, 1988.
2. Берон Р. Агрессия [Текст]/ Р. Берон, Д. Ричардсон. - СПб., 2001.
3. Божович Л.И. Психология формирования личности [Текст]/ Л.И. Божович. - М., 1995.
4. Бютнер К. Жить с агрессивными детьми [Текст]/ К. Бютнер. - М., 1991. - 88 с.
5. Кон И.С. Психология ранней юности: Кн. для учителя / И.С. Кон. - М.: Просвещение, 1989. - С. 238-254.
6. Овчарова Р.В. Технологии практического психолога в образовании / О.В. Овчарова. - М., 2001. - 448 с.