Постановка наукової проблеми та її значення. В умовах соціально-політичних змін, суспільної кризи в Україні дедалі більше дітей зазнають психотравмуючого впливу фізичного і сексуального насильства.
Батьки часто самі страждають на різні форми особистісних розладів, напружені відносини, постійні конфлікти в сім'ї, ознаки домашнього та психологічного насильства перешкоджають повноцінній емоційній взаємодії в сім'ї і, як наслідок, – нормальному психічному розвитку потомства.
Водночас батьки можуть зробити дуже багато для відновлення стану своєї дитини після пережитих потрясінь і важких стресових ситуацій, після пережитої психотравми в дитинстві. Вивчення психологічних особливостей відтермінованого впливу дитячих психотравмуючих подій у житті людини є актуальним і в соціальному, і в науковому плані.
Аналіз основних досліджень та публікацій. Наукові дослідження, присвячені аналізу феномену психічної травми (О. Черепанова, Д. Єнікеєва, І. Мамайчук, С. Соловйова, А. Захаров, А. Осипова, Д. Ісаєв, А. Тхостов, Ю. Зінченко та ін.) останніми роками почали викликати неабиякий інтерес дослідників.
Метою дослідження статті полягає у зʼясуванні психологічних особливостей впливу дитячих психотравмуючих подій на психічний стан особистості та соціальна адаптація.
Виклад основного матеріалу. На розвиток мозку відчутно впливають такі фактори, як постійний стрес від жорстокого поводження, відсутність турботи, психічно хворі батьки або батьки токсикомани. Такі люди піддаються потрійному ризику серцево-судинних захворювань і раку легенів. [1; 2]
Відомий своїми роботами про вплив факторів соціального ризику на розвиток мозку і поведінку дітей, дослідник Сет Поллак — заслужений професор психології, пeдіатрії, антропології та нейронаук Вісконсинського університету Медісона, член Американської Асоціації сприяння розвитку науки і Асоціації психологічних наук, виявив, що у п’ятдесяти дітей, що стали жертвами негативного досвіду в дитинстві, відбулась зміна гену, що відповідає за вироблення картизолу. Таким чином, пережитий негативний досвід впливає на стресову реакцію протягом всього життя. Ми можемо прийти до висновку, що формування всіх специфічних хвороб відбувається саме в дитинстві. Люди які мали щасливе дитинство також мають сплески картизолу, проте вони здатні швидко повернутись у стан спокою. У таких людей нормально функціонує система “напруга-відбій”. [5]
Проте у дітей, які пережили психотравму все по іншому. Вони завжди в стані “напруга”. Навіть коли відбувається щось незначне, їх імунна система починає виділяти величезні дози адреналіну. При цьому гени, що відповідають за повернення організму до стану спокою, не працюють. Також значний вплив на наше здоров’я має невідповідність між бурними сплесками емоцій та затяжним періодом відновлення.
П. Тафа стверджує, що у дитини, яка отримала багато турботи в ранньому дитинстві, пізніше проявляється більше допитливості та спокою, вона стає самодостатньою та здатна справлятись з перешкодами. На противагу цьому, дітям, які виросли у стресовій обстановці важче концентруватись. [6]
Питання про те чи може стресозалежність зробити людей сильнішими вивчав доктор наук, ад'ютант-професор психології Університету Буффало М., Д.Сієрі. Він намагався знайти позитивну сторону в негативному досвіді. Нажаль, як виявилось, травмуючий досвід дитинства не робить нас сильнішими. Тому приказку “те що нас не вбиває, робить сильнішим” не варто сприймати за дійсність. Переживання помірного стресу в минулому виробляє деяку гнучкість і дає змогу переживати стресові ситуації в теперішньому. Д.Сієрі дійшов висновку, що в цьому випадку люди усвідомлюють, що страждання не тривають вічно. Помірні негативні події в минулому допомогли людям більш спокійніше ставитись до неприємностей у теперішньому. [5]
Проте не варто думати, що негативний досвід є корисним. Помірний стрес або легкий струс дає хорошу життєстійкість лише в тому випадку, коли він не є надто особистим, не часто повторюється і не спричинений людиною, яку ви любите. Позитивним моментом в роботі Д.Сієрі є те, що наявність негативної події в житті не є вироком для того з ким вона відбулась. Він вважає, що людям потрібно дати можливість отримати максимум користі навіть від серйозного негативного досвіду в минулому.
Вчені доказали взаємозв’язок між травмами дитинства та проблемами зі здоров’ям у старшому віці. [3; 5] Проте, негативний досвід дитинства не є єдиною причиною проблем в організмі. Існує багато інших причин розвитку хвороб в тілі людини, а саме: образ життя, генетика, фактори навколишнього середовища, харчові звички. Причиною нашої хвороби не завжди є дитяча психотравма. Тому, сучасні дослідження наголошують, що для того щоб вилікувати хворобу варто прийняти до уваги всі чинники, які могли на неї повпливати, в тому числі і дитячу психотравму.
Таким чином, не варто однозначно стверджувати, що людина отримала саме дитячу психотравму, навіть якщо з нею відбулись певні події, що викликають цю психотравму у більшості дітей. Наявність травмуючої ситуації в дитинстві не є причиною ствердження, що в майбутньому ця людина матиме наслідки психотравми. Для того, щоб ці наслідки виникли, подія дитинства має носити травматичний характер саме для цієї особистості.
Прийнято вважати, що психічне та фізичне дуже тісно пов’язані між собою. Тому, психічні зміни одночасно проявляються із соматичними і навпаки.[ 1; 3]
Відновлення мозку більш ймовірне у тому випадку, якщо під час стресу у людини був хтось на кого можна було покластись. За відсутності такої людини, наслідки скоріш за все будуть мати руйнівний характер у дорослому віці. Варто зазначити, що сам факт наявності психотравми або негативної події у житті не є вироком. Навіть від дуже серйозного негативного досвіду в минулому можна отримати користь. [5]
Незалежно від стосунків між батьками, їхньої смерті чи інших факторів, їхня нелюбов до власних дітей має сумні наслідки. Хоча батьківство — це дуже складна робота, вона також і дуже приємна. Будучи батьками у нас є бажання забезпечити наших дітей підтримкою, любов’ю та теплими обіймами. Проте обставини бувають різними і всі ми різні: інколи батьки бувають втомлені, інколи діти бувають неговіркими або егоцентричні або неввічливі, роблять необдумані вчинки або приймають неправильні рішення.
Дослідження показують, що діти мають схильність швидко одужувати та самовиліковуватись у тому випадку, коли їм вчасно була надана адекватна підтримка та консультація. Цим дітям є можливість повернути втрачене дитинство при умові, що їх травми швидко розпізнали і їм надали потрібний догляд. Для дітей дуже важливо швидко отримати вирішення їх проблем, відновити нормальне повсякденне життя та отримати професійну допомогу психологів та психіатрів. [ 3]
Отже, виявити об'єктивну й однозначну причину дитячої психотравми не так і легко, тому що є суто індивідуальні критерії значущості та інтерпретації кожної. Проте можна з впевненістю стверджувати, що негативний дитячий досвід дуже сильно впливає на психіку дитини й продовжуватимуть впливати протягом всього життя. Події, які можуть сприйматись зрілою людиною незначні, для дітей можуть стати величезною катастрофою.
Список використаних джерел:
- Влад С. П. Дитяча психотравма; упоряд. Козлова А.Г. - Київ «Видавнича група «Шкільний світ”, 2018. - 112 с.
- Дейтс Б Наутро после потери / Психология, 2015— 160 с.
- Музиченко І. В. Шляхи подолання дитячої психотравми в діяльності працівників психологічної служби : [метод. рек.] / Музиченко І.В., Ткачук І.І. - Київ : УНМЦ практичної психології і соціальної роботи, 2017. - 88 с.
- Надін Берк Гарріс: У глибокій прірві. Як позбутися наслідків дитячих травм / Видавництво: BookChef, 2021 — 175 с.
- Наказава Д. Д. Осколки детских травм. Почему мы болеем и как это остановить /Д. Д. Наказава — «Эксмо», 2015 — 170 с
inforum.in.ua@ukr.net