ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ КРИЗ ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ

Професійна ідентичність людини на сьогоднішньому етапі розвитку  зазнає чи не найбільших випробувань з боку суспільства і з усіх видів її соціально-рольової ідентичності. Докорінні зміни у нашій країні, руйнування усталених соціально-економічних структур, які призвели до зникнення великих професійних груп та глибокої життєвої кризи тих професіоналів, які втратили роботу, виникнення нових професійних відносин, хиткий і непередбачуваний стан на сучасному ринку праці, жорстко поставило питання про формування нових механізмів соціальної та професійної адаптації і самореалізації особистості.

Під кризами професійного розвитку розуміють нетривалі за часом періоди (до року) кардинальної перебудови професійної свідомості, діяльності та поведінки особистості, зміни вектору її професійного розвитку. Кризи призводять до переорієнтації на нові цілі, корекції та ревізії соціально-професійної позиції, готують зміну способів виконання діяльності, ведуть до зміни взаємин з оточуючими людьми, а в окремих випадках - до зміни професії.

Психологічні особливості криз професійного розвитку. У концепції професійного становлення особистості виділені наступні стадії цього процесу:

• оптація,
• професійна освіта та підготовка,
• професійна адаптація,
• первинна та вторинна професіоналізація
• майстерність.

Відповідно до визначення криз, перехід від однієї стадії до іншої породжує нормативні кризові явища. Розглянемо їх психологічні особливості, аналізуючи логіку професійного становлення.

1. Професійне становлення особистості починається зі стадії оптації –  формування професійних намірів. У 14-16 років, у віці ранньої юності, оптант починають професійно самовизначатися. Для когось все вирішено, хтось змушений вже професійно визначатися. На стадії оптації відбувається переоцінка навчальної діяльності: у залежності від професійних намірів змінюється і мотивація. Навчання в старших класах набуває професійно-орієнтованого характеру, а в професійних навчальних закладах вона має чітко виражену навчально-професійну спрямованість. Є всі підстави вважати, що на стадії оптації відбувається зміна провідної діяльності з навчально-пізнавальної на навчально-професійну [2].

Кардинально змінюється соціальна ситуація розвитку. При цьому неминуче зіткнення бажаного майбутнього та реального сьогодення, яке набуває характеру кризи навчально-професійної орієнтації.

Старшокласники, які продовжили навчання у 10 - 11-х класах, чітко переживають цю кризу в 16-17 років, перед завершенням шкільної освіти. Ядром кризи є необхідність вибору способу отримання професійної освіти чи професійної підготовки. Слід підкреслити, що в цьому віці, як правило, вибирається варіант продовження навчання, орієнтованої на певне професійне поле, а не на конкретну професію.

Переживання кризи, рефлексія своїх можливостей призводять до корекції професійних намірів. Вносяться також корективи в оформилася до цього віку «Я-концепцію». [1]

Деструктивний розв'язок кризи призводить до ситуативного вибору професійної підготовки чи професії, випадання з нормальної соціальної сфери. Асоціальна поведінка часто є формою компенсації внутрішньо-особистісних конфліктів: переживання своєї неповноцінності, відторгненості, непотрібності.

2. На стадії професійної підготовки багато учнів та студентів переживають розчарування від отримуваної професії. Виникає невдоволення окремими навчальними предметами, з'являються сумніви у правильності професійного вибору, падає інтерес до навчання. Спостерігається криза професійного вибору (проявляється в перший та останній роки професійного навчання). За рідкісним винятком ця криза долається зміною навчальної мотивації на соціально-професійну. Ця криза має уповільнений характер.

Але зміна соціальної ситуації розвитку та перебудова провідної навчально-пізнавальної діяльності у професійно орієнтовану дозволяють виділити її в самостійну нормативну кризу професійного становлення особистості.

3. Після завершення професійної освіти настає стадія професійної адаптації. Молоді фахівці приступають до самостійної трудової діяльності. Кардинально змінюється професійна ситуація розвитку: новий різновіковий колектив, інша ієрархічна система виробничих відносин, нові соціально-професійні цінності, інша соціальна роль та, звичайно, принципово новий вид провідної діяльності. Перші тижні, місяці роботи викликають великі труднощі. Але вони не стають чинником виникнення кризових явищ. Основна причина психологічна, що є наслідком розбіжності реального професійного життя зі сформованими уявленнями та очікуваннями. Невідповідність професійної діяльності очікуванням викликає кризу професійних експектацій.

Переживання цієї кризи виражається в незадоволеності організацією праці, її змістом, посадовими обов'язками, виробничими відносинами, умовами роботи та зарплатою. [2]

Можливі два варіанти розв'язання кризи:

• конструктивний: активізація професійних зусиль щодо якнайшвидшої адаптації та придбання досвіду роботи;
• деструктивний: звільнення, зміна спеціальності; неадекватне, неякісне, непродуктивне виконання професійних функцій.

4. Наступна нормативна криза професійного становлення особистості виникає на завершальній стадії первинної професіоналізації, після 3 - 5 років роботи. До цього часу спеціаліст засвоїв та продуктивно (продуктивно та якісно) виконує нормативно схвалювану діяльність, визначив свій соціально-професійний статус в ієрархії виробничих відносин. Динаміка минулого досвіду, інерція професійного розвитку, потреба в самоствердженні викликають протест, незадоволення професійним життям. Свідомо чи несвідомо особистість починає відчувати потребу в подальшому професійному зростанні, в кар'єрі. За відсутності перспектив професійного зростання особистість відчуває дискомфорт, психічну напруженість, з'являються думки про можливе звільнення, зміни професії.

Криза професійного росту може тимчасово компенсуватися різного роду непрофесійними, різними видами діяльності, побутовими турботами або ж кардинально вирішуватися шляхом виходу із професії.

Стабілізація ж всіх сторін професійного життя сприяє професійної стагнації особистості: упокорення та професійної апатії. Стагнація може тривати роками, іноді до виходу на пенсію. [3]

5. Подальший професійний розвиток фахівця приводить його до вторинної професіоналізації. Особливістю цієї стадії є високоякісне та високопродуктивне виконання професійної діяльності. Способи її реалізації мають чітко виражений індивідуальний характер.  Фахівцеві притаманні соціально-професійна позиція, стійка професійна самооцінка. Кардинально перебудовуються соціально-професійні цінності та відносини, змінюються способи виконання діяльності, що свідчить про перехід фахівця на нову стадію професійного розвитку, так як ці зміни призводять до суттєвого перетворення та соціальної ситуації, та провідної діяльності, яка характеризується індивідуальним стилем та елементами творчості. [4]

Список використаних джерел:     

1. Бондаренко О. Ф. Психологічна допомога особистості. Харків: Фоліо, 2000. 202 с.
2. Поваренков Ю.П. Психологическая характеристика профессиональной идентичности. Кризис идентичности и проблемы становления гражданского общества. Сборник научных трудов. Ярославль. Изд-во ЯГПУ,2003. С. 154 – 163.
3. Панок В. Г., Рудь Г.В. Психологія життєвого шляху особистості.  К. : Ніка-Центр, 2006. 280 с.