АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ ПРИ ПЕРЕХОДІ У СЕРЕДНЮ НАВЧАЛЬНУ ЛАНКУ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ

Актуальність дослідження: полягає в критичності періоду переходу учнів у середню ланку. Так як, поява нових предметів, вчителів, збільшення навчального напруження, а також, значні перебудови фізіологічних та психологічних структур дитини, потребує від учня пристосування до нових умов і вимагає від організму дитини значного адаптивного ресурсу.

Методологію: склали погляди на адаптацію таких науковців: Л. І. Божович, А. М. Прихожан, А. Б. Добрович, Ч. Спілберг, А. А. Реан, А. Р. Баранов, Т. А. Парфенова та інші.

Саме поняття адаптації розглядається багатьма авторами у психолого-педагогічній літературі, і більшість однаково визначають адаптацію, як обмежений специфічний процес пристосування організму до нового способу життя [1]. Як результат, ми маємо адаптованість або ж неадаптованість дитини, розглядаючи адаптованість, ми розуміємо систему якостей особистості, її умінь та навичок, що забезпечують успішність подальшої життєдіяльності учня у школі.

Розглядаючи процес адаптації ми звертаємо увагу на те, що адаптація це не лише процес пристосування до нових умов, а також створення умов для подальшого розвитку дитини [3].

Розглядаючи тривожність та її вплив на адаптацію, можна визначити що тривожність виражається, як сигнал про небезпеку і привертає увагу до можливих труднощів, перешкод для досягнення мети, і дозволяє мобілізувати сили і тим самим досягнути кращого результату [4]. Тому нормальний (оптимальний) рівень тривожності розглядається, як необхідний ресурс для ефективного пристосування до дійсності  і розглядається, як адаптивна тривога.

Досліджували тривожність багато науковців, спочатку, за З. Фрейдом, тривожність є корисним адаптивним механізмом, що спонукає індивіда до захисної поведінки для подолання небезпеки, згодом З. Фрейд трактує тривожність, як безпредметний стан очікування невизначеної загрози.  К. Хорні визначала очевидну ірраціональність тривожності, вбачаючи в ній приховану та суб’єктивну небезпеку, тобто інтенсивність тривоги пропорційна тому змісту, який дана людина придає ситуації, говорячи що причини ж його тривоги, по суті не відомі [6]. Г. Саліван розглядає це, як стан напруги, в протилежному направленими напрузі потреби та активності, спрямованої на її задоволення [5].

Також важливим у даному віці є становлення учня, як молодшого піділтка, тому ситуація розвитку даного віку показує перехід людини від дитинства до самостійного та відповідального підлітка. Підлітковий вік – це саме той період, який займає проміжне положення між дитиною та дорослим. Тому відбуваються достатньо вагомі зміни на фізіологічному, соціальному та психологічних рівнях [2].

Тому можна підкреслити, що проблема адаптації п’ятикласників є досить актуально, так як невчасне реагування призводить до формування негативних наслідків, що відбивається на подальшому навчанні та соціалізації школярів.

Проводячи емпіричне дослідження серед п’ятикласників (26 учнів, серед яких 13 дівчат та 13 хлопців) ми використали 3 методики, а саме: методика на визначення особистісної адаптованості, соціометрія та методика на визначення шкільної тривожності.

І ми визначили за допомогою методики особистісної адаптованості школярів, що більшість респондентів належать до групи неадаптованість, а саме 62% (16 респондентів), дезадаптованість проявляється у 27% (7 респондентів) та адаптованість 12% (3 респондентів).

За методикою шкільної тривожності діагностовані мають найбільше значення за чинником 5, це чинник страх не відповідати очікуванням інших, він є переважаючим серед п’ятикласників 20%, наступним переважаючим чинником тривожності школярів є страх перевірки знань (19%), третім чинником тривожності у школярів є чинник страх самовираження (18%), наступні чинники тривожності це страх соціальних контактів з учителями (15%) та чинником низького фізіологічного опору шкільним страхам (15%) та найнижчим чинником тривожності є страх соціальних контактів з ровесниками (13%). Загальний шкільний страх, як чинник 0, свідчить про переважання відсутності шкільного страху у 54% (14 респондентів), та підвищений у 46% (12 респондентів).

Проаналізувавши соціометрію ми дослідили статус у групі, у результаті ми побачили переважання групи прийняті 43% (11 респондентів), у даній групі на одному рівні знаходяться також бажані 15% (4 респондента), 15% (4 респондента) належать до групи занедбані та відкидаючі 15% (4 респондента), також у даній групі наявні «зірки» класу 12% (3 респондента) ізольовані у даній групі відсутні. Затим проаналізувавши соціометричну матрицю ми отримали середнє число позитивних виборів – 3,69 та середнє число негативних виборів – 3,77. Також ми визначили індекс згуртованість колективу – 0,68, що свідчить про достатній рівень згуртованості даного колективу. Досліджуючи соціометричний статус та емоційну експансивність ми отримали такі результати: позитивний соціометричний статус – 0,14; негативний соціометричний статус – 0,15; спільний соціометричний статус – -0,01; позитивна емоційна експансивність – 0,15; негативна емоційна експансивність – 0,15; спільна емоційна експансивність – 0,3. Також ми дослідили малі мікрогрупи у колективі на основі соціограми позитивних виборів.

Перехід з початкової школи до середньої  достатньо напружений та важкий період для п’ятикласників, нові вчителі, різноманітні вимоги, новий розпорядок уроків та міжособистісні контакти, все це змушує молодшого підлітка відчувати себе невпевнено та тривожно, і як ми побачили з дослідження більшість молодших підлітків неадаптовані до нових умов, тому важливо на даному періоді школяра підтримати та допомагати йому з новим становлення у його житті.

Список використаних джерел:

1. Божович Л.И. Психологические вопросы готовности ребенка к школьному обучению / Л.И. Божович. – М., 1995.
2. Дубровина И. В., Круглов Б. С. (ред.). Особенности обучения и психического развития школьников 13-17 лет. – Педагогика, 1988.
3. Никоненко В.К. Адаптация первоклассников к школе /
   В.К. Никоненко. – М., 2010.
4. Прихожан А. М. Тревожность у детей и подростков: психологическая природа и возрастная динамика. – 2000.
5. Романин, А.Н. Практическая психология и психотерапия. – М.: Кнорус, 2011.
6. Рыжикова А. Н. Особенности психоаналитического подхода к пониманию тревожности в работах К. Хорни //Психологические и психоаналитические исследования. – 2013.