ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ПРЕДСТАВНИКІВ ПОКОЛІННЯ Z

У результаті багаторічного розвитку педагогічної науки сформувалась основна її інтенція – вироблення стратегій найбільш ефективного виховання нових поколінь на стадії формування особистості їх представників. Соціалізація підростаючих поколінь, як необхідна стадія розвитку особистості, відрізняється у своїх особливостях із певною закономірною інтервальністю, що зумовлено змінами у психічних, фізичних та соціальних сферах кожного покоління. Актуальність даної теми вимагає від сучасної педагогічної науки постійно вивчати особливості соціалізації нових поколінь та виробляти нові підходи у вихованні та супроводі дітей-представників цих поколінь. Отже, мета цієї статті – зорієнтуватись на конкретному підході щодо розподілу генерацій та виділити ряд особливостей соціалізації саме «цифрового покоління».

У даній статті розглянута основна теорія, в рамках якої були виділені певні положення щодо того, як історично, культурно, соціально-психологічно відрізняються покоління, які змінились за останні століття – це теорія поколінь Хоува-Штрауса. У 1991 році автори та соціологи Вільям Штраус [5] і Нейл Хоув [6] опублікували свою працю «Покоління», де вони обґрунтували ідею теорії поколінь – уявлення про те, що в історії існували окремі когорти, які мали спільні характеристики та цінності. Цілі покоління, пройшовши різні фази свого життя, зумовлювали повороти, які визначили переломні періоди в історії, причому когорти мають цикл 18-20 років, а повороти відбуваються протягом 80-річного циклу.

Часові межі поколінь у різних джерелах подаються з невеликою різницею. Справа в тому, що для різних країн вони коливаються в межах п’яти-шести років. Це пов’язано з різними темпами індустріалізації, економічного розвитку та суспільно-політичних змін, що переживаються в країні. Також це обумовлено стадією так званого демографічного переходу – зміни темпів народжуваності та смертності (зниження того й іншого), внаслідок чого відтворення населення зводиться до простого заміщення поколінь, а не приросту чисельності.

В основному сучасне покоління учнів – це діти, народжені після 2000 р., перше повноцінно цифрове покоління, тому українською їх називають «покоління Ζ», «цифрові люди», «центеніали» чи «айдженери», оскільки діти цього часу не лише народились та живуть у період, що вражає темпами розвитку технологій, а й є активною частиною діджитального простору із мережею Інтернет.

«Процес, завдяки якому дитина стає соціальною істотою» – це, мабуть, найточніше коротке визначення того, що ми розуміємо під «соціалізацією». Слово соціалізація означає, що індивід живе в соціальному світі, тобто в групі, а групове життя за своєю природою накладає свої обмеження і моделі життя як для тварин, так і для людей. Саме в ранньому дитинстві особистість найбільш активно і швидко засвоює ці моделі поведінки, і робить це за допомогою і в контексті її взаємодії з сім’єю. Отже, сім’я – принаймні в більшості форм західного суспільства – є основним агентом соціалізації [4]. Айдженери, будучи дітьми покоління Х, звикають знаходити підтримку у соціальних мережах, в яких проводять більшу частину доби, оскільки їх батьки були народжені до переходу у нове тисячоліття та були виховані поколінням, що не вміло йти на компроміси та бути толерантним. Психологи часто характеризують покоління Z як дуже гіперактивних особистостей, що через непосидючість та схильність до швидкого темпу життя, з одного боку, не вміють концентрувати увагу надовго та швидко, з іншого – легко адаптуються до різних умов, змін, а також мобілізуються в різного типу середовищах. Надмірно активний та швидкий спосіб діяльності зумовлений звичкою отримувати доступ до потрібної інформації, реалізації бажань у віртуальному світі завдяки одному кліку миші.

Наступний важливий момент, що заважатиме повноцінній здоровій соціалізації і компонентом якої і виступає гіперактивність – це синдром дефіциту уваги та гіперактивності. Клінічну картину СДВГ (від англ. «ADHD» – attention deficit hyperactivity syndrome) у дітей визначають порушення уваги, гіперактивність та імпульсивність, які мають постійний, крос-ситуаційний і не відповідний віку характер [2]. За даними американських дослідників за останні 20 років значно зросла кількість виявлень дітей та підлітків із СДВГ. Так, з подібним неврологічно-поведінковим розладом у період з 1997 р. по 1998 р. було виявлено 6.1% людей віком від 4 до 17 років, а у 2015-2016 роках – 10.2% [3]. Важко знайти джерела, які вказували б на проведення подібної діагностики в Україні, проте можна зробити припущення, що дана проблема належить саме цілому поколінню, незалежно від країни проживання.

Відповідно до позиції Джин Твенге, професорки Каліфорнійського університету, 10 найважливіших особливостей покоління Z наступні: неквапливість (затягнуте дитинство чи повільне дорослішання); Інтернет (багато часу проводиться у телефонах); заочне спілкування (все менше особистісного спілкування); невпевненість (зростання психічних розладів); нерелігійність (втрата інтересу до конфесій); ізольованість та приземленість; фінансова незахищеність (нове ставлення до роботи); невизначеність (новий погляд на відносини та на дітей); інклюзивність (врахування інтересів всіх членів суспільства, толерантність, загальна рівність та свобода слова); незалежність (у політичних поглядах) [7, с. 18].

Отже, з урахуванням розглянутих в даній статті особливостей психології покоління Z, можна зробити висновок, що діти цього покоління – унікальні особистості, оскільки відрізняються від інших поколінь за специфічністю способу сприйняття інформації, розумовою та іншого роду діяльності активністю, а також іноді і за морально-ціннісною базою. Варто залучати до роботи чи процесу навчання з айдженерами інноваційні методи, які є для них звичним середовищем, а також подавати їм інформацію із візуально яскравим та цікавим матеріалом, що легко сприймається, оскільки в центеніалів найкраще розвинений візуальний канал сприймання. Щодо психологічного контакту із айдженерами – найкраще використовувати демократичний чи часом навіть ліберальний стиль керування як у відносинах патерну «учитель-учень», так і в особистісних стосунках. Такі діти вважають себе достатньо дорослими та досвідченими через вільний доступ до інформації, тому вони повинні відчувати, що з ними поводяться як зі сформованими особистостями, що мають певну свободу дій. У реальному житті вони несвідомо прагнуть позитивних підкріплень через постійну систему критики чи схвалення у соціальних мережах, оскільки основною інтенцією публікації постів, фотографій та особистих думок є пошук однодумців.

Не варто забувати, що активність таких дітей стимулює їх по-новаторські дивитись на світ та його можливості, через що часто прийнято вважати покоління Z поколінням бунтарів, хоча ці діти були народжені в епоху популярності абсолютної толерантності, тому вони мають більше свободи в діях та менше причин для незадоволення. У будь-якому випадку від успішності соціалізації даного покоління залежить виховання наступного покоління, а тобто і майбутнє держави.