КОУЧИНГ ЯК ТЕХНОЛОГІЯ ФОРМУВАННЯ РІВНЯ СУБ’ЄКТИВНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ ОСОБИСТОСТІ

В сучасному світі людина може отримати як психологічну так і фізичну допомогу завдяки різноманітним видам технологій. Психологічне консультування у різних галузях, різноманітні тренінги та курси, спрямовані на розвиток певних аспектів людської особистості, набуття необхідних навичок тощо. Це цілком природно: люди хочуть краще зрозуміти себе, чіткіше визначити свої цілі та можливості, знайти життєві завдання та шляхи їх вирішення, покращити різні сторони свого життя.

Професія коуча відносно молода для нашої країни та світової практики. Проте, як дисципліна, коучинг має глибоке коріння.

«Коуч» – слово угорського походження, набуло поширення в Англії в ХVI столітті, означало «візок». У другій половині ХIХ століття англійські студенти називали так приватних репетиторів [2].

Одним з ідеологів коучингу є Н. М. Зирянова, що розглядає поняття коучингу у вузькому та широкому значенні. Так, у широкому сенсі коучинг є формою консультативної підтримки, що сприяє індивіду в досягненні значущих для нього цілей в оптимальний час за допомогою мобілізації його внутрішнього потенціалу, формування нових навичок та розвитку необхідних здібностей. У вузькому сенсі, коучинг є процесом виявлення цілей індивіда та вироблення оптимальних шляхів для їх досягнення [6].

Ключовий обов'язок людини полягає у прийнятті на себе відповідальності за рішення поставленого завдання. Людина відповідає за власні результати. У системі «коучинг», як спонукальний імпульс, що змушує суб'єктів працювати, виступає потреба у змінах.

Коуч стимулює клієнтів до глибшого усвідомлення своїх цілей, ресурсів, і обмежень, сприяє визначенню напряму розвитку особистості. Крім того, коучинг може розглядатися як метод розвитку особистості, оскільки він стимулює розвиток усвідомленості не тільки стосовно цілей, але також до всіх засобів і способів виконання діяльності, сприяє розкриттю та найбільш повному застосуванню унікальних особистісних якостей кожної людини. Особлива місія коуча полягає у становленні особистісного благополуччя особистості.

На нашу думку, суб’єктивне благополуччя та цілепокладання є взаємопов’язаними детермінантами особистості. Розглянемо це детальніше.

Інтерес вчених до благополуччя людини привів до появи ряду теоретичних концепцій і емпіричних досліджень, які розробляють поняття «задоволеність життям», «якість життя», «суб'єктивне благополуччя», «психологічне благополуччя», «щастя» і т. п. Загальним для всіх авторів є визнання складності, комплексного характеру і принципу функціонування цих структур.

Що ж до  вивчення суб’єктивного блaгополуччя, то ще в 1960-ті роки aмериканські дослідники почaли aктивну діяльність щодо вивчення цього явищa [1].

Сaм термін блaгополуччя почaв вивчатися як емоційне відчуття щaстя. Брeдбурн (1969) зaпропонувaв шкaлу інтенсивності переживaння щaстя. Aле ця шкaлa не охоплювaлa різні сторони життя людини, а сaме блaгополуччя цього і стосується [1].

Більшість дослідників визнaчає суб’єктивне блaгополуччя як емоційний стaн. Проте, зa останнє десятиліття погляди науковців дещо розширилися, точніше стало ширшим саме коло склaдових суб’єктивного блaгополуччя, тобто не тільки емоційна, а й поведінковa, когнітивнa та мотиваційнa складові.

Р. М. Шаміонов вважає, що суб’єктивне блaгополуччя особистості передбaчає нaявність соціально-нормaтивних ціннісних установок, реaлізація яких визначається сукупністю умов соціалізації. Воно тaкож пов’язане зі стереотипами, які вироблені суспільством і засвоєні особистістю в процесі соціалізації. Узaгaльнюючи його думку, вaрто зауважити те, що суб’єктивне блaгополуччя візнaчається зaдоволеністю у культурній, економічній, релігійній, політичній та інших сферaх життя [9].

Цілепокладання – це процес створення системи цілей, співвідношення їх між собою та вибір кращих. У розумінні реалізується зворотний зв’язок між усіма основними компонентами, тобто метою, засобом і результатом (А. А. Чунаєва) [7].

Цілепокладання розглядається не тільки як процес, а й результат постановки суб’єктом цілей та завдань. Результатом процесу цілепокладання є мета – передбачуваний результат діяльності суб’єкта. (А. Н. Леонтьєв, О. К. Тихоміров) [4, 5].

Постановка людиною свідомої мети передбачає пізнання умов та обставин діяльності, визначення шляхів та засобів досягнення мети, що знаходить своє найповніше вираження у плануванні діяльності та прийнятті рішень. Будь-яка творча людини включає елементи планування, що, за словами А. А. Чунаєвой, неможливо без знання умов і засобів діяльності, без виключення певної послідовності дій. Після того як мета поставлена та обраний план її здійснення, повною мірою розгортається етап реалізації у діяльності [7].

Т. І. Артем’єва, В. Д. Шадриков підкреслюють діяльнісну природу здібностей та включають цілепокладання до складу структурної організації діяльності [8].

Тому, мета нашого дослідження – емпірично дослідити взаємозв’язок між суб’єктивним благополуччя та цілеспрямованістю особистості студентів.

Для реалізації нашої мети ми провели онлайн опитування. В ньому прийняли участь 42 добровольці. Вікові межі респондентів знаходиться в діапазоні від 17 р. до 22 р. включно. Усі досліджувані є студентами Волинського національного університету імені Лесі Українки і навчаються на різних спеціальностях та курсах.

Опираючись на тему та мету дослідження нами були обрані наступні методики: «Шкала суб'єктивного благополуччя» (М. В. Соколова) та тест «Оцінка рівня цілеспрямованості і самостійності».

Обробка результатів методик здійснювалася за допомогою методів математичної статистики, порівняння, якісно-кількісного аналізу, застосування середнього арифметичного,  відсоткового співвідношення, кореляційного аналізу та ін.

Результати методики «Шкала суб’єктивного благополуччя» (М. В. Соколова) свідчать про те, що у 26,2% досліджуваних переважає високий рівень суб’єктивного благополуччя, у 52,4% – середній рівень та і 21,4 % студентам властивий низький рівень благополуччя (Див. Табл. 1)

Таблиця 1.

Показники рівня суб’єктивного благополуччя у студентів

Наступна методика була проведена з метою визначення рівня цілеспрямованості особистості.

За результатами тесту «Оцінка рівня цілеспрямованості та самостійності» було виявлено, що у більшості опитуваних переважає середній рівень цілеспрямованості та самостійності. Для кращого представлення підсумків за даною методикою була зроблена секторна діаграма. (Див. Рис. 2.)

Рис. 2. Рівень цілеспрямованості та самостійності.

Як ми бачимо, практично майже для половини досліджуваних (45,2%, точніше 19 опитуваних) характерний середній рівень цілеспрямованості та самостійності. Це вказує на те, що ця група є реалістами, тобто вони реально без перебільшення оцінюють свої можливості та сили. Трішки менший відсоток респондентів, а саме 38,1%, тобто 16 студентів, вважають себе цілеспрямованими та самостійними. Для цієї категорії осіб характерний високий рівень цілепокладання. Високий рівень розвитку цілеспрямованості означає, що людина вибирає головний мотив і досягає мети, не піддаючись впливу ближчих мотивів.

Найменший відсоток опитуваних, 16,7% тобто 7 респондентів, характеризує низький рівень цілеспрямованості. Такі особистості прагнуть бути як всі, їм не подобається бути в центрі уваги, ними часто користуються знайомі чи друзі. Вони безініціативні, недружелюбні, не хочуть нічого змінювати у своєму житті.

Для встановлення взаємозв’язку між суб’єктивним благополуччям та цілеспрямованістю ми вирішили застосувати кореляційний аналіз [3].

Для кращого представлення значень, була застосована допоміжна таблиця (Див. Табл. 2.).

Таблиця 2.

Представлення обрахунків коефіцієнта кореляції

Розрахунок коефіцієнта кореляції

Примітка: *= p < 0,05.

Отримане значення коефіцієнта кореляції говорить про наявність прямого зв’язку між благополуччям та цілеспрямованістю особистості. Величина коефіцієнта кореляції показує, що зв’язок між Х та У є сильним. Тобто, з цього можна сказати, що чим вищий рівень благополуччя у досліджуваного, тим більша буде цілеспрямованість.

Висновки, рекомендації та перспективи подальших досліджень. здійснене емпіричне дослідження дозволило виявити, що у більшості досліджуваних переважає середній рівень суб’єктивного благополуччя та цілеспрямованості, що характеризується повним емоційним комфортом (52,4%) та реальною оцінкою власних можливостей та сил (45,2%) відповідно.

За допомогою технології коучингу можна підвищити рівень суб’єктивного благополуччя та цілеспрямованості. 

Насамперед необхідно: працювати над силою волі: цілеспрямованість та благополуччя безпосередньо залежить від нашої сили волі, чим її більше, тим легше ми досягаємо своїх цілей. Сила волі потрібна нам для того, щоб долати комфорт, в якому ми знаходимося і робити щось потрібне для нагороди в майбутньому. Відмовлятися від короткострокового комфорту для довгострокового результату. Наприклад, вилізти з теплого ліжка на пробіжку похмурого ранку для красивого і спортивного тіла. Ставити правильні цілі. Логічно, що для того, щоб сформувати в собі цілеспрямованість і підвищити рівень власного благополуччя, треба ставити цілі та досягати їх. Кидати собі виклики. Потрібно брати участь у марафонах, челенджах. Давати публічні обіцянки, що ви щось зробите. Одним словом, кидати собі виклики та підключати до цього інших людей. Займатися спортом. Спорт дуже дисциплінує. А там, де дисципліна, там і сила волі, і цілеспрямованість і внутрішня гармонія. Ми свідомо змушуємо себе робити важкі і не дуже приємні речі на кшталт бігу протягом півгодини. Щоразу ставимо собі мікроцілі і досягаємо їх. Подолаємо комфорт. Цю навичку ми потім впроваджуємо і в повсякденне життя, в роботу, в бізнес. Важливо також розвивати в собі самодисципліну, що в свою чургу може стати чинником наполегливості та вмінні зосереджуватися на головному, не відволікаючись на дрібниці.

Перспективи подальших досліджень вбачаємо у розробці коучингових технологій для різних вікових груп.

Джерела та література:

1. Bradburn N. The Structure of Psychological well-being. – Chicago: Aldine Pub. Co., 1969. 320 p.
2. Аткинсон М. А. Пошаговая система коучинга: Наука и искусство коучинга К.:  Изд-во Companion Group. 2009.
3. Горкавий В. К. Статистика : навч. посіб. 3-тє вид., переробл. і доповн. Київ: Алерта, 2020. 644 с.
4. Леонтьев Д. А. Экстремальный опыт и понятие экзистенциального мужества. Экзистенциальная традиция. 2014. №2. С. 99-115.
5. Леонтьев Д. А. Новые ориентирыпонимания личности в психологии: от необходимого к возможному.  Вопросы психологии. 2011. №1. С. 3-27.
6. Лукасевич О. А. Суб’єктивне благополуччя як психологічний феномен. Проблеми сучасної психології. 2017. №12. С. 110-114.
7. Чеботарева Е. Ю. Индивидуально-типические характеристики субъективного благополучия.. Акмеология образования. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та  2015.  С.142-147.
8. Шадриков В. Д. Проблемы системогенеза профессиональной деятельности. Москва: «Наука», 1982. 186 с.
9. Шамионов Р. М. Субъективное благополучие и ценностно-смысловые образования личности в профессиональной сфере. Известия Саратовского университета. Сер. Философия. Психология, Педагогика. 2006. №6. 104-109.