ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ЯВИЩА ВІЙНИ

Невігластво, нехтування – головні прокляття людства й нашого сьогодення, реальності, у якій живемо вже енну частину лютого березня. Непорозуміння, нехтування, відсутність елементарних умов культури – це і є причини того, чому людські раси знищують одна одну.

Психічний тягар, пов’язаний з пандемією COVID-19, ще не зійшов з наших плечей, і вже кілька тижнів ми переживаємо війну в нашій Україні. Ми живемо в невизначеності, боїмося за свою основну потребу  ̶  відчуття безпеки, бігаємо щоденно в укриття, розуміючи, що від смерті не втечеш, та молимось.

Війна – це явище, яке протягом тисячоліть запускає в людини найгірші інстинкти.

Війна – це завжди ризик. Війна пов’язана з екстремальними ситуаціями, які вимагають від холоднокровних солдатів і командирів прийняття точного та швидкого рішення, а також балансування між рішучими, жорстокими діями та дотриманням правових та етичних правил. Тому психологія відіграє важливу роль у цьому процесі. Нині, звичайно, до проблеми підходять системно й науково. Але головне, що війна вимагає психічної стійкості.

Панічні атаки, тривога, думки про кінець світу є певного роду «друзями» для українців. Це реакція багатьох людей на трагічну ситуацію в нашій країні. Війна посилила занепокоєння про безпеку та добробут наших сімей та близьких. Повідомлення останніх днів про бомбардування будівель, ракети чи загибель мирних жителів, те що відбувається тут у нас, створює картину хаосу сьогодення.

Про те, що суперництво між державами – це не тільки війна, а саме, не лише фізичні зіткнення, про які людство знає протягом століть. Стародавній китайський стратег Сун Цзи, який вже в VI столітті до н. е. у своїй праці «Мистецтво війни» згадав низку невійськових факторів перемоги, зараховуючи до них вплив на моральний дух, настрої та погляди населення, армії та влади. Проте лише розвиток ЗМІ, а потім теорія пропаганди та масової комунікації з середини ХІХ століття принесли широке використання прийомів психологічного впливу як інструменту у внутрішній і зовнішній політиці [1, с. 91].

Розвиток комунікаційних технологій у ХХ столітті приніс величезні зміни в житті людей у всьому світі. Говорять навіть про появу нового типу суспільства, яким є інформаційне суспільство. У сучасному світі інформація стала одним із найважливіших стратегічних ресурсів, продуктивним фактором, який приносить дохід, а від її передачі залежать процеси прийняття рішень і зберігання. У результаті інформаційна безпека стає однією з важливих елементів державної безпеки загалом.

Інформаційна війна визначається як дії, ужиті для досягнення інформаційної переваги через вплив на інформацію опонента, процеси на основі обробки інформації, інформаційні системи та комп’ютерні мережі для захисту власної інформації. Передусім спрямована атака на інформацію чи інформаційні системи противника послаблює його волю чи здатність до боротьби.

Останні конфлікти в Іраку, Афганістані, колишній Югославії показують, що акцент у збройній боротьбі все більше й більше зміщується в інформаційну сферу, й інформаційний вплив на противника та його системи управління стає не менш важливим за знищення важливіших об’єктів і систем управління вогневими засобами ураження під час бойових дій тому, що виведення з ладу систем управління військами інформаційними засобами впливу рівнозначно їх знищенню вогневими засобами ураження, а психологічний вплив на війська (повна деморалізація) з боку інформаційних засобів впливу противника наносить більшу шкоду, ніж їхнє фізичне знищення вогневими засобами ураження [2, с. 52].

Негативне сприйняття слова «війна» означає, що дослідники, а більшою мірою політики та пропагандисти почали шукати більш евфемістичні фрази, щоб описати цей вид діяльності. Сформульовано низку нових термінів, що призвело до певного дефініційного хаосу. Ми маємо чудовий приклад сучасних реалій, як московські можновладці послуговуються словом із восьми літер, замість того, щоб називати речі своїми іменами, а бездумне, немисляче, легковажне суспільство повторює за своїми блазнями.

У ситуації, коли з різних причин немає можливості вести регулярну війну, психологічна війна стає для протиборчих сторін формою конкуренції.

У сучасному світі, де такі процеси як екстерналізація та глобалізація вплинули на інтернаціоналізацію інформаційних процесів, вони також відіграють усе більшу й незалежну роль у психологічній війні, наприклад:  терористичні організації, церкви та релігійні об'єднання, політичні групи, міжнародні організації.

Існує три основні рівні психологічної війни:

1)      стратегічний, який реалізують через альянси уряди та вище військове командування як у мирний, так і воєнний час;

2)      тактичний, що супроводжують бойові дії на рівні бою;

3)      консолідаційні заходи, які проводять проти мирного населення на території під власним або союзним контролем. [1, с. 98].

Залежно від рівня психологічної війни, яку ведуть різні органи, її адресовано різним аудиторіям.

Дії, спрямовані на власну аудиторію, відомі як захист психологічний. Його мета – захистити власне суспільство від ворожих психологічних впливів, боротися з його наслідками, отримати переваги й підтримувати свою політику. Цим чудово займається зараз наш противник, накриваючи пропагандою  ̶  вуаллю дійсність.

Психологічну війну визначають  як планове використання пропаганди та інших заходів, спрямованих для впливу на думки, почуття, ставлення та поведінку групи людей, що підтримують досягнення національних намірів і цілей [ 3, с.152].

Психологічна війна  ̶  це явище надзвичайно широке, а види діяльності, що підпадають під його визначення, проявляються в багатьох сферах функціювання особистості, суспільства, держави та суспільної міжнародної спільноти.

Типовим для воєн є те, що їхнім підґрунтям є розбіжності щодо правильності поряд із твердою волею сторін досягти своїх намірів будь-якою ціною. Зазвичай війна починається тоді, коли іншого шляху немає: необхідність перемагає мораль. [4, с.13].

Висновки. Можливо, ми еволюційно приречені до вбивства собі подібних. Адже з усіх створін, які коли-небудь населяли землю, ми єдині, хто не шкодує зусиль чи ресурсів на жорстоке винищення своїх же, тоді одразу виникає питання щодо дійсності припису виду (Homo sapiens) до роду. Війна завжди має свою мету, заплановане насильство чи то фізичне, чи психологічне. Війна має геноцидний характер, головна ціль – знищити, зтерти з лиця землі цілу націю, а не лише отримати омріяний виграш над ворогом. Наше життя за природою своєю є боротьбою за ресурси, сексуального партнера, виживання, цінності тощо. Але хто не бореться, той не дізнається, чи зможе виграти.

Слава Україні!

Джерела та література:

1.  Olechowski, M. (2018). „Wojna psychologiczna”: próba zdefiniowania pojęcia. Wiedza Obronna.

2.  Медведєв В. К., Кучеренко Ю. Ф., Гузько, Р. М. Сучасна інформаційна війна та її обрис. Системи озброєння і військова техніка. 2008. Вип. 1. С. 52 ̶ 54.

3.  Daniluk, P. (2019). Wojna informacyjna-złożona przeszłość i niepewna przyszłość. Rocznik Bezpieczeństwa Międzynarodowego, 13(2), 149-168.

4. Szymanek, K. (2021). Erystyka, moralność i wojna. Folia Philosophica, 1 ̶ 19.