ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОБЛЕМИ ПСИХОЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ СЕПАРАЦІЇ

Постановка проблеми та її значення. В сучасному суспільстві неабияке значення на становлення особистості мають умови успішної чи неуспішної сепарації. Проблема психоемоційних станів особистості в умовах сепарації набуває дедалі більшого обговорення. Мова йде, як і про психічні стани, так і про емоційні реакції на ту чи іншу ситуацію в умовах сепарації.

Актуальність теми. Коли говорять про психічні стани, то йдеться про якісну специфіку модальності переживань. Реакція людини на ту чи іншу ситуацію, уявлення про її психічний стан як переживання насамперед пов’язано з емоціями (емоційними станами). Розуміння емоційного реагування як стану має суттєве значення для дослідження. Це дає можливість точніше зрозуміти суть емоції, її функціональне значення для організму, яким чином вона впливає на особистість, подолати односторонній підхід до неї – лише як до переживання свого ставлення до когось – або чогось. Психоемоційні стани мають свою сферу впливу на особистість в умовах сепарації.

Мета дослідження полягає у теоретичному аналізі проблеми психоемоційних станів особистості в умовах сепарації від батьків процесі самостійної життєдіяльності.

Виклад основного матеріалу.  Про психічні стани людини, зазвичай, судять на основі додаткових переживань. Наприклад, втоми, нудьги, страху, наснаги тощо. Є.П.Ільїн зазначає, що самі переживання, незважаючи на їх суб’єктивний характер, є важливими об’єктивними діагностичними ознаками, що дозволяють виділяти окремі психічні стани, і саме вони займають чільне місце у діагностиці станів [3].

Варто дізнатися яким чином психічні стани пов’язані з емоційними станами особистості та як це все відбувається в умовах сепарації. Теоретично в голові виникають три варіанти розвитку подій: 1) вони незалежні один від одного, тобто це різні стани; 2) психічні та емоційні стани – це одне і те ж; 3) емоційні стани є частиною психічних станів. У психологічній літературі можна знайти пояснення, що стосуються всіх цих трьох варіантів.

Відомі дослідники В. М. Смирнов та А. І. Трохачов [10] розглядають емоційні стани як емоційну складову психічного стану, тобто розкривають третій варіант розвитку. Л.В.Куликов [4;5] теж говорить про емоційні характеристики психічних станів. Щоправда, сам автор говорить не про емоції, а про настрій. Але воно теж є для Кулікова самостійним видом емоційного реагування, як і емоції. Іноді настрій розглядають як різновид психічного стану. Найчастіше це зустрічається при спробі характеризувати стан, висунувши на перший план особливості настрою. Помилково вважати настрій самостійним видом стану – настрій є лише частиною психічного стану. Крім нього в стан входять також фізіологічні, психофізіологічні, соціально-психологічні та інші компоненти. Звідси випливає, що емоційні стани можна розглядати як частину психічних станів [6].

Тим не менш, про те, що емоції слід розглядати як стан, вперше акцентував увагу М.Д.Левітов. Він писав із цього приводу: «Ні в якій сфері психічної діяльності так не застосовується термін «стан», як в емоційному житті, тому що в емоціях, або почуттях, дуже яскраво проявляється тенденція специфічно фарбувати переживання та діяльність людини, даючи їм тимчасову спрямованість та створюючи те, що, образно висловлюючись, можна назвати тембром чи якісною своєрідністю психічного життя. Навіть ті автори, – продовжує він, – які не вважають за потрібне виділяти психічні стани як особливу психологічну категорію, все ж таки користуються цим поняттям, коли йдеться про емоції або почуття» [7, с. 103].

Емоції, як писав Левітов, «насамперед є психічними станами» [7, с. 22].

Емоційний стан – складніше психічне явище, яке включає в себе одну і більше емоцій. Проте, на відміну від емоції, основною метою виникнення емоційного стану є пошук необхідних внутрішніх ресурсів чи зовнішніх можливостей задоволення значимої потреби. Воно виникає в результаті неможливості відреагувати на значний вплив, або в результаті неефективності даного способу реагування [2].

Одна й та сама подія, ситуація може бути одночасно і позитивною, радісною, яка вселяє тривогу, що несе певну загрозу особистості, викликає певну емоцію, певний психоемоційний стан. Одна з таких подій, що викликають максимально суперечливі почуття, є розлучення батьків з дитиною під час її дорослішанні.

Для батьків цей етап означає завершення однієї з головних функцій – виховної. З одного боку, це актуалізує гордість за отриманий результат, а з іншого – викликає страх перед самотністю, що наближається. Дитині вже не потрібна постійна опіка, батьківські настанови звучать недоречно, сприймаються з більшою іронією. Очевидно, що необхідно будувати взаємовідносини на новому рівні взаємодії.

На тлі переживання батьків для дитини цей період менш драматичний, хоч і наповнений своїми складнощами. Нарешті досягнута довгоочікувана свобода, відкриті нові шляхи для реалізації своєї індивідуальності. Проте разом із цим помітно зростає відповідальність – за свої думки, вчинки, вирішення побутових проблем та життєвих завдань. І виявляється, що за самостійність доводиться платити, протистояти цілому світу за право виявити себе, бути індивідуальністю.

Для позначення ситуації прощання дитини з батьками у психологічній літературі вживається термін «сепарація» [8].

Теорія сепарації бере початок з психоаналізу, однак добре прижилася та зайняла свою нішу не лише в психоаналітичних дослідженнях. Про це свідчать результати огляду західних наукових джерел, що систематизують сучасні підходи до розуміння динаміки психологічного розвитку в підлітковому-юнацькому віці, автори котрих, зокрема Дж. Холмбек з колегами [11], Р. Лєрнер та Л. Стейнберг [12], Е. Макобі та Дж.Мартін [13], Д. Мошмен [15], Дж. Сметана з колегами [16] послуговуються відповідними термінами та поняттями.

М. Малєр процес сепарації розуміла як усвідомлення та інтеграцію у психічне життя факту тілесної та психічної окремості після поступового послаблення відчуття єдності та злиття [14, с. 51].

Психоаналітичний словник, звертаючись до теорії М. Малєр, дає визначення процесу сепарації як інтрапсихічного процесу, що входить у структуру процесу сепарації-індивідуації, під час котрого індивід набуває переживання себе як самостійної та незалежної від об’єкта цілісності [9, с. 190–191].

Ще один термін на позначення сепарації ввів М. Боуен, автор теорії сімейних систем, один із засновників сімейної терапії. Це поняття «емоційний розрив». Дослідник визначав ступінь автономності або диференційованості особистості за її здатністю відокремлювати розумовий процес від емоцій. Іншими словами, рівень сформованості особистості визначається тим, якою мірою емоції людини керують її реакціями. Ця здатність багато в чому визначається батьками. Кожна мама знає, наскільки маленька дитина залежна від її психоемоційного стану. У них одне емоційне поле. У процесі дорослішання дитина вчиться керувати своїми емоціями, розділяти свої емоції і емоції батьків. Незакінчена сепарація залишає процес формування особистості незавершеним. Відсутність самостійності, емоційне переплетення з батьками заважає усвідомленню своєї унікальності, індивідуальності [1].

Висновки та перспективи подальших досліджень. У ході теоретичного аналізу проблеми психоемоційних станів особистості в умовах сепарації, встановлено, що людина, дорослішаючи, розриває дедалі більше зв’язків зі своїми батьками, однак завжди залишається єдиний – психоемоційний зв’язок, на який не впливає ні час, ні простір. Це у жодному разі не говорить про емоційну злитість, залежність. Емоційна прихильність до батьків, їх виняткова роль у житті кожної дитини при повній її зрілості та незалежності – можливо, те, що стримує людину від необдуманих вчинків, що вчить його любові до своїх дітей. Образ матері одночасно і унікальний, і універсальний, що несе в собі велике смислове навантаження та архетипове значення, і це накладає відбиток на особливості психологічного дослідження взаємин матері та дитини.

Перспективу подальших досліджень вбачаємо у емпіричному вивченні проблеми психоемоційних станів особистості в умовах сепарації. Для такої діагностики повинен бути використаний комплекс методик, що дозволяють оцінити реальний стан психоемоційних станів особистості досліджуваних в умовах їхньої сепарації від батьків.

Джерела та література:

1. Берегова, Наталія, та Катерина Максимчук. «Вплив ранньої сепарації на становлення особистості». Збірник наукових праць національної академії Державної Прикордонної Служби України. Серія: психологічні науки 12, № 1 (лютий 2020): 21–32.
2. Бутузова Ю.А. Психологическая сущность эмоционального состояния личности / Ю.А. Бутузова // Омский психологический вестник. – 2011. – №5. – С.173 – 175.
3. Ильин Е.П. Психофизиология состояний человека. – СПб.: Питер, 2005.
4. Куликов Л. В. Классификация настроений по количественным критериям // Психология психических состояний. Вып. 2. Казань, 1999. С. 51-64.
5. Куликов Л. В. Проблема описания психических состояний // Психические состояния: Хрестоматия. СПб., 2000. С. 11 - 43.
6. Куликов, Леонид Васильевич. Психология настроения : Монография / Л. В. Куликов; С. - Петерб. гос. ун-т. - СПб. : Изд-во С. -Петерб. ун-та, 1997. - 225 с.
7. Левитов Н. Д. О психических состояниях человека. – М.: Просвещение, 1964. – 343 с.
8. Маленова, А.Ю., Потапова, Ю.В. Феномен сепарации: определение проблемного поля исследования / А.Ю. Маленова, Ю.В. Потапова // Вестник Омского университета. Серия «Психология». -2013. - № 2. -С. 41 – 48.
9. Психоаналитические термины и понятия: Словарь / [под ред. Борнесса Э. Мура, Бернарда Д. Фаина; перев. с англ. А. М. Боковикова, И. Б. Гришпуна, А. Фильца]. – М.: Независимая фирма «Класс», 2000. – 304 с.
10. Смирнов В. М., Трохачев А. И. О психологии, психопатологии и физиологии эмоций (Предисловие к книге) //Дерябин В. С. Чувства, влечения, эмоции. Л., 1974.
11. Holmbeck G. Parenting adolescents / G. Holmbeck, R. Paikoff, J. Brooks-Gunn; [gen. ed. M. H. Bornstein] // Handbook of Parenting. Vol. 1. – Mahwah, NJ: Erlbaum, 1995. – P. 91–118.
12. Lerner R. Handbook of adolescence psychology / R. Lerner, L. Steinberg. – [2 nd ed.]. – New Jersey: John Wiley and Sons inc., 2004. – 852 p.
13. Maccoby E. Socialization in the context of the family: Parent-child interaction / E. Maccoby, J. Martin; [gen. ad. E. M. Hetherington] // Handbook of child psychology. Socialization, personality, and social development. – New York: Wiley, 1983. – P. 5–l0l.
14. Mahler M. The psychological birth of the human infant: Symbiosis and individuation / M. Mahler, F. Pine, A. Bergman. – New York: Basic Books, 1975. – 307 р.
15. Moshman D. Adolescent psychological development: rationality, morality, and identity / David Moshman. – New Jersey, London: Lawrence Erlbaum Associates Inc., 2005. – 174 p.
16. Smetana J. Adolescent development in interpersonal and societal contexts / J. Smetana, N. Campione-Barr, A. Metzger // Annual Review of Psycholology. – 2006. – № 57. – P. 255–284.