ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ПРОЯВУ ЕМПАТІЙНОСТІ В ДЕПРИВОВАНИХ ДІТЕЙ

Емпатія особистості набуває окремого важливого науково-дослідницького статусу насамперед через екзистенційну значущість для людини як біосоціальної істоти, яка спроможна піднятися над своїми інстинктивними базальними утвореннями в боротьбі за існування до висот співчуття, співпереживання, взаємоповаги і любові до інших. Розгалужені дослідження психології емпатії та емпатійної людини фіксують наскрізне проникнення цього психологічного явища в сучасний психосоціальний світ та на якому базуються міжособистісні комунікативно-перцептивні взаємини. Традиційно можна виокремити такі основні чинники генезису емпатії, зокрема психофізіологічні (емоційна лабільність нервової системи, чутливість, розвиток першої сигнальної системи, невротизація тощо), індивідуально-психологічні (чутливість, ставлення до себе, «Я-концепція»,  депресивність, сором’язливість, реактивна агресивність, відвертість, самотність, самооцінка,  цінності, потреби), типологічні (спрямованість особистості, акцентуації характеру, зокрема педантичність і емотивність, соціальний тип, тривожність, демонстративність, циклотимність, екзальтованість тощо), а також соціо-культурні (соціальна ситуація розвитку, основні соціальні новоутворення, умови соціалізації, домінуючий тип і міра батьківського ставлення і виховання) тощо [2; 3; 4].

      Безперечно, феноменологію емпатійної психогенези дитини доцільно розглядати крізь призму діагностичних, консультативних і психотерапевтичних ракурсів, в основі яких лежить принцип розвивальності як головний постулат генетичної психології.  Задіяння  широкого науково-пихологічного практичного тезаурусу дозволить розвинути емпатійність особистості як вкрай важливу соціально-психологічну рису сучасної людини, яка живе у складному політичному, економічному, власне психологічному просторі. Л. Журавльова у багатьох дослідженнях констатує, що емпатія як перманентний емпатійний процес може перестати «працювати» і припинитися в певний умовах і в будь-який момент.  Генеза емпатійного процесу залежить від дуже багатьох чинників, насамперед вікових, статевих,  соціальних, індивідуально-психологічних та ін. На думку вченої, низький емпатії в хлопців-юнаків детермінує їхню егоцентричну й егоїстичну зосередженість і спрямованість, а також супроводжує становлення потреби у визнанні, статусно-рольові преференції та орієнтації в групі. Окремо наголошена кореляція у низькоемпатійних юнаків між ставленням до грошей та такими показниками, як цінності «матеріальна забезпеченість життя», «самоствердження» і професійного самовизначення. Водночас дівчата-юнки, що мають низький рівнем емпатії, проявляють виражену егоїстичну спрямованість, помітну орієнтацію на відпочинок, «легке життя», гроші і розваги [3; 4].

       Ми наголошуємо, що психологічні особливості розвитку емпатії у підлітків – вихованців навчальних закладів закритого типу потребують окремих і поглиблених наукових досліджень, адже сутнісна генеза емпатійності знедоленої дитини є вкрай важливою і гуманною справою для всіх фахівців соціономічного профілю. Емпатія депривованих дітей проявляється дуже специфічно : від замкнутості, байдужості, агресивності – до чуйності, розчуленості, доброти і самопожертвенності. Констатовано, що порівняно з однолітками із звичайних шкіл вихованці інтернатних закладів мають дещо вищий рівень розвитку емпатійності, що зумовлено насамперед режимом різновидових обмежень та вкрай гострою потребою бути рецептованим, зрозумілим, тобто таким, за якого переживають та якому прямо й опосередковано співчувають і допомагають. Емпатія як складова вихованості милосердя школярів шкіл-інтернатів має особливе значення. Висвітлюючи зміст та рівні сформованості емпатії в депривованих дітей потрібно звертати увагу на її специфіку розвитку і прояву в умовах різновидових обмежень, зокрема в закритих освітніх закладах інтернатного типу. Депривовані діти посилено потребують емпатійних взаємин, оскільки позбавлені батьківської опіки і мають численні проблеми в ототожненні, самоакцептації, самооцінці та інших сферах самоусвідомлення. Уже з найранших щаблів онтогенезу емпатійність депривованих дітей тісно корелює з їхньою комунікабельністю, доброзичливістю/агресивністю, сензитивністю та цілою низкою інших сенсорно-перцептивних, когнітивних і поведінкових параметрів їхньої психоструктури. Милосердя, винесене на рівні життєвого досвіду зі школи-інтернату, допоможе депривованим дітям згодом у подальшій життєдіяльності. Брак емпатії з боку байдужого макро- і мікродовкілля зумовлює необхідність превентивно-корекційної допомоги депривованим дітям, особливо ж із симптомами психоемоційного вигорання [1].

     Надзвичайно складним феноменом постає культивування емпатії у контексті самоусвідомлення особистості з психофізичними вадами. Жорстокість, цинізм, гандикапізм, сегрегація, зневага та ціла низка інших антигуманних практик і ставлень протистоїть емпатійності та інклюзіїї в умовах нашого складного трансформаційного часу. Нами встановлено завдяки результатам здійсненого емпіричного дослідження, зокрема внаслідок розгалуженого факторного аналізу, особливу складність процесу самоусвідомлення в депривованих підлітків з психофізичними вадами, зокрема їм притаманні агресивне самоприйняття, самовпевнена самотність, невротичне прийняття зовнішності, дифузність і тривожність самоставлення. Болісна і ранима реакція на свою дисфункційність і неспроможність бути рецептованим іншими через тілесні або певні когнітивні вади зумовлює невротичне прийняття зовнішності, істотно блокує емпатійність. Депривовані підлітки прагнуть бути рецептованими  іншими однолітками, намагаються отримати емпатійну відповідь і підтримку від інших, однак імовірне відторгнення, кепкування, погордливе ставлення зумовлюють підвищений фон різномодальної тривожності, фрустрованості, депресивності та інших амортизаційних афективних психостанів [2].

       На рівні дисертаційного дослідження О. Орищенко здійснено поглиблений диференційно-психологічний аналіз емпатії, розкрито змістово-функціональне наповнення цього складного й багатозначного феномена. Встановлено типологічні особливості прояву емпатії  в різних вікових вибірках, зокрема й у юнаків. Виокремлено дуже важливу роль емпатійності в налагодженні міжособистісної взаємодії та оптимізації особистісної успішності у професійній діяльності. Акцентовано нагальну потребу оптимізації емпатійної спрямованості сучасної молоді, оскільки в складному й агресивному світі якраз співчуття і співпереживання допоможуть знизити рівень напруженості та конфліктності [5].

      Звичайно, психологічні особливості різнопланових емпатійних здібностей сучасних учителів передбачають у них наявність такої обов’язкової складової професіограми як співчуття і співпереживання, особливо ж у ставленні до дітей з обмеженими психофізичними властивостями. Специфічно проявляється емпатійність в ускладнених психолого-педагогічних ситуаціях, особливо в режимі міжособистісного статусно-вікового конфлікту. Важливим підходом є оптимізаційне культивування комунікативних технологій, які розвивають емпатійність у міжособистісному і професійному спілкуванні. Потрібно активно постулювати ключову тезу – емпатійність є аспектом людинолюбності та сприяє успішності в професійному та особистому житті людини, діяльність якої перебігає в контексті високих гуманних цінностей. Важливим ракурсом постає вивчення емпатії насамперед як умови розвивального впливу в міжособистісних стосунках. Інтерактивні заняття, тривала сугестаційна практика дозволяє особистості стати емпатійнішою, добрішою, чутливішою, гуманнішою, особливо ж пройшовши тематичні практичні заняття тренінгового характеру. Емпатія визнається однією з найважливіших рис особистості, яка допомагає цивілізувати світ міжособистісного спілкування, надавши йому гармонійності, партнерського характеру, людської доброти і власне людяності. Емпатійні прояви у дитини підліткового віку набувають статусу самоствердження через добро та посідають істотне місце у психоструктурі дитини, що перебуває на такому складному етапі онтогенезу як підлітковість.  Слід відзначити істотну роль і значення емпатійності особистості для комунікації та набуття статусу в системі міжособистісної взаємодії. Важливим вектором вирішення окресленої проблематики є розробка інноваційних психотехнологій для медико-психолого-педагогічного супроводу та надання ревіталізаційної допомоги депривованим дітям, які прагнуть емпатії.

Джерела та література:

1. Гошовський Я., Гошовська Д. Превентивно-корекційна допомога депривованим дітям із симптомами психоемоційного вигорання. Психологічні перспективи. 2019. № 34. С. 24 – 35.    
2. Гошовська Д., Гошовський Я. Самоусвідомлення особистості з психофізичними вадами : емпіричний вимір проблеми. Психологічні перспективи. 2019. № 33. С. 91-102.  
3. Журавльова Л. П. Емпатійні ставлення та їх класифікація. Соціальна психологія. 2008. № 5 (31). С. 39–46.
4. Журавльова Л. П. Психологія емпатії . Житомир : Видавництво ЖДУ ім. І. Франка, 2007. 328 с.
5. Орищенко О. А. Диференційно-психологічний аналіз емпатії : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук: спец. 19.00.01- педагогічна та вікова психологія. Одеса, 2004. 20 с.