ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛІЗАЦІЇ СТАРШОКЛАСНИКІВ НАВЧАЛЬНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО ЦЕНТРУ

Кллючові слова: соціалізація, діти з особливими потребамиБ навчально-реабілітаційний-центр, спілкування.

Об’єктивною ознакою сьогодення є ускладнення процесу соціалізації дітей внаслідок економічних, соціальних і політичних змін, що відбуваються в нашому суспільстві. Труднощі дітей з особливими потребами пов’язані не лише з фізичними обмеженнями та дискомфортом, досвідом втрати здібностей, а й із «багажем» негативного ставлення, з яким людина стикається у своєму найближчому оточенні. Інвалідність пов’язана не лише з фізичними чи розумовими вадами. [3]

Соціалізація дітей та підлітків з порушеннями психічного розвитку набуває актуальності в умовах інформаційного суспільства. Серед факторів, що впливають на соціалізацію дітей і підлітків з певними порушеннями, недостатньо обговорено комунікативно-мовленнєву діяльність. Відомо, що пізнавальні здібності дітей та підлітків з легкою та помірною розумовою відсталістю негативно впливають на розвиток сфери спілкування та мовлення, а комунікативні та комунікативно-мовленнєві навички є запорукою успішної соціалізації. [4]

Соціалізація нерозривно пов'язана з індивідуалізацією особистості, адже її змістом є формування індивідуальності. Неможливі однакові процеси соціалізації, індивідуальний досвід для кожної людини унікальний. Це набуття людьми ціннісних орієнтацій, що необхідні для того, щоб виконувати соціальні ролі; засвоєння особистістю певних знань і норм, це є процесом становлення її як особистості.[3]

Сфера спілкування та мовлення розумово відсталих дітей, і особливо підлітків, пов'язане з вивченням причин дизонтогенезу, аналізом оточуючого їх середовища, насамперед комунікативного. У нашій країні підлітки з вадами інтелекту в основному навчаються в спеціальних навчальних закладах, де створені умови для їх навчання, функціонують спеціальні навчальні програми, використовуються відповідні методи навчання. З іншого боку, навчання, виховання та розвиток дітей з порушеннями інтелектуального розвитку відбувається в інтернатних умовах, це сприяє певному звуженню кола спілкування, зменшенню часу контактів з родиною. У той же час супутники зі збереженим інтелектом мають більш широку групу, де вони можуть здійснювати комунікативну діяльність. [4]

Іншими словами, порівняно з нормою онтогенезу розумово недорозвинена дитина виявляється у звуженому колі спілкування з однолітками, що обмежує розвиток міжособистісних стосунків, навичок соціалізації та набуття досвіду взаємовідносин між дітьми, розвиток соціального потенціалу , вдосконалення здібностей кожної людини (її здібностей, знань, умінь, потреб, мотивів).

Окрім потреб у привітності, які безпосередньо впливають на поведінку дітей поза інтернатом, існують потреби, пов’язані з навичками соціалізації та соціальним досвідом, які згодом регулюють поведінку та стосунки з іншими.

Відомо, що в період спеціальної шкільної освіти діти з порушеннями інтелекту не мають належного рівня розвитку комунікативної діяльності: у них відсутній досвід у сфері міжособистісного спілкування, у них недостатньо сформовані уявлення про інших членів суспільства. Усе вищезазначене негативно впливає на комунікативну взаємодію з оточуючими, створює низьку регуляцію в емоційній сфері, що викликає агресію або страх відсторонення від пропонованих ситуацій соціальних контактів, тому соціальні відносини формуються із значним запізненням. Порушення самосвідомості в системі комунікативних міжособистісних відносин істотно ускладнює соціальне життя таких дітей.

Якщо комунікативний простір (а це здебільшого освітнє середовище), де розвивається підліток із затримкою психічного розвитку, не забезпечує корекційних умов для успішної комунікативної діяльності, то виникають порушення, негативні тенденції у розвитку особистості дитини, прояви поведінки та емоцій виводять з рівноваги цілісність розвитку.[4]

Спілкування підлітків з особливими потребами часто егоїстичне, потреба у розкритті своїх переживань домінує над інтересами та почуттями інших. На підставі наведених даних можна сформулювати певний попередній висновок щодо дослідження комунікативної сфери підлітків з інтелектуальною недостатністю: у підлітковому віці зростає потреба в міжособистісному спілкуванні, основною тенденцією є переорієнтація на діяльність спілкування з однолітками, тому контакти підвищуються. з однолітками слід контролювати та аналізувати в дослідженні.[2]

 У цьому віковому періоді самостійним стає процес спілкування, за допомогою якого підліток усвідомлює себе як особистість, формує судження про себе та навколишній світ на основі порівняння з іншими. Тому саме ці параметри повинні бути в центрі уваги дослідників. Спілкування та мовленнєва діяльність потенційно можуть визначати розвиток особистості підлітка. Навіть у спеціально організованих умовах темп їх загального розвитку повільний, вони швидко втрачають знання та набуті вміння, необхідно створити умови для застосування наполегливості у закріпленні отриманих знань.

Навчання у спеціальних закладах має позитивний вплив на їх загальний розвиток, на формування особистості і пізнавальних процесів, підвищення цілеспрямованості діяльності. Розумово недорозвинені підлітки вчаться підпорядковувати свої дії мовним інструкціям, у них послідовно розвиваються довільні процеси, що виражаються в здатності спрямовувати і фіксувати увагу. Сказане дає підстави прогнозувати, що покращення розуміння чужого мовлення, удосконалення власного мовлення та розвиток комунікативних навичок сприятиме їх успішній соціалізації.[3]

Наступна проблема – ізоляція дитини від суспільства, недосконалість національної програми забезпечення відновлення дитини з фізичними чи розумовими вадами. Крім того, різні спеціальні заходи, що сприяють цьому, є лише основою для подальшої тривалої роботи з соціальної реабілітації дитини, метою якої є її інтеграція в соціальне середовище. Реабілітувати дитину потрібно в більш широкому сенсі.[5]

Підсумовуючи вище написане, можна сказати, що в процесі соціалізації підлітків з особливими потребами потрібно: враховувати соціальну ситуацію, комунікаційно-мовленнєвий розвиток і сприяти створенню оптимального соціально-комунікаційного середовища, працювати не тільки з підлітками з інтелектуальними здібностями. . неповносправними, але й зі здоровими однолітками, батьками, вчителями, залучати до співпраці представників різних соціальних структур, які можуть сприяти розширенню кола спілкування та набуттю досвіду спілкування.

Перспективними є подальші дослідження з комплексного вивчення даного аспекту, який  істотно впливає на соціалізацію підлітків з особливими потребами, розробка та впровадження комплексної програми, спрямованої на створення для них оптимального соціально-комунікаційного середовища.

Список використаних джерел

1. Гаяш О.В. Корекційно-розвивальна робота з дітьми з особливостями психофізичного розвитку : Науково-методичний посібник для вчителів інклюзивного навчання, асистентів учителів, які працюють з дітьми з психофізичними порушеннями в умовах загальноосвітніх навчальних закладів, соціальних педагогів, батьків / Укладач О. В. Гаяш. – Ужгород : Інформаційно-видавничий центр ЗІППО, 2016. – 120 с
2. Гурняк Л.В. Робота психолога з підлітками у період підліткової кризи: методичний посібник. - Хмельницький; Відділ освіти, молоді та спорту Хмельницької районної адміністрації. – 2014. -84c.
3. Олійник, Г. (2020). Особливості соціалізації дітей з особливими потребами у сучасному українському суспільстві. Social Work and Education. Vol. 7, No. 2. Ternopil-Aberdeen, 2020. pp. 178-185.
4. Проскурняк О.І. Соціалізація учнів з інтелектуальними порушеннями: комунікативно- мовленнєвий аспект / О.І. Проскурняк // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Серія 19. Корекційна педагогіка та спеціальна психологія. Випуск 30: збірник наукових праць. – К. : Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2015. – C. 291-296
5. Стандарти громадсько-активної школи: соціальна інклюзія: навчально-методичний посібник / Найда Ю.М., Ткаченко Л.М. Під заг. ред. Даниленко Л.І., — К.: ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2014. — 68 с. ISBN 978-966-2432-20-6