ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Проблема міжособистісної взаємодії не є новою для психологічної науки. Психологічні особливості процесів взаємодії й спілкування розкривалися у роботах Б. Ананьєва, О. Бодальова, С. Братченка, Г. Костюка, О. Леонтьєва, М. Лісіної, Б. Ломова, С. Максименка, В. М’ясищева, С. Рубінштейна, Н. Сарджвеладзе, В. Семиченко та інших. Роль і значення вікових та індивідуальних особливостей міжособистісних взаємин вивчались М. Боришевським, Л. Буєвою, Є. Головахою, Я. Коломінським, С. Колот, І. Коном, Д. Фельдштейном, В. Ямницьким та іншими. Дослідження міжособистісної взаємодії висвітлювалися у працях зарубіжних учених Е. Аронсона, Є. Мелібруди, Дж. Міда, К. Роджерса, І. Томана, З. Фройда, Е. Фрома, Дж. Хоманса та ін.

Однак, у сучасному суспільстві, коли штучний інтелект стає невід’ємною частиною життя людини, а кіберпростір набуває статусу соціалізаційного середовища, проблема безпосередніх міжособистісних стосунків набуває все більшої актуальності.

Метою роботи є теоретичний аналіз психологічних особливостей міжособистісних стосунків молодших школярів

Вивчення психологічних особливостей міжособистісних стосунків особливо є актуальним є для дітей молодшого шкільного віку, оскільки, у молодшого школяра, який входить у систему міжособистісних взаємин, саме з початком шкільного життя розпочинається активне набуття навичок взаємодії як з однолітками, так із дорослими. І від побудови цих взаємин, від становища дитини або від її статусу в групі залежить становлення її особистості в системі міжособистісних взаємовідносин [5].

Міжособистісні стосунки – це взаємозв’язки між окремими людьми (групами людей), які об’єктивно виявляються в характері і способах взаємних впливів людей один на одного в процесі різних видів спільної діяльності, зокрема спілкування, та суб’єктивно переживаються і оцінюються ними [4].

Фактори мікросередовища, такі як сім’я, школа, однолітки тощо впливають на розвиток дитини через агентів соціалізації – осіб, які діють у безпосередній взаємодії з нею, з якими проходить її життя. Для дітей молодшого шкільного віку такими агентами є батьки, брати і сестри, найближчі родичі, друзі, ровесники, педагоги, засоби масової інформації, культурно-виховні соціальні інститути [2].

Спілкування виступає водночас як інформаційний, пізнавальний і нормативний процес, а також воно є формою і засобом соціального самоствердження та контролю. Роль спілкування у житті дитини, його стосунків із навколишніми людьми посилюється у період шкільного навчання, коли істотно розширюється сфера спілкування і коло його учасників. Ознайомлення дитини із системою знань, включення у процес взаємодії з предметами, а головне – із світом соціальним: з іншими людьми, з проявами їх внутрішнього світу – це, по суті, є залучення дитини до культури загалом і культури спілкування зокрема [1].

Завдяки спілкуванню людина починає правильно сприймати себе і інших, що, в свою чергу, сприяє становленню у людини адекватного образу її «Я». Саме в цій сфері відбувається розвиток окремих компонентів самосвідомості, що тісно пов’язано з процесом самовизначення, самореалізації і становлення національної, моральної, громадянської і духовної ідентичності особистості. Для дитини важливими є всі чинники, які впливають на розвиток самовизначення її особистості, а особливо мікрочинники (сім’я, група ровесників, учбові, професійні, спортивні, громадські тощо) [1].

Міжособистісні стосунки учнів молодшого шкільного віку набувають важливого значення, оскільки у колі однолітків в них розвиваються їх індивідуальні особливості, упевненість у своїх здібностях, спілкування стає особливою школою соціальних стосунків. Тому проблемі міжособистісних відносин присвячено багато праць, але не дивлячись на це, проблема міжособистісних стосунків не втрачає своєї актуальності й сьогодні. Д. Ельконін, Г. Костюк, О. Леонтьєв зазначають, що в молодшому шкільному віці все більшого значення для розвитку дитини набуває її спілкування з однолітками [6]. У спілкуванні дитини з однолітками не тільки краще здійснюється пізнавальна предметна діяльність, але і формуються найважливіші навички міжособистісного спілкування і моральної поведінки. На пріоритетну роль спілкування у молодшому шкільному віці як фактора психологічної і соціальної адаптації учня в школі, у колективі вказує Н. Головань [3].

Отже, дитина – це особистість, яка входить у систему міжособистісних взаємин. З початком шкільного життя у дитини розпочинається активне набуття навичок взаємодії як з однолітками, так із дорослими. У молодшому шкільному віці змінюються соціальні ролі та функції дітей, поглиблюються стосунки з оточенням, активно розвивається процес пізнання соціального життя, встановлюють певні зв’язки та розпочинається активне набуття навичок взаємодії з однолітками та дорослими. І від побудови цих взаємин, від становища дитини або від її статусу в групі залежить становлення її особистості в системі міжособистісних взаємовідносин.

Список використаних джерел

1. Боришевський М.Й., Шевченко О.В., Володарська Н.Д. та ін. Психологічні закономірності розвитку духовності особистості: монографія / За загальною редакцією М.Й. Боришевського. Київ : Педагогічна думка, 2011. 200 с.
2. Герлянд Т. Соціальний розвиток молодшого школяра. Педагогічна газета. 2006. № 6. С. 8–11.
3. Головань Н.О. Особливості спілкування і відособлення у першокласників. Психологія : Респ. наук. метод. зб., Вип. 37. Київ, 1991.С.61–68.
4. Загальна психологія: Підручник / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. Київ : Каравела, 2009. 464 с.
5. Міщук Т. Стосунки молодших школярів, вплив анімаційної продукції. Психолог.  2010.  № 25. С. 27–31.
6. Ушакова І.М. Курс лекцій з психології розвитку. [Електронний ресурс]:http://univer.nuczu.edu.ua/e-books/006/pb.htm