НЕВРОЗ І ТРАВМАТИЧНІ ПЕРЕЖИВАННЯ ЛЮДИНИ: КОНФІГУРАЦІЇ ВЗАЄМОПРОЯВУ

Актуалізуючи проблему неврозів людини, передусім мусимо зазначити, що цей психологічний стан виникає на основі непродуктивно й нераціонально підібраного способу вирішення невротичного конфлікту, що в основному закладається у дитинстві, в умовах порушення відносин з оточенням, і, в першу чергу з батьками. Також неврози виникають й під впливом незадоволеності, тяжких переживань, перенапруження, недосяжності життєвих цілей, незворотності втрат тощо. Помітним є те, що при неврозах на перший план виступають розлади емоційної сфери. Перешкоди пошуку виходу з переживань тягнуть за собою психічну та фізіологічну дезорганізацію особистості, формування невротичних синдромів. Такий психогенний характер неврозів означає, що вони зумовлені дією переважно психологічних факторів та пов’язані з активізацією симптомів психотравматичного переживання.

Якщо згадати історію становлення вчення про неврози, то вже в кінці ХІХ століття З. Фрoйд запропонував теорію травми, за допомогою якої пояснив істеричний невроз [10]. На переконання З. Фройда, невроз виникає при з’єднанні таких двох компонентів – успадкованого лібідо як результату сексуальної конституції і пов’язаних з нею доісторичних переживань, а також інфантильного переживання та випадкового травматичного переживання. Тому неврози зобов’язані виникненню конфлікту між Я та сексуальністю, конфлікту між Я та Воно. Неврози виникають в результаті боротьби між інтересами самозбереження і вимогами лібідо. Усе це призводить до травматичних переживань, які при довготривалому повторенні починають складати травматичний досвід людини. З. Фройд постійно наголошував, що фіксація на травмі – це спроба її контролювати. А захист від травми, як результат цього контролю, зумовлює велику кількість проявів Я, які спрямовуються в оточуюче середовище. І, як результат, захист від травми та спроба контролю, заставляє психіку акумулювати ресурс людини. У випадку, коли цей ресурс не знаходить конструктивного способу реалізації, то він стає потенціалом для саморуйнування цієї психіки.

Схожі ідеї знаходимо в індивідуальній психології А. Адлера, де невроз розглядається як наслідок невміння звільнення від почуття власної неповноцінності «нормальними способами» компенсації [1]. К. Юнг розглядає неврози як регрес на більш низький рівень безсвідомого [14]. К. Хорні вбачала причину виникнення невротичних станів в переживанні базальної тривоги у дитинстві, яка в дорослому житті людини виражається в ірраціональних способах вирішення конфліктів в формі самовідчудження – невроз прив’язаності, влади, покірливості, невроізоляції [12]. Гуманістичний психоаналіз Е. Фрома вбачає причину неврозів в незадоволенні екзистенційних потреб прихильності, трансценденції, укоріненні, самовизначенні, орієнтації, що призводить до відсутності «зрілої любові» людини [11].

Узагальнюючи основні положення психоаналітичні теорії неврозів та переживання людиною травми, варто підкреслити, що класичні персонологічні теорії є базою розробки нових підходів їх взаємопрояву, які ми знаходимо у сучасних літературних джерелах. Якщо говорити про видову диференціацію невротичних травм людини, то їх поділяють за змістом на травми втрати, системних стосунків, прихильності, екзістенціональна травма [7]; за тривалістю та силою – на шокові, раптові, масивні і надсильні, короткочасні і хронічно діючі [8]. А також потрібно пам’ятати про віковий аспект прояву невротичної травми, враховуючи особливості її прояву в дитинстві, підлітково-юнацькому віці та дорослості [9].

Як зазначає А. Харченко, сама по собі психічна травма (так само як і невротична) дається суб’єкту травматичної події в таких переживаннях, як: почуття душевної тяжкості, гіркоти, болю, власної непотрібності, втрати, неповноцінності. Через ці переживання вона проявляються назовні. Переживання, в свою чергу, зберігаються в пам’яті та можуть використовуватися психікою як матеріал, коли осмислюється процес, в якому виробляються життєві цілі та плани, які, в свою чергу, зумовлюють поведінку індивіда [15].

Нам дуже імпонує наукова позиція А. Резнікової, яка зазначає, що травматичний досвід є співмірним в інтенсивності переживань з попереднім життям людини, адже саме цей досвід поділяє події на ті, що трапилися до його виникнення та після, таким чином травматична подія впливає на сприйняття минулого, сьогодення та майбутнього [6]. З цього приводу, Ж. Вірна підкреслює, що саме життєва ситуація – це психологічна «околиця» події внутрішнього світу, яка має різноманітну значущість в масштабі життєвого шляху суб’єкта, і може тяжити як до переломної події, так й до повсякденності, звичок побутового існування [2]. До прикладу такого прояву можна навести дослідження В. Шебановою харчової поведінки. Дослідниця, зважаючи на негативний характер психоемоційних переживань щодо перебування у ситуації хронічного відчуття незадоволеності власною вагою та наполегливого прагнення до зниження ваги розглядає перебування у такій ситуації як травматичний тілесний досвід, як хронічний стрес або як проблемну, кризову, травматичну життєву ситуацію, що переживається особистістю у контексті її життєвого шляху [13].

Е. Зінгл і В. Волкан пропонують ідею існування певних історичних травм, які опосередковують специфіку формування віктимізованих груп, як-от: передача травми на трансгенераційному рівні, певна культурологічна неспроможність прожити втрату близької людини, національна нездатність відчувати впевненість (існування в пам’яті сценаріїв «молодшого брата» як громадянина однієї країни по відношенню до представника іншої), ідентифікація з агресивною поведінкою, характерною для етнічної, національної, соціальної групи (створення ієрархії взаємодії в соціумі, яке призводить до перебування в постійній психологічній напрузі), відчуття сорому чи образи (прикладом можуть бути традиції, в яких особистість проживає принизливі обряди ініціації, які передбачають закарбування в пам’яті та перехід на рівень особистісних особливостей тих чи інших переживань) [3].

А. Маслюк дослідив переживання психотравмуючих подій довготривалої фізіологічної депривації (на матеріалах голодоморів в Україні). Він наголошує, що у переживанні феноменологічною константою є наявні обставини. Об’єктивним фактом є те, що сталося в житті людини, і що людина не в змозі відмінити або змінити. Переживання не змінює світ, а ніби переварює, асимілює події, й, таким чином, отримує вже власний досвід [5].

С. Литвиненко та В. Ямницький вважають, що феноменологія усвідомлення травматичної ситуації пояснюється через процес емоційного зачеплення, що представляє собою переважно негативний емоційний компонент, утворений шляхом реалізації здатності неусвідомлюваного об’єднувати негативний заряд подій та переживань у ланцюг руйнування особистості. При цьому слід пам’ятати, що крайня травматизація перевищує психічні можливості людини, спроможність інтегрувати переживання травматичного досвіду у контекст значень [4].

Найвиразніший варіант вивчення невротичної травми людини зустрічаємо у школі О. Кочаряна, де запропоновано таке її тлумачення, де вона має суттєве значення в етіологічному процесі неврозу, а травматичний характер переживання набувається в наслідок кількісного чинника чуттєвого сприйняття, враження та переживання власного тіла [6].

Розглянуті конфігурації взаємопрояву неврозу і травматичного переживання не є остаточними варіантами, адже ця проблема знаходиться в постійній науковій розробці, що суттєво підсилює методологічний статус цього прикладного напрямку психологічної науки.

Список використаних джерел:

1. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии. Москва : Владос, 1995. 560 с.
2. Вірна Ж.П. Життєва ситуація: динаміка «Я» та самоідентичність особистості. Актуальні проблеми психології. Зб. наук. пр. Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д.Максименка, В.Д.Потапової. Київ, 2008. Т.15. Ч.1. 153-158.
3. Зингл Э., Волкман В. Жизнь после утраты. Психология горевания. Москва : Когито-центр, 1993. 235 с.
4. Литвиненко С. А., Ямницкий В. М. Психологія травми: трансгенераційний та феноменологічний аспекти. Психологія: реальність і перспективи : зб. наук. пр. РДГУ, 2015. Вип. 4. 14-17
5. Маслюк А.М. Особливості переживання людиною довготривалої фізіологічної депривації (на матеріалах голодоморів в Україні) : дис. ... канд. психол. наук : 19.00.01. Київ, 2019. 237 с.
6. Психология переживаний : учебное пособие / А. С Кочарян, А. М. Лисеная, Харків : ХНУ имени В.Н. Каразина, 2011. 224 с.
7. Резнікова О.А. Психологія травмуючих ситуацій: лекційний курс та інструктивно-методичні матеріали: навч-метод. Посібник. Слов’янськ: ДВНЗ ДДПУ, 2018. 173 с.
8. Рупперт Ф. Травма, связь и симейные расстановки: понять и исцелить душевные раны. Москва : институт консультирования и семейных решений, 2012. 264 с.
9. Титаренко Т.М. Психологічна допомога особистості, що переживає наслідки травматичних подій. Київ.: феникс, 2015. 150 с.
10. Фрейд З. Введение в психоанализ: лекции. Москва : Эксмо, 1991. 448 с.
11. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. Москва : Прогресс,1994. 322 с.
12. Хорни К. Женская психология. Москва : Восточно-Европейский институт психоанализа, 1993. 333 с.
13. Шебанова В. І. Феноменологія харчової поведінки у континуумі «норма– патологія» : монографія. Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2016. 612 с.
14. Юнг К. Архетип и символ. Москва : Ренессанс, 1991. 458 с.
15. Kharchenko A. Features organiszation of traumatic emotions //  Fundamental and Applied Researches in Practice of Leading Scientific Schools. 2016. № 17(5). 54-60.