ОCОБЛИВОCТI ПРОЯВУ АСЕРТИВНОСТІ СТУДЕНТІВ У ВІДПОВІДНОСТІ ЗІ ЗДАТНІСТЮ ДО МЕНТАЛІЗАЦІЇ

Поняття «асертивність» є досить новим у психологічній сфері, його почали використовувати у другій половині ХХ століття у межах клінічної психології, у цей час «асертивність» позначала права людини та саморозвиток особистості. Лише на початку ХХІ століття, цей термін почав використовуватися для позначення особливостей міжособистісної комунікації.

Одним з перших науковців, який спробував визначити сутність феномену асертивності, був американський психолог Е. Солтер. Він вважав, що вільна самореалізація і незалежність людини в конструктивній міжособистісній взаємодії протиставляється маніпуляції і деструктивним, агресивним формам поведінки. Послідовник Е. Солтера – Дж. Вольпе – головною характеристикою асертивності також називав здатність відкрито виражати почуття, і визначав це поняття як «соціально виправдане невербальне або вербальне вираження почуттів» [1].

Вперше термін «менталізація» був використаний П. Фонагі та Е. Бейтманом у 1989 році. Вчені роблять висновок, що здатність до металізації – це особливість, яка опановується суб’єктом у процесі розвитку та цілеспрямованого набуття бажаних рис, а не з’являється шляхом дорослішання. [2]. Сьогодні термін «менталізація» описує те, як люди розуміють свій соціальний світ, уявляючи психічні стани (наприклад переконання, мотиви, емоції, бажання та потреби), які лежать в основі їх власної поведінки та поведінки інших у міжособистісних взаємодіях [3].

Питання взаємозв’язку асертивності з проявами менталізації у сучасній літературі майже не досліджено. Ці явища вивчалися у розрізі зв’язку з іншими психологічними феноменами та було виявлено, що асертивність, як і менталізація обернено корелюють з такими особливостями психіки, як невротизм та низькою здатністю до адаптації. Прямим зв’язком асертивність пов’язана з екстраверсією, низьким рівнем конфліктності. На основі цих даних припускаємо, що між здатністю до менталізації та асертивністю є прямий зв’язок [2; 3; 4; 5; 6].

Для емпіричного вивчення ми використали «Тест-опитувальник компонентів асертивності» (ТОКАС), та MZQ. Доcлiдження проводилоcя на базi Волинcького нацiонального унiверcитету iменi Леci Українки cеред cтудентiв факультету філології та психології. Вибірку склали 27 осіб віком 17-21 рік.

Методика  ТОКАС описує рівень прояву чотирьох складових асертивності. Після аналізу результатів опитування виявили, що середні бали за кожною шкалою асертивності відрізняються незначною мірою. Найвища середня оцінка виявлена у проявах контрольно-регулятивної складової (41,6), найнижча — у когнітивній (31,2).

За результатами вивчення рівня прояву інших шкал виявлено, що група має середній рівень прояву емоційної та поведінкової складової. Такі результати свідчать про наявність серед респондентів значної кількості осіб, яким притаманна відповідальність за свої вчинки, наполегливість у захисті своїх прав, самостійність, вміння відстоювати власну позицію (рис. 1).

Отже, студентській молоді притаманні такі характерологічні особливості як прийняття себе та інших, спонтанність поведінки, позитивна самооцінка, прийняття на себе відповідальності, віра у власний авторитет, здатність до налагодження тісних і глибоких міжособистісних стосунків. Тобто представники досліджуваної групи переважно здатні до асертивної поведінки.

 Рис. 1. «Рівень прояву складових асертивності: кількість показників за низькими, середніми та високими оцінками»

Особливості схильності студентів до менталізації проілюстровано на рисунку 2.  Більш високі бали, отримані при аналізі результатів, свідчать про меншу здатність до менталізації. Проаналізуємо розподіл кількості високих та низьких оцінок, отриманих за допомогою методики на визначення схильності до менталізації – MZQ. Норма прояву досліджуваної властивості не є чітко окресленою, середнім показником прояву менталізації є 29,5%, результат нижчий середнього мають 44 % опитуваних, решта – 56 % – вище середнього.

Рис. 2. «Графік показників схильності студентів до менталізації»

Тобто, можна зробити проміжний висновок про те, що більшість досліджуваних мають меншу здатність до менталізації. Високі оцінки мають 18,5% опитуваних – слабо вміють розуміти психічні стани, що лежать в основі певної поведінки людей навколо. Натомість, 14,8 %  – отримали низькі бали, що виявляє їх високі когнітивні навички у процесі розуміння емоцій, почуттів та станів оточення.

Для визначення особливостей взаємозв’язку досліджуваних феноменів було використано метод кореляційного аналізу (табл. 1.). Виявлено обернений кореляційний взаємозв’язок між здатністю до менталізації та загальним рівенем прояву асертивності. При підвищенні показників менталізації показники асертивності знижуються, тобто, чим нижчою є здатність розуміти психічні стани та поведінку інших людей, тим нижчою є впевненість у собі, розуміння і прийняття інших, вміння знайти вихід у проблемних ситуаціях.

Також виявлено статистично значущий обернений зв’язок між здатністю до менталізації та контрольно-регулятивною складовою асертивності (r=0,367; p<0,5). p="">

Таблиця 1.

Взаємозв’язок здатності до менталізації із проявами асертивності особистості

Варто зазначити також наявність оберненого кореляційного взаємозв’язку з емоційною та когнітивною складовою асертивності (r=0,367; p<0,1). -="" p="">

Отже, виявили зворотній кореляційний зв’язок між показниками схильності до менталізації та загальними проявами асертивності, а також між показниками  менталізації та емоційною, когнітивною та контрольно-регулятивною складовою асертивності.

Список використаних джерел

1. Медведєва, С. А. Асертивність майбутніх практичних психологів: досвід вивчення. Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики: міжвузівський зб. наук. пр.  Одеса, 2008. Вип. 39–40. С. 234–240.
2. Саннікова О. П., Санніков О. І., Подоляк Н. М. Діагностика асертивності: результати апробації методики «ТОКАС». Наука і освіта, №3, 2013. С.140-144
3. Турецька Х.І. Україномовна апробація опитувальника менталізації на неклінічній вибірці. Психологія особистості: УКУ. №17. 2020. С.131-136.
4. Fonagy P., Target M. Attachment and reflective function: their role in self- organization. Development and Psychopathology. 1997, 9(4), Р. 679–700.
5.  Frith CD, Frith U. How we predict what other people are going to do. Brain Research. 2006. Р. 36–46.