Основним обмеженням і бар'єром для людей з особливими потребами є не дисфункція сама по собі, а соціальне сприйняття інвалідності. Презентоване в наші дні негативне ставлення до людей з обмеженими можливостями засноване на упередженнях і стереотипах. Очікується, що суспільство буде приймати, терпіти, підтримувати та розуміти незахищених людей. Значна частина суспільства намагається адаптуватися та відповідати цим очікуванням, показуючи оточенню поведінку, яка визнає рівність прав всіх людей, незалежно від фізичного стану та особистісних характеристик. Насправді внутрішні установки і ставлення до людей з обмеженими можливостями є протилежними, тобто переважає небажання, відраза та страх. Негативне ставлення здебільшого представлене людьми, які не мають досвіду безпосереднього спілкування з людьми з обмеженими можливостями.
Близько 15 відсотків населення світу – понад один мільярд людей мають інвалідність. Відповідно до статті першої Конвенції ООН про права людей з обмеженими можливостями, люди з інвалідністю «мають тривалі фізичні, розумові, інтелектуальні або сенсорні порушення, які у взаємодії з різними бар'єрами можуть перешкоджати їхній повноцінній та ефективній участі у суспільстві нарівні з іншими» [1, с. 40].
На нашу думку, інвалідність слід розглядати з урахуванням соціального та культурного контексту. Існує неписаний суспільний договір, котрий ділить людей на працездатних, яких є більшість та непрацездатних – меншість, на котру рідко звертають увагу. Тому, щоб зрозуміти людей з обмеженими можливостями та їх поведінку, необхідно брати до уваги біологічний, психологічний та соціальний аспекти.
Загальні визначення в науковій літературі зазвичай охоплюють два рівні. Перший стосується дисфункції організму, другий наслідків такого стану, тобто проблеми з соціальною активністю, нездатність людини повноцінно брати участь у суспільному житті, виконувати соціальні ролі та життєві завдання відповідно до соціальних очікувань.
Наразі спостерігається підвищення суспільного інтересу до проблем людей з обмеженими можливостями. Проте не завжди ставлення суспільства характеризується прийняттям, розумінням та прихильністю. Тому необхідно впливати на соціальні установки, формувати інтегративне та позитивне ставлення до особливих людей, а також боротися з негативними стереотипами та упередженнями. Для цього потрібний взаємний контакт, адже в більшості негативні установки в популяції працездатного населення виникають внаслідок відсутності досвіду особистого спілкування з людьми з особливими потребами. Стереотипи формуються довго, що позначається на важкості їхнього нівелювання.
Нині інвалідність все менше сприймається як особистісна проблема. Люди з обмеженими можливостями функціонують у багатьох сферах, у тому числі й у житті громадському. Інвалідність трактується значно ширше, ставиться наголос на рівність прав та соціальну активність людей з інвалідністю.
Сприйняття інвалідності змінюється внаслідок підвищення рівня знань суспільства, еволюції цінностей та соціокультурних факторів. Колись інвалідність означала одержимість «злими духами» і «дияволом». Новонароджених особливих дітей вбивали, щоб захиститися від катастроф. Термін «інвалідність» був прийнятий після Другої світової війни у Сполучених Штатах, потім у Великій Британії та інших європейських країнах. Наразі неможливо вказати однозначне пояснювальне визначення поняття інвалідності внаслідок різних типів дисфункції [2, с.98].
У ЗМІ також спостерігається інколи картина створення образу людини з особливими потребами, як безпомічної, пасивної, безпорадної особи. У свою чергу це дуже впливає на сприйняття даної групи людей суспільством. У ЗМІ, а особливо у телебаченні, викладаються матеріали за участю людей з обмеженими можливостями, показуючи їхню щоденну боротьбу з дисфункціями та бар’єрами. Водночас це в більшості пов’язується зі зверненням до глядачів з проханням зробити пожертви на протез, новий візок, реабілітацію, або хірургічне втручання. З одного боку, це ефективний спосіб допомогти і зібрати необхідну суму, але з іншого боку це зміцнює «імідж» особливої людини, як залежної від доброї волі інших. Конверсійні теми щодо закоханих осіб з особливими потребами, або ж їхній сексуальний розвиток стають неодноразово темами для збільшення переглядів. Перегляди приносять також програми, які представляють людей з обмеженими можливостями з надзвичайно рідкісними дисфункціями, якими страждає кілька людей у всьому світі. Вищезгаданий матеріал розглядає інвалідність, як основну характеристику людини і це підкреслює поділ на «здорових» і «хворих», результатом чого є формування соціальних груп та виключень з них. Концентрація уваги лише на хворобу створює образ інваліда, який живе в лікарнях і санаторіях, далеко за межами здорового суспільства, реальності та повсякденного життя. Буває й таке, що людей з обмеженими можливостями представляють як сильних духом героїв, що мужньо долають негаразди повсякденного життя. Своїм прикладом вони доводять, що досягти успіху можна не дивлячись на обмеження. Як наслідок, ми можемо отримати не лише здивування та захоплення, а й збільшення відстані до даної групи. Мала кількість програм випускають якісні продукти де б зберігалася пропорція подання інформації про особливості даної групи.
Можна виділити дві протилежні моделі підходу суспільства до осіб з особливими потребами: відокремлення та інтеграція. Перша відокремлює особливих людей в окрему групу, реалізація потреб задовільняється в колі цієї групи. Друга враховує зв’язок особи з особливими потребами з функціонуючими установами та соціальними групами, а також дозволяє людям з обмеженою здатністю брати участь у функціонуванні та діяльності інших груп.
Джерела та література
- Machalski, D., Kołpa, M., & Grochowska, A. (2019). Postrzeganie osób niepełnosprawnych w społeczeństwie. Health Promotion & Physical Activity, 9(4), 40-45.
- Rakoczy, K. (2020). Percepcja społeczna osób niepełnosprawnych i metody jej zmiany. W: N. Laurisz (red.), Wyzwania i problemy społeczne początku XXI wieku (97–107). Kraków: Fundacja Gospodarki I Administracji Publicznej.
inforum.in.ua@ukr.net