Анотація. У статті висвітлено сутність понять саморозвитку, самореалізації і самоактуалізації особистості, розкрито особливості впливу життєвого простору на рівень самоактулізації особистості.
Ключові слова:життєвий простір, самоактуалізація особистості, самореалізація.
Key words: life space, individual self-actualization, self-realization
Постановка проблеми. У період глобальних соціально-економічних змін, поглиблення демографічної кризи, зміни кліматичної системи, стрімкого розвитку інформаційних технологій та дефіциту людського капіталу проблема самоактуалізації особистості все частіше потрапляє у фокус уваги психологічної науки. Оскільки у процесі досягнення поставлених цілей людина постійно стикається зі стресовими подразниками, їй важливо розвивати навики, які допомагатимуть виходити зі стресових ситуацій і шукати оптимальні шляхи розв’язання життєвих проблем. Стрес знижує здатність до аналізу та виправлення помилок, що призводить до когнітивно-емоційних спотворень індивідуальної картини реальності і може зумовити закріплення хибних стратегій на рівні патології. Тому для збереження власної цілісності, внутрішньої синергії особистості, високого рівня стресостійкості людині необхідно брати до уваги фізіологічні потреби, почуватися в безпеці, бути соціалізованою, компетентною в своїй діяльності і прагнути до самовираження.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематику саморозвитку, самоактуалізації і самореалізації особистості досліджували такі представники гуманістичної психології: А. Маслоу, Р. Мей, Г. Олпорт, К. Роджерс, В. Франкл та інші. У центрі наукової уваги перебуває здорова творча особистість, метою якої є самоактуалізація. Феномен самоактулізації відносять до основних природних потреб, що надає життю людини яскравої спрямованості та наповнює її глибиною, зміцнює віру в себе та допомагає встояти серед життєвих негараздів [1; 4; 7].
У вітчизняній психології проблема розвитку особистості в аспекті самоактуалізації розкрита у студіях Б. Ананьєва, К. Абульханової-Славської, Г. Костюка, О. Леонтьєва, С. Максименка, С. Рубінштейна, В. Татенка, Т. Титаренко та інших. Серед зарубіжних науковців психології останніми роками активно проводяться дослідження вікових, гендерних, культурних, соціальних аспектів самоактуалізації (І. Бернард, Х. Гарднер, І. Івтзан, М. Купер та інші), впливу на цей феномен релігійності та духовності (Дж. Голд, Т. Ломас та інші), а також умов досягнення самоактуалізації (Е. Джонсон, І. Івтзан, Р. Конеллі та інші).
Також для стійкості перед складними життєвими завданнями та задоволення свого Его важливими є способи прийняття рішень, що утворюють життєві стратегії особистості, які, своєю чергою, входять в структуру життєвого простору. Життєвий простір є структурою, що визначається системою відносин людини до світу, що відображено у працях К. Килимника, Д. Леонтьєва, О. Матвієнко, Ю. Швальба, І. Шкуратова, Г. Щедровицького. Різноманітні види життєвого простору активно вивчаються на сьогодні в дослідженнях О. Паніної, Ю. Панюкової, Т. Титаренко, Ю. Забродіна, А. Журавльова, А. Купрейченко, С. Нартової-Бочавер, Н. Саліхової, Д. Фельдштейна та інших.
Способи організації життєвого простору особистості представлені в таких категоріях: «життєва стратегія», «життєва перспектива», «життєві завдання» і висвітлюються в працях К. Абульханової-Славської, Б. Ананьєва, Е. Берна, Ш. Бюлер, Є. Головахи, В. Дружиніна, Ф. Зімбардо, О. Кроніка, Н. Логінової, Я. Сурікової, Т. Тищенко.
Основна мета статті – виявити зв’язок особливостей організації життєвого простору і готовності людини до самоактуалізації.
Виклад основного матеріалу. Термін «самоактуалізація» був уведений К. Гольдштейном. У своїх перших роботах науковець акцентує увагу на тому, що цей процес є винятково біологічним, але з часом зміщує акцент на сутнісну реалізацію людини. Дослідники різних часів по-різному окреслювали це потенційно закладене в людині прагнення: самопізнання (Сократ), духовне самовдосконалення (Платон), вільний вибір долі, реалізація людиною своєї сутності (Аристотель), самозбереження і самоутвердження заради суспільного блага (Сенека), само творення (Ф. Бекон), індивідуація (К. Юнг), прагнення до переваги та самовдосконалення (А. Адлер), самоактуалізація та розкриття своїх
потенційних можливостей (А. Маслоу), безперервне становлення (Г. Олпорт), реалізація екзистенційних потреб (Е. Фромм), прагнення до особистісного самовдосконалення і реалізації (К. Роджерс), самореалізація (К. Хорні, Ш. Бюлер) та інші [6].
Згідно з теорією К. Юнга, кінцева життєва мета – це повна реалізація «Я», а точніше, становлення людини як єдиного, неповторного, цілісного індивіда [7]. За дослідженнями А. Березовської, самооцінка різних показників життєдіяльності безпосередньо пов’язана з рівнем самореалізації особистості. Тобто, пов’язана і з рівнем її психологічного здоров’я, що може сприяти високій самооцінці фізичного та психологічного стану особистості, самореалізації та зміцненню психологічного здоров’я [1].
Найповніше самоактулізацію як феномен розглядає А. Маслоу. За його концепцією, самоактуалізація – це прагнення людини реалізувати себе, схильність проявити те, що в ній закладено потенційно, щоб досягти всього, на що особистість здатна. Самоактулізація – це досвід, всепоглинаючий, світлий, безкорисливий, з повною концентрацією та абсолютним зануренням у нього. Це мить самоактуалізації, мить, коли людина виявляє своє «Я». Самоактуалізовані люди, всі до одного, захоплені чимось, що не стосується безпосередньо актуальних запитів їхньої природи, чимось зовнішнім по відношенню до них. Вони самовіддані якійсь справі, працюють над чимось, що дуже цінне їм. Самореалізовані особистості присвячують себе пошуку того, що А. Маслоу називав цінностями Буття, – пошуку головних, вічних, що лежать в основі всього, цінностей, які не можуть бути підпорядковані жодним іншим, більш важливим. Самоактуалізація – це процес, який передбачає, що щораз у ситуації вибору ми вибираємо, що гідніше – залишитися чесним, а не брехати, – що чесніше – не красти, ніж красти. Тобто, кожен із виборів, що стали перед нами, ми здійснюємо на користь особистісного зростання. Це і є рух до самоактуалізації [4].
У книзі «Дальні межі людської психики» А. Маслоу описує шляхи самоактуалізації індивіда. Автор наголошує:
- самоактуалізація – це переживання повне, живе, беззавітне, з цілковитою концентрацією та цілковитим вбиранням;
- самоактуалізація передбачає прийняття відповідальності за свої дії;
- актуалізуватися – означає існувати реально, фізично, а не тільки потенційно;
- актуалізуватися – розвинути здібності «кращого життєвого вибору», вибору в їжі, музиці, професії, шлюбі;
- самоактуалізація – випробування «пік-переживань» (узагальнення найкращих моментів людського життя) [там само].
На сьогоднішній час у психологічних дослідженнях особистості поведінку людини розглядають як функцією її особистісних якостей, ситуацій та їх взаємодії в контексті її життєвого шляху [5].
С. Рубінштейн, Б. Ананьєв розглядали особистість як суб’єкт свого життєвого шляху. Такий підхід підкреслює унікальність і незрівнянність життєвого шляху кожної людини; обґрунтовується необхідність вивчення розвитку людини насамперед у зв’язку з переживанням нею подій свого власного життя; постулюється, що саме спосіб переживання людиною подій свого життя визначає психологічну долю її особистості [6]. Б. Ананьєв стверджує, що визначити основні моменти становлення, стабілізації і фінішу особистості можна лише через зіставлення зрушень за багатьма параметрами соціального розвитку людини, як-от: цивільний стан, економічне становище, сімейний статус, поєднання, консолідація або роз’єднання соціальних функцій (ролей, характеру цінностей і їх переоцінки у певних історичних обставинах), зміна середовища розвитку і комунікації, конфліктні ситуації і розв’язання життєвих проблем, здійснення або не здійснення життєвого плану, успіх або неуспіх – тріумф або поразка в боротьбі [там само]. Виходячи з цього, робимо висновок, що життєвий шлях людини – це події в її повсякденній діяльності щодо вирішення проблем у динамічно мінливій соціальній ситуації.
Феномен «життєвий простір» був запропонований і використаний К. Левіним в концепції топології та теорії поля. Ключові поняття цієї концепції – «поле», «напруга», «життєвий простір» та «психологічне оточення», або «психологічне середовище» [3]. Життєвий простір – це психологічна реальність, яка охоплює тотальність можливих подій, здатних вплинути на поведінку людини. Теорія поля розглядає поведінку особистості як функцію життєвого простору, відтак основним своїм завданням вважає виведення поведінки особистості з тотальності психологічних подій, що існують у життєвому просторі на поточний момент. Життєвий простір та зовнішній світ тісно пов’язані між собою. Зміни, які відбуваються у зовнішньому світі, впливають на стан життєвого простору, а зміни життєвого простору – на зовнішній світ [2].
Життєвий простір охоплює і особистість, і її психологічне оточення, створюючи єдине психологічне поле, яке включає в себе: уявлення індивіда про своє майбутнє та минуле, теперішнє його положення; певні його очікування, бажання, потреби, мотивацію, цілі, настрій, страхи, тривогу, ідеали, мрії; психологічне оточення індивіда, а також фізичний та соціальний світ, який може впливати на цей простір індивіда [3].
К. Левін підкреслював, що в психологічному полі минуле уявляється людині установками, знаннями та пережитими почуттями у зв’язку з тими факторами, які впливають на поточний момент, а також тими підструктурами внутрішнього світу людини, які були сформовані раніше. Майбутнє ж уявляється людині у вигляді тих планів, цілей і очікувань, які стосуються того, що відбувається на цей момент часу [там само].
Проблему розвитку суверенності простору досліджували такі вчені, як С. Нартова-Бочавер, О. Главинська, С. Вальцева, І. Ільїна, Р. Порошина, С. Попова, А. Похилько, Ч. Кулі, Дж. Кулі, Е. Еріксон та інші. Аналізуючи наукові психологічні джерела, можна зробити висновок про такі основні ознаки суверенно розвиненої особистості: 1) цілеспрямованість; 2) самодостатність; 3) здатність до самоспостереження; 4) творча здатність; 5) позитивне мислення; 6) духовна еволюція.
Для виявлення зв’язку життєвого простору і готовності до самоактулізаціїї були використані такі методи: спостереження, бесіда (за схемою), опитувальник на визначення рівня задоволеності життям (О. Чабан), тест «Суверенність психологічного простору» (С. Нартова-Бочавер), опитувальник на визначення рівня самоактуалізації (тест самоактуалізації, адаптований Ю. Альошиною, Л. Гозманом та іншими).
У дослідженні взяли участь 138 осіб віком 17 до 37 років. У результаті дослідження було виявлено, що прагнення до самоактулізації в більшій кількості опитуваних становить середній рівень. В окремих досліджуваних було виявлено високі показники за шкалами «саморозуміння», «спонтанність», «креативність», «автономність», «цінності», «контактність», «орієнтація в часі», а також високі показники із суверенності фізичного тіла, суверенності території, суверенності звичок, суверенності світу речей і суверенності цінностей.
Висновки. Теоретичний аналіз задекларованої теми засвідчує, що сучасна психологічна наука сьогодні володіє великим арсеналом
теорій самореалізації. Можна стверджувати, що самоактуалізація є
найістотнішою життєвою потребою людини, а її процес охоплює весь життєвий шлях. Рушійною силою самоактуалізації є прагнення людини до самовдосконалення та розвитку. Потенційно схильність до самореалізації мають усі, проте не всім вдається її досягнути. Її досягнення зумовлюється як сприятливими соціальними факторами (рівень життя, матеріальна забезпеченість, соціальна ситуація, культурне і екологічне середовище, вплив ЗМІ), так і спонукальними мотивами до особистісного зростання й особистісними факторами, до яких відносяться ціннісні орієнтації, гнучкість мислення, воля, готовність до творення життєвого простору.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Березовская А. А. Взаимосвязь самооценки и самоактуализации в контексте психологического здоровья. Статьи по психологии. URL: http://www.psyhodic. ru/arc.php?page=3910.
2. Гончаренко Ю. В. Вивчення життєвого простору особистості: філософсько-психологічний аспект. Науковий вісник Херсонського державного університету. Психологічні науки. 2016. Вип. 1. С. 130–134.
3. Левин К. Топология и теория поля : хрестоматия по истории психологии / под ред. П. Я. Гальперина, А. Н. Ждан. М. : Московский университет, 1980. С. 121–131.
4. Маслоу А. Г. Дальние пределы человеческой психики / под. ред. А. М. Татлыбаевой. СПб. : Евразия, 1999. 432 с.
5. Старинська Н. В. Особливості самоактуалізації майбутніх психологів у процесі професійної підготовки : монографія. К. : Інтерсервіс, 2015. 178 с.
6. Фейдимен Дж., Фрейгер Р. Гуманистическая, трансперсональная и экзистенциальная психология: К. Роджерс, А. Маслоу, Р. Мэй. СПб. : Прайм-Еврознак, 2007. 224 с.
7. Юнг К. Г. Структура личности и процесс индивидуации. СПб. : АСТ, 1994. 134 с.
inforum.in.ua@ukr.net