СПЕЦИФІКА НЕГАТИВНОГО ВПЛИВУ ПСИХОЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ НА ДЕФОРМАЦІЮ Я-КОНЦЕПЦІЇ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ДЕПРИВАЦІЇ

У річищі концептуальних поглядів сучасної вітчизняної наукової школи «Ревіталізація психогенези депривованої особистості» нами здійснюється розлоге теоретико-емпіричне вивчення особливостей впливу (зазвичай – негативного) психоемоційного вигорання на деформацію Я-концепції людини, яка перебуває в складних умовах різновидової депривації.

      Як відзначає Я. Гошовський, унаслідок різноманітних деприваційних обмежень (сенсорних, когнітивних, соціальних тощо) в особистості відбуваються істотні розлади самоусвідомлення, насамперед через амбівалентний і розщеплений модус самоусвідомлювання. Зокрема, діти з інтелектуальною недостатністю зазвичай проявляють істотно завищене самооцінювання, їм притаманне недорозвиненість механізмів рефлексії, внаслідок чого типовим явищем є несформованість, хаотичність і розбалансованість Я-концепції. Численні невпорядковані і фрагментарні образи фізичного, інтелектуального, презентованого Я не вилаштовуються в логічно послідовну Я-концепцію, адже становлення образовості і самоакцептації надто сильно залежить  від  думок і оцінок соціально значущих інших, насамперед вихователів і обслуговуючого персоналу [4].

       На думку І. Брецко, «Психоемоційне вигорання – це своєрідна афективна втеча (самовтеча) підлітка від гнітючих умов режиму різновидової депривації, це його психологічна суперечка з виснажливим і несправедлими соціумом, який не надає можливості для повноцінного задоволення базових екзистенційних потреб, це індивідуальна відповідь на тривалий стрес, фрустрацію, розчарування та інші амортизаційні ситуації та обставини» [1, С.163].

       Завдяки емпірично-порівняльному дослідженню особливостей емоційного вигорання підлітків зі школи-інтернату та загальноосвітньої школи І. Брецко  встановлено, що соціальна депривація має дуже негативний вплив на афективність вихованців закритого навчально-виховного закладу. Дослідницею розроблено, апробовано й запроваджено в освітньо-психологічний простір інтернатних установ генетично-психологічну програму профілактично-корекційної роботи з депривованими підлітками для подолання наслідків їхнього емоційного вигорання.

        Розроблена дослідницею програма передбачає культивування антидеприваційних тенденцій у поведінці та самоусвідомленні депривантів, зокрема через стимулювання в них просоціального усвідомлення власного Я [1].

           Як стверджує В. Вінс, психологічні особливості переживання вікової кризи підлітками школи-інтернату для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування демонструють проблеми з їхнім самоусвідомленням та самоідентифікацією. Режимний характер інтернатної інституції, раннє сирітство, його тривалість виступають потужними базальними чиннниками ускладненого самоусвідомлення та життєіснування таких дітей [3].

    М. Нестеренко відзначає, що особливості ставлення до себе і до представників різних гендерних груп у підлітків, які виховуються в деприваційних умовах, засвідчують проблемний характер їхнього самоусвідомлення. Безперечно, самоакцептація депривованої дитини істотним чином залежить від рефлексії ставлень інших людей з мікродовкілля.

      Умови різновидової, насамперед соціальної депривації виступають несприятливим детермінаційним тлом для розвитку адеквантого саооцінювання і самоставлення, що у свою чергу негативно впливає на побудову цілісної та просоціальної Я-концепції.Висвітлюючи особливості ставлення до себе і до представників різних гендерних груп у підлітків, які виховуються в деприваційних умовах, авторка наголошує на амбівалентності їхнього самоусвідомлення, що істотно ускладнює ці процеси. Негативне самоставлення, занижена самооцінка негативно позначаються як на статусно-рольових позиціях депривованого підлітка, так і деструктивно впливають на його Я-концепцію та всю систему самоусвідомлення [11]

      Ю. Візнюк стверджує, що самоприйняття є дуже значущою детермінантою розвитку соціальної ідентичності особистості в умовах сімейної депривації.  Діти, позбавлені сімейної опіки і любові, болісно й амбівалентно набувають різних ототожнень, а отже їм значно складніше вибудувати адекватну самооцінку, систему образів Я та Я-концепцію, ніж одноліткам із звичайних нуклеарних сімей. Вони частіше переживають емоційні розлади, перепади настрою, підвищену тривожність і фрустрованість, що загалом блокує гармонійність їхнього самоусвідомлення та активність самореалізації [2].

       В. Мартинюк виходить з позицій, що вікова і соціальна динаміка дезадаптивних проявів депривованих неповнолітніх пояснюється насамперед режимом і тривалістю умов, які обмежують повносправний розвиток. Окрім дезадаптації в дитини, яка має тривалий і складний досвід депривування, цілком можливими можуть поставати деформаційні тенденції, що насамперед проявляється на рівні її самосвідомості і спілкування [9].

     Згідно з поглядами Х. Стельмащук, психологічні чинники особистісної стресостійкості дітей-сиріт включають широке детермінанте поле, серед симптомів і показників якого є насамперед ті, що «відповідають» за афективно-когнітивну регуляцію діяльності і спілкування. Спроможність протистояти стресам, емоційним розладам, комунікативним перепонам  набувається депривованою дитиною вкрай складно і тривало, однак за умови професійного підтримувального супроводу стає цілком можливим оволодіння нею тими компетентностями, які забезпечать їй опірність деформаціям свідомості і діяльності [12].

          Висвітлюючи взаємозв’язок адиктивної поведінки з емоційною стійкістю у неповнолітніх, Т. Чала, А. Журба, Л. Боярин констатують, що причини цього слід відшуковувати у широкому деприваційному контексті, який чинить негативний вплив на повносправний розвиток дітей та досить часто слугує підгрунтям для появи різнопланових адикцій та девіацій [15].

       Як вважає Ю. Єргакова досить часта і ледь не типова дезадаптивна поведінка підлітків в умовах інтернатних навчальних закладів потребує активного залучення засобів соціально-психологічної корекції. Виважений і доречний психокорекційний вплив дозволить гармонізувати психоструктуру власного Я, уникнути психоемоційних розладів, конфліктів у спілкування та налаштувати самоусвідомлення у річищі гармонійності і недеформованості [6].

         Різнопланове вивчення психологічних особливостей прояву тривожності в депривованих підлітків, які перебувають в умовах пенітенціарного закладу, дало підстави І. Мудраку стверджувати, що ускладнена афективність (підвищена невротизація, гіпертрофована тривога, тривала фрустрованість тощо) зумовлює появу симптомів синдрому психоемоційного вигорання, що у свою чергу несприятливо деформує тактики і стратегії їхнього самоусвідомлення [10].

      Безперечно, в умовах соціальної ізоляції, на думку І. Жигаренко, зауважуються системні деструктивні зміни особистості, яка відбуває покарання за скоєні правопорушення. Психологічні чинники ресоціалізації такої людини повинні враховувати як складний загальнодетермінаційний вплив різновидової депривації, насамперед соціальної, так і потужний негативний тиск режиму пенітенціарного ізоляціонізму, який лише сприяє та поглиблює деформацію свідомості і поведінки [7].

      А. Кацеро пише, що образ-Я у бездоглядних підлітків формується вкрай складно й неоднозначно, а тому побудова Я-концепції як вилаштування в певну системну послідовність різних ракурсів самоосмислення відбувається хаотично й дифузно [8].

       На думку Н. Єзерської, підлітки в умовах спеціалізованої школи-інтернату дуже специфічно переживають психологічні чинники суб’єктивного благополучяя, а порівняно з однолітками зі звичайного освітнього закладу значно частіше зазнають негативного деприваційного впливу на свою самосвідомість. Внаслідок детермінованого депривацією «суб’єктивного неблагополуччя» діти частіше зазнають афективних розладів, їм притаманні симптоми емоційного вигорання, що загалом негативно впливає  на деформацію їхньої Я-концепції. По суті, всі всі конструкти Я-концепції особистості в умовах деприваційного розвитку зазнають певних деформацій [5].

     Про негативний вплив різновидової, зокрема сенсорної, депривації йдеться в дослідженні Ю. Тімакової, присвяченому вивченню проблеми самосвідомості особистості в сучасній тифлопсихології. Безперечно, побудова сенсорно депривованими незрячими або слабозорими дітьми власної Я-концепції є надзвичайно складним, тривалим і унікальним процесом, який відзначається цілою низкою специфічних ознак [13].

             Г. Улунова стверджує необхідність психологічної корекції ускладненого спілкування в учнів шкіл-інтернатів, адже через надмірні соціально-просторові та інші обмеження. які зазвичай культивуються в таких освітніх інституціях закритого типу, діти переживають певну соціальну аутизацію поведінки, замкнутість і ригідизацію міжособистісних взаємин. Блоковане спілкування як наслідок комунікативної депривації (причому у широкому вимірі : від нестачі спілкування до перенасичення ним) негативно впливає на формування самоусвідомлення, зокрема на побудову просоціальної Я-концепції [14].

       Для емпіричного вивчення окресленого кола питань ми здійснили підбір пакету валідного, достовірного і надійного психодіагностичного інструментарію.           Для побудови і проведення безпосереднього емпіричного дослідження будуть застосовуватиися такі методики: теоретичні методи − аналіз, синтез, систематизація, узагальнення, зіставлення психологічних даних за темою дослідження, моделювання – з метою визначення впливу депривації та психоемоційного вигорання на становлення Я-концепції депривованих осіб; емпіричні методи − вивчення особових справ, спостереження, анкетування, соціометрія, тестування («Тест-опитувальник самоставлення» (В. Столін, Л. Пантелєєв), «Шкала самоповаги» (М. Розенберг), «Метод багатоаспектної квантифікації міжособистісних взаємин» (Т. Лірі), «САН (самопочуття, активність, настрій)», «Методика самооцінки емоційних станів» (А. Уессманн, Д. Рікс), «Методика діагностики особистісної тривожності» (Ч. Спілбергер, Ю. Ханін), «Шкала тривожності» (А. Прихожан), «Методика експрес-діагностики неврозу» (за  К. Хеком – Х. Хессом), «Методика діагностики рівня невротизації» (за Л. Вассерманом), «Методика діагностики рівня соціальної фрустрованості» (Л. Вассерман (модифікація В. Бойка), «Схема аналізу поведінки депривованого підлітка, схильного до психоемоційного вигорання» (І. Брецко) ; математико-статистичні − описова математична статистика, статистичне порівняння середніх значень (t‑критерій Ст’юдента), дисперсійний та факторний аналізи. Для кількісної обробки даних буде використано статистичний пакет SPSS.

     Узагальнюючи, зазначимо, що в особистості,  позбавленої в дитинстві сімейно-родинної любові й опіки, упродовж психогенези зауважується істотно дихотомійний загальний екзистенційний тонус, а також фіксуються як пасивність, невпевненість, недостатня психоемоційна саморегуляція, так і проблеми із самоусвідомленням тасамоосмисленням. Зазвичай болісна психоемоційна реакція депривованої дитини  на відсутність батьків, турботи, опіки, любові і гармонійного повноцінного сімейного спілкування виступає ключовою причиною загальної афективної розбалансованості. Специфіка функціонування та співвідношення у депривованої особистості емоційного, когнітивного й поведінкового компонентів психоструктури,   переживання непотрібності, песимізму, самотності, знехтуваності й меншовартості створюють загальний гнітючо-депресивний фон афективності. Підвищення конфліктності/самоконфліктності стимулює амбівалентність прийняття інших та самоприйняття, а отже відбувається накладання емоційних негараздів на проблеми із самоусвідомленням. Переживання самотності, знехтуваності, занедбаності провокує появу відчуттів незахищеності, стимулює дратівливість і слугує найпершою причиною втоми/перевтоми та психоемоційного вигорання як реакції-наслідку на деприваційний режим різновидових обмежень. Часті перепади і розлади настрою, соціальна аутизація, пасивне спілкування є своєрідними індикаторами того сенсорного голоду, який переживається депривантами і слугує причиною появи психоемоційного вигорання. У свою чергу тривале й інтенсивно часте психоемоційного вигорання здійснює істотний афективний вплив на деформацію Я-концепції, процес творення якої супроводжується постійними депресивними, фрустраційними і тривожними симптомами. Отож, виражена поведінкова конформність, пригнічена гностична активність, невиразна або гостро невротична емоційна реакція на невдачі у спілкуванні, ціла низка інших чинників зумовлюють як психоемоційне вигорання депривованої особистості, так і появу порушень у психосоціальному розвитку, що негативно впливає становлення її особистісної Я-концепції та всієї системи самоусвідомлення.

Список використаних джерел

1. Брецко І. І. (2015). Психоемоційне вигорання підлітків в умовах сімейної депривації: монографія. Мукачево.
2. Візнюк Ю. М. (2018). Самоприйняття як чинник розвитку соціальної ідентичності особистості в умовах сімейної депривації. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук. Сєвєродонецьк.
3. Вінс В. А. (2003). Психологічні особливості переживання вікової кризи підлітками школи-інтернату для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Київ.
4. Гошовський Я.О. (2016). Феномен емоційного вигорання особистості у контексті депривованої психогенези. Психологічні перспективи,  28,  67 – 80.
5. Єзерська Н. В. (2018). Психологічні чинники суб’єктивного благополуччя підлітків в умовах спеціалізованої школи-інтернату. Автореферат на здобуття наукового  ступеня кандидата психологічних наук. Київський університет  імені Бориса Грінченка.
6. Єргакова Ю.Г. (2014). Соціально-психологічні засоби корекції дезадаптивної поведінки підлітків в умовах інтернатних навчальних закладів. Автореферат дисертаційного дослідження на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних  наук. Сєвєродонецьк.
7. Жигаренко І.Є. (2014). Психологічні чинники ресоціалізації особистості в умовах соціальної ізоляції. Дисертаційне дослідження на здобуття наукового ступеня  кандидата психологічних наук.  Сєвєродонецьк.
8. Кацеро А. О. (2005). Особливості образу - Я у бездоглядних підлітків. Автореферат дисертаційного дослідження на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних  наук. Київ.
9. Мартинюк В.О. (2018). Вікова динаміка дезадаптивних проявів депривованих неповнолітніх. Теоретичні і прикладні проблеми психології : збірник наукових праць Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, 3 (47), 104 – 110.
10. Мудрак І. А. (2014). Психологічні особливості прояву тривожності депривованих підлітків в умовах пенітенціарного закладу. Київ.
11. Нестеренко М.О. (2015).  Особливості ставлення до себе і до представників різних гендерних груп у підлітків, які виховуються в деприваційних умовах. Вісник Харківського нац. пед. ун-ту ім. Г.С. Сковороди. Психологія, 50,  145 – 151.
12. Стельмащук Х.Р. (2019). Психологічні чинники особистісної стресостійкості дітей-сиріт. Автореферат  дисертаційного дослідження на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук. Львів.
13. Тімакова Ю. В. (2008). Дослідження проблеми самосвідомості особистості в сучасній тифлопсихології . Науковий часопис НПУ імені М.П.Драгоманова. Корекційна педагогіка та психологія: збірник наукових праць, 19(9),  185 - 188.
14. Улунова Г. Є. (2006). Психологічна корекція ускладненого спілкування в учнів шкіл- інтернатів. Дисертаційне дослідження на здобуття наукового ступеня  кандидата психологічних наук. Київ.
15. Чала Т.І.,  Журба А.М., Боярин Л.В. (2018). Взаємозв’язок адиктивної поведінки з емоційною стійкістю у неповнолітніх. Теоретичні і прикладні проблеми психології : збірник наукових праць Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, 3 (47), 205 – 211.