СТРЕСОСТІЙКІСТЬ ЯК ВЛАСТИВІСТЬ ОСОБИСТОСТІ

Останнім часом увагу дослідників все більше привертає проблема стресостійкості особистості, яка породжується специфічними умовами життя та діяльності.

Вчена Д. М. Дубравська зазначає, що стресостійкість – це індивідуальна здатність організму зберігати нормальну працездатність під час дії стресора [2, с. 162].

З одного боку, дане визначення дозволяє відносно визначити момент настання стресу по зниженню ефективності роботи, але, з іншого боку, воно не враховує «ціну», що платить організм за підтримку заданої працездатності [4, с. 243]. Головні труднощі у визначенні стресостійкості людини виникають при оцінці її реакції на психологічні фактори. Якщо можна відносно підібрати критерії стійкості людини стосовно стресорів фізичної або хімічної природи (висока або низька температура, фізичне навантаження, токсичні речовини та ін.), то зробити це щодо психологічних стресорів набагато складніше. Це пов’язано з надзвичайно великим розкидом цінностей, установок, потреб, умовних рефлексів і життєвого досвіду різних людей.

Стресостійкість – це комплекс особистісних характеристик, які необхідні для протистояння зі стресом. Цей ряд характеристик має зв’язок із минулим досвідом опанування стресу особистості, певних рис характеру, мотивації, використання психологічних захисних механізмів, адаптивність, ресурсний потенціал особистості та ін [7, с. 511].

Динамічна структура стресостійкості особистості включає поєднання наступних емоційних, вольових та інтелектуальних компонентів.

Як відомо, у функціональних системах людини від народження до старості відбуваються істотні зміни. Вони формуються поступово і піддаються змінам, а потім слабнуть. В повному співвідношенні з цією закономірністю розвиваються адаптивні системи, які забезпечують стійкість організму до стресу. Це означає, що в немовлят, у дитячому і юнацькому віці стійкість організму до дій стресу не така як в зрілому, літньому [1, с. 17] .

Кожна людина реагує на стрес по різному по гостроті та інтенсивності. В більшості випадків реагування організму на стрес супроводжується такою симптоматикою як: відчуття різкого збудження чи навпаки заторможеності, гальмування чи може взагалі не прослідковуватися явного реагування стресову подію.

Зазвичай симптоми, що свідчать про потрапляння людини у тяжку стресову ситуацію, з’являються протягом місяця: короткострокові психотравмуючі обставини (сварки, смерть близької людини), і психічні травми, що відбуваються після раптового виникнення загрози життю. Чим молодшою є людина, тим вірогіднішим є факт, що вона зіштовхнеться з більшою кількістю шокових психічних травм, які несуть загрозу життю.

Стресостійкість залежить від індивідуальних особливостей. Психологічні особливості можуть як і збільшувати ймовірність дисфункцій в екстремальних умовах, так і допомагати їх узгодженню. Певна психічна діяльність обумовлена внутрішніми та зовнішніми факторами, які можуть розглядатися тільки у єднанні та взаємодії обох факторів. Зовнішні причини викликають психологічний ефект опосередковано через внутрішні умови. Результатом взаємодії є психічний стан, який характеризує особистість в даний проміжок часу. Певні особливості можуть зумовлювати поведінку людини у важких ситуаціях, їх мотиви та потреби [3, с. 53].

У формуванні психічного стану важливу роль відіграють властивості емоційної сфери. Вони разом із мотивацією визначають стійкість психіки особистості до впливів небезпечних чинників навколишнього середовища. Згадані властивості мають вплив на стабільність стану і діяльності людини в екстремальних ситуаціях.

Стресові обставини виникають при наявності надлишку мотивації та невеликих адаптаційних можливостях людини. Як відзначав П. Фресс, причинами виникнення стресу є: недостатні адаптаційні можливості (новизна, раптовість), надмір мотивації.

Опираючись на погляди і концепцію Р. Лазаруса, можна узагальнити, що загальним елементом в стресових ситуаціях є розходження між внутрішніми можливостями людини і зовнішніми вимогами до її особистості. Ці вимоги і визначаються мотивацією.

Підвищена емоційна збудливість, невротичність, тривожність – це індивідуальні особливості, які відіграють ключову роль у сприйнятті людиною критичної ситуації. Вони призводять до того, що деколи людина здатна реагувати на слабкий подразник так, наче володіє високою мотивацією. При цьому тривожність або невротичність виступає не як актуальна реакція тривоги на стресор, а як постійна властивість особистості. Дана властивість призводить до підвищення активності. З цього можна зробити висновок, що висока тривожність здійснює вплив на діяльність так само, як і висока мотивація. Проте цей зв’язок наявний лише в ситуаціях загрози [6, с. 39].

Тривожність як постійна властивість особистості може передбачити шкоду організму. Підвищена реактивність на незначні подразники сприяє формуванню шкідливих переживань. Шкідливі переживання виникають за таких умов, при яких мозок не встигає опрацьовувати зовнішні імпульси, і тоді на тваринному рівні людина починає неадекватно реагувати на уявну загрозу. Це може негативно відобразитись на емоційному, поведінковому та фізіологічному рівнях. Ігнорування комплексної симптоматики може призвести до низки тривожних розладів та інших негативних наслідків. Ось чому важливим є формування стресостійкості [5, с. 133].

Таким чином, стресостійкість як властивість особистості залежить від емоційних, мотиваційних та індивідуальних особливостей. Разом із згаданими властивостями відбувається розвиток біологічної системи на основі зіткнення з середовищем (зовнішнім і внутрішнім). Йде накопичення в пам’яті фонду «комплексів» адаптивного реагування. Кожен з них має в своєму складі призначену для порівняння з реальною подією концептуальну модель важливої для даної системи зміни середовища (події, ситуації), програму реагування, адекватній відображеній в концептуальній моделі зміни зовнішнього середовища, і апарат функціонально-структурного забезпечення цього комплексу реагування [8, с. 763].

Стійкість до стресу формується на основі життєвої практики, при активній і свідомій участі особистості, яка не уникає складних життєвих ситуацій, навіть навпаки, активно займається їх пошуком. Узагальнюючи, ми можемо зробити висновок, що основою формування стійкості до стресу виступають не тільки комплекс особистісних рис, набутий досвід, але і результат цілеспрямованого самовиховання, свідоме керування своїми станами, вчинками, можливість передбачати наслідки своїх дій та ін.

Отже, кожна особистість володіє типовими для неї способами психологічного захисту, які допомагають їй у боротьбі зі стресовими факторами. Ці способи починають формуватися ще у дитинстві. З часом вони можуть змінюватися, проте вони, як правило, носять стійкий характер.

Список використаних джерел

1. Ведяєв Ф. П. Емоційно-стресові стани. Київ: Вища школа, 1979. 57 с.

2. Дубравська Д.М. Основи психології: Навч. посібн. Львів: Світ, 2001. 280 с.

3. Зливков В. Л., Лукомська С. О., Федан О. В. Психодіагностика особистості у кризових життєвих ситуаціях. Київ: Педагогічна думка, 2016. 219 с.

4. Коцан І. Я., Г. В. Ложкін, М. І. Мушкевич. Психологія здоров’я людини. Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 20098. 316 с.

5. Островерха Ю. А., Пістун І. П., Хобзей М. К. Охорона життя і здоров’я учнів та безпека їх життєдіяльності: навч.-метод. видання. Львів: Сполом, 1999. 160 с.

6. Сазонова О. В. Дослідження співвідношення між домінуючими копінг-стратегіями, рівнем тривожності та самооцінкою учнів. Проблеми сучасної психології. Київ, 2014. №19. 185-193 с.

7. Шапар В. Б. Сучасний тлумачний психологічний словник. Харків: Прапор, 2007. 640 с.

8.  Selye, H. Experimental evidence supporting the conception of «adaptation energy». Am. j. physiol., 1938. №123. Р. 758–765.