ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ МОВЛЕННЄВИХ ПОРУШЕНЬ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Однією з найважливіших психічних функцій людини та складною функціональною системою є мова, адже саме завдяки мові створюються необхідні передумови для розвитку всіх форм діяльності людини.

Загальновідомо, що в дошкільному віці відбувається найінтенсивніший розвиток не лише всіх органів і систем організму, але й розвиток мовлення людини.

Дошкільне дитинство визначають як сенситивний період для засвоєння дитиною мовлення, яке з одного боку, виступає мірою досягнень дошкільника, а з іншого, основою його особистісної культури.

До одних з найважливіших завдань мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку варто віднести звукову культуру мовлення, яка включає в себе мовленнєве дихання, артикуляцію звуків рідної мови, силу слуху, фонетичну та орфоепічну правильність мовлення, фонетичний слух та темп мовлення.

Проблему розумового та мовленєвого розвитку досліджували як вітчизняні науковці (В.В. Давидов, В.О. Моляко, С.Л. Рубінштейн, Д.Б. Ельконін, Г.С. Костюк, Л.В. Занков, Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, Л.М. Жулідова, К.Д. Ушинський, П. Поніманська, Л.С. Шовкова, Є.О. Тихеєва, Л.Н. Грегуль, Л.Д.  Артемова), так і зарубіжні (Ж. Піаже, Й. Песталоцці, Ю. Фаусек, В. Джеймс, Л. Шлегер, К. Коффка, Г. Альтшулер) [2].

Низку досліджень щодо особливостей розвитку мотиваційної, емоційно-вольової сфери дітей з порушеннями мовлення здійснено О.В. Вінокуровою, С.М. Вінокуровою, Л.І. Габідулліною.

Вивченню особливостей особистості дитини з мовленнєвими труднощами приділяють багато уваги Л.Є. Андрусишин, О.В. Вінокурова, С.М. Вінокурова, Л.І. Трофименко.

Особливого діагностичного значення набувають підходи до вивчення стану інтелектуального розвитку дітей з різними порушеннями психофізичного розвитку, зокрема мовленнєвими, котрі висловлені у працях А.Г. Обухівською.

У дослідженнях логопсихологічного напряму (С.М. Валявко, Т.М. Волковська, О.Є. Грибова, В.О. Калягін, К.В. Ковилова, О.С. Павлова, Т.А. Фотекова) описано низку особливостей розвитку комунікативної діяльності дітей із системними порушеннями мовлення (відсутність комунікативної потреби, недостатнє оволодіння мовленнєвими засобами), які автори пов’язують зі первинним мовленнєвим недорозвитком і зазначають про їх вторинне походження [1].

Порушення мовленнєвого розвитку – це одна з найбільш поширених проблем, яка викликає низку похідних відхилень, які позначаються на подальшому розвитку дитини. Як правило, вони зумовлені відхиленнями у психофізіологічному механізмі мови, не відповідають віковій нормі, самостійно не долаються і можуть впливати на психічний розвиток. Для їх позначення фахівцями використовуються різні, не завжди взаємозамінні терміни: розлади мови, дефекти мови, нестача мови, недорозвиток мови, мовна патологія, мовні відхилення.

Відхилення у мовленнєвому розвитку дітей  дуже різноманітні. Особливу групу складають діти із загальним недорозвитком мовлення, у яких порушено формування всіх компонентів мовленнєвої системи: лексики, граматичної будови, фонетики. Мовленнєвий недорозвиток у дітей може бути виражений по-різному: від повної відсутності мовленнєвих засобів спілкування до розгорнутого мовлення з грубим порушенням лексико-граматичної і фонетико-фоматичної сторін мови [3].

Тяжкі мовленнєві порушення (такі як алалії, дизартрія, заїкання) можуть різною мірою впливати на ті чи інші компоненти психіки в цілому, на розумовий розвиток, особливо на формування вищих рівнів пізнавальної діяльності, що обумовлено тісним взаємозв’язком мовлення і мислення та обмеженістю соціальних, зокрема мовленнєвих, контактів, у процесі яких здійснюється пізнання дитиною навколишнього середовища [3].

У дітей із порушеннями мовленнєвого розвитку у різній формі і у різному ступені проявляється порушення комунікативної здібності. У цьому контексті загальною рисою для таких дітей є відсутність мотивації до спілкування, невміння орієнтуватися у ситуації взагалі або вузькоситуативно з допомогою дорослого, розлади поведінки, труднощі у контактах, підвищена емоційна стомлюваність[1].

Запорукою успішного подолання порушень розвитку мовленнєвої системи дітей є своєчасне виявлення мовленнєвої патології, її класифікація та чітка системна організація корекційно-розвиваючого процесу, що враховує  основні закономірності психічного розвитку, безперервність та послідовність логопедичної  корекційної роботи, індивідуальну та поетапну корекцію порушень мовлення у кожної дитини. Чим раніше буде розпочато корекційну роботу із дитиною, тим більша гарантія того, що порушення виправляться якісніше.

Список використаних джерел

1. Мартиненко І. В.   Особливості комунікативної діяльності дітей старшого дошкільного віку з системними порушеннями мовлення : монографія.  Київ: ДІА, 2016. 304 с.
2. Потапенко О.М., Опанасюк І.С. Сучасні підходи до вивчення особистості дітей з порушеннями мовленнєвого розвитку. Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 19 «Корекційна педагогіка та спеціальна психологія». 2012. Вип. 21. С. 225–227.
3. Трофименко Л. І. Особливості розвитку особистості дошкільників з мовленнєвими порушеннями. Теоретичне і методичне забезпечення навчання та виховання осіб з особливими освітніми потребами. 2018. № 8. С. 224–229.