ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПЕРЕДУМОВ У ВИНИКНЕННІ І РОЗВИТКУ ДЕЗАДАПТИВНОСТІ ПІДЛІТКІВ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Складні взаємозв’язки існують між психічною та соціальною адаптацією. З одного боку, і зміни оточуючого середовища, і людської психіки та свідомості обумовлюють соціальний вплив на психічну адаптацію. З другого, остання сама впливає на всю адаптивну діяльність через формування програми та цілей, а також через надання їй індивідуального емоційного забарвлення. Без психічної адаптації, яка «дає старт» соціальній адаптації, остання була б неможлива [4].

У відповідності з науковим баченням Я. Гошовського та Д. Гошовської [1; 2], в підлітковому віці відбувається різка зміна всієї системи переживань. Переживання як одиниця соціальної ситуації розвитку особистості, може впливати, як на психічні особливості підлітка, так і на його соціальні стосунки з оточуючими. Крім того, вони відображають актуальні потреби підлітка, і в залежності від ступеня їх задоволення, актуалізують адаптивні ї неадаптивні форми поведінки. Така перебудова переживань створює адаптаційні труднощі в соціальній ситуації розвитку підлітка.

У різних дестабілізуючих умовах життєдіяльності можуть існувати певні фактори, які детермінують процес дезадаптації і можуть порушувати соціально-психологічний статус особистості підлітка. Виходячи із завдання дослідження, ми визначали домінуючі зовнішні і внутрішні фактори, які були чинниками дезадаптивності підлітків з типологічними загостреннями рис характеру.

Розрізняють позитивні і негативні фактори, серед яких більш докладно вивчені позитивні, що сприяють адаптивності особистості, але остаточно вони не вирішують проблеми стійкої адаптації. Тому, ми поставили за мету визначити саме фактори протилежного рівня, щоб з’ясувати особливості впливів та чинників в складній системі «адаптивність – неадаптивність – дезадаптивність». Ці фактори негативно впливають на процес адаптації.

Особливості їх в тому, що і слабкий, недовготривалий подразник, може спричинити певний рівень дезадаптивності, і навпаки, сильний і довготривалий може не викликати дезадаптивності. Це буде залежати від внутрішніх особливостей особистості, темпераменту, характеру, типології особистості.

Ми дотримуємося позиції, що існує дві групи факторів: зовнішні (соціальні) фактори, що впливають на поведінку підлітка з ООП та внутрішні (психологічні) фактори, що є передумовою розвитку внутрішнього світу підлітка.

Щоб установити домінуючі фактори, що викликають дезадаптивність в учнів підліткового віку з ООП, ми виділили, згідно теоретичним припущенням незалежні зміни, які впливають на соціально-психологічні фактори, що склало основою установлення вибірки підлітків для вивчення дезадаптивності.

Відбір проводився за даними констатуючого експерименту. Перший зріз був проведений на початку дослідження за вибіркою 44 підлітки.

Проведений змістовний аналіз застосованих методик та аналіз психолого-педагогічних джерел дозволив визначити види соціально-психологічної адаптації та якісні показники адаптованості–неадаптованості–дезадаптованості, табл.1.

Таблиця 1

Якісні показники процесу адаптації і дезадаптації підлітків з ООП до різних соціальних умов життя

Кожному виду адаптації відповідають установлені рівні цієї системи, які підкріплені кількісними показниками методики визначення адаптованості, табл. 2.

Таблиця 2

Кількісні показники процесу адаптації і дезадаптації підлітків до різних соціальних умов життя

Чим менший показник, тим очевиднішою є особистісна неадаптованість підлітків і тим вищого рівня сягає їх дезадаптованість. Для уточнення та конкретизації даних, наводимо дані за методикою визначення особистісної адаптованості підлітків з ООП, табл. 3.

Таблиця 3

Показники визначення особистої дезадаптивності підлітків з ООП

Дослідженням визначено: 0 рівень (відсутність дезадаптивності) –Раціональний стиль поведінки. 1 рівень (ситуативний) –Неадаптивна природа поведінкових реакцій. 2 рівень (стійкий очевидний) – Нераціональний стиль поведінки у фруструючій ситуації, що не спрямований на її вирішення, фіксація на перешкоді або на самозахисті. 3 рівень (критичний) – Поведінкові реакції з надмірною фіксацією на самозахисті свого «Я» в ситуації фрустрації, завищені вимоги до оточуючих, агресія.

Отже, емпіричні факти дають надійне підґрунтя до кількісних показників та якісної інтерпретації результатів експерименту.

У ході констатувального експерименту був зроблений другий зріз на основі вибірки 22-х підлітків з ООП. Для цього нами використані прояви самосвідомості підлітків, різні конструкти: когнітивний, емоційний, мотиваційний.

Оскільки в період дорослішання «Я-концепція» проходить важливу фазу розвитку, що перебігає не плавно, а з перемінною швидкістю, дисонанс між реальним та ідеальним «Я» стає особливо помітним в період підліткової кризи.

Неблагоприємна, неадаптивна «Я-концепція» (слабка віра в себе, страх отримати відмову, низька самооцінка, зниження почуття власної значущості), виникнувши, призводить в подальшому до порушення поведінки та соціальної дезадаптації.

У дослідженні ми встановили, що у дезадаптованих підлітків з ООП, переважають неадекватно завищена або занижена самооцінка. За результатами дослідження у 37,5% вибірки наявна завищена самооцінка. З самооцінкою співвідноситься рівень домагань – той практичний результат, якого розраховують досягти в діяльності. Низький рівень домагань має велике значення для цих підлітків, і виступає як фактор, що визначає задоволеність або незадоволеність діяльністю. Протиріччя з одного боку, прагненням підлітка зберегти звичну високу (але неадекватну) самооцінку і, з іншого, відкинути сумніви, що зароджуються щодо цієї самооцінки, а з цією метою – бажання уникнути занадто важких вимог, що призводять до афективної поведінки. Негативні емоційні переживання, які свідчать про небажання припуститися думки про свій неуспіх і власну нездатність в діяльності умовно називають «афектом неадекватності». Суперечливість, неузгодженість внутрішніх психічних компонентів самосвідомості підлітка з ООП притаманна соціально неадаптованим, з «афектом неадекватності» підліткам.

Безумовно, ми виявили і підлітків з неадекватно заниженою самооцінкою – 28%, які бояться виявити свою, нерідко уявну нездатність до якої-небудь справи. Така невпевненість у собі виступає в якості захисного механізму проти можливості виявитися нездатним виконати поставлену задачу.

На основі кількісного та якісного аналізу змісту особистісних факторів опитувальника особистості, ми визначили рівні та критерії когнітивного фактору самооцінки підлітків з ООП, табл. 4.

Таблиця 4

Показники рівня розвитку самооцінки у дезадаптивних підлітків з ООП

Примітка:

0 – легке навчення; 1 – деяка обмеженість у навчанні та спілкуванні; 2 – прямолінійність, впертість, відсутність бажання у спілкуванні; 3 рівень – конкретність та ригідність мислення.

Аналіз таблиці показав, що в межах стандартизованої вибірки підлітки розподілилися так: перший рівень дезадаптивності визначається у 25 % підлітків, другий – 40,6%, третій – 34,4%. Кількісні показники вказали, що розглянуті джерела внутрішньо-особистісних конфліктів приводять до дезадаптивності.

Розглянувши особливості дезадаптивності на рівні когнітивної самооцінки конструкту, ми визначили наступну мотиваційну частину дезадаптивності. Зміст останнього дає можливість установити, які внутрішньо-особистісні мотиваційні бар’єри існують у підлітків з ООП. Це мотиви, які функціонально пов’язані з діяльністю, що спрямована на досягнення успіху.

У підлітків існують два мотиви: мотив досягнення успіху та уникнення невдач. В дослідженні ми встановили, що серед мотиваційних факторів саме ці мотиви вагомо впливають на дезадаптивність підлітків з ООП. Змістовний якісний аналіз відповідей підлітків з ООП дав можливість об’єднати останніх в три групи, табл. 5.

Таблиця 5

Кількісні показники рівня розвитку мотивації у дезадаптивних підлітків з ООП

Примітка: Група А – включає в себе підлітків, розповіді яких з явно вираженим в їх змісті прагненням персонажів до досягнення успіхів. Група Б – розповіді, в яких персонажі зайняті певною корисною діяльністю, але до успіху в ній не прагнуть. Група В – розповіді, в яких немає навіть натяку на те, що хто-небудь із персонажів зайнятий корисною діяльністю або думає про неї.

За даними дослідження група А складає 15,6% дезадаптованих підлітків. При цьому ми зробили висновок, що у даних підлітків мотив досягнення успіхів намагається домінувати над мотивом уникнення невдач.

Співставивши дані методики виміру мотивації досягнення успіху та уникнення невдач з рівнями дезадаптивності, ми розподілили дані по кожному підлітку по координатній площині та зробили висновок, що дані можливо угрупувати в напрямку зростання показників дезадаптивності (рис. 1.).

Рис. 1. Співвідношення розподілу підлітків з особливими освітніми потребами по відношенню до прямої АС у відповідності з рівнем мотивації досягнення та рівнем їх дезадаптивності

З рисунка 1 можна зробити висновок, що у підлітків з критичним рівнем дезадаптивності домінує мотив уникнення невдач. У підлітків з стійкою очевидною дезадаптивністю або домінує мотив уникнення невдач, або обидва мотиви нівелюють один одного. Не виявлено чіткої залежності між мотивами у підлітків з достатнім рівнем дезадаптованості. Ми пояснюємо це тим, що підліток з цим рівнем дезадаптивності має певну дисгармонію між цілями та результатами своєї діяльності в залежності від психологічної ситуації, в якій він перебуває. І у випадку, коли ситуативний рівень дезадаптивності у підлітка співпадає саме з мотивом уникнення невдач, ми вважаємо, що причини процесу дезадаптації треба шукати саме у впливі мотиваційного фактору.

У підлітків, які вмотивовані на уникнення невдач або мотив досягнення успіху відсутній, переважають нереалістично завищені або занижені самооцінки та неузгодженість самооцінки та рівня домагань. Особистісно характеризує дезадаптивного підлітка з особливими освітніми потребами мотив відчуження, мотив виправдання своїх недоліків та мотив агресивності. Для підлітків з ООП з такими мотивами характерне нехтування успіху переможця, заниження значущості інших, егоцентризм, істерична брехня, докори, домінування звинувачень оточуючих. Такі особливості притаманні підліткам з особливими освітніми потребами соціально дезадаптованим. Це приводить до висновку, що мотиваційний фактор – суттєвий психологічний фактор, психогенні прояви на рівні якого призводять до дезадаптивності.

У адаптації і в розумінні того, як підліток з ООП буде виконувати ту чи іншу діяльність важливу роль відіграють емоції, які мотивують поведінку, не тільки активізуючи її, але й спрямовуючи, підтримуючи.

Отже, когнітивний, мотиваційний та емоційний конструкти як психогенні впливи в процесі адаптації підлітків з особливими освітніми потребами до різних соціальних умов вжиття, ми відносимо до внутрішніх передумов дезадаптивності.

Серед зовнішніх факторів, які безпосередньо викликають дезадаптованість, ми визначаємо наступні: а) сім’я; б) школа; в) «вулиця». Під зовнішніми факторами дезадаптивності ми розуміємо психогенні впливи, які діють на підлітка з особливими освітніми потребами із зовні та призводять до порушення його соціального статусу в оточуючій дійсності.

Одним із вагомих зовнішніх факторів визначаємо сімейне середовище. В контексті дезадаптивності, ми вкладаємо в уявлення про нього відсутність взаєморозуміння та неузгодженість спілкування між підлітком та батьками, суперечність між батьками та відсутність чітких дисциплінарних вимог у сім’ї, асоціальна поведінка батьків. В ході спостережень, бесід, анкетування ми виявили, що всі ці умови мають місце у вибірці дезадаптованих підлітків.

Отже, відсутність спілкування і взаєморозуміння між батьками та підлітком, суперечки між батьками та відсутність чітких дисциплінарних вимог, асоціальна поведінка батьків приводять до формування агресивної, асоціальної поведінки, тривоги, відчуження, емоційного напруження, депресії [5]. Це свідчення суттєвості сімейного фактору, в умовах якого виникають певні рівні дезадаптованості. Дані методики визначення особистісної адаптованості школярів з ООП, вказують, що у 18,3% вибірки дезадаптованих підлітків негативне ставлення до сім’ї, у 28,7% – нейтральне, а у 53% – позитивне. З цього випливає що для вагомої частини дезадаптованих підлітків характерні доброзичливі, довірливі стосунки в сім’ї. Отже в цілому, ми не виділяємо сімейний фактор як провідний, що спричиняє особистісну дезадаптованість. Але оскільки, психотравмуюча дія цього фактору може суттєво впливати на адаптацію окремих підлітків з ООП, то назвемо його одиничним.

Найважливіша інстанція соціалізації поряд з батьківським домом –  школа. Вона значно впливає на повсякденне життя підлітків. Розглядаючи шкільний фактор в контексті дезадаптивності, ми вкладаємо в уявлення про нього порушення взаємин з однолітками, професійна некомпетентність вчителів (дидактогенія), неправильна організація учбового процесу (дидаскалогенія) [7].

Показники констатуючого експерименту за бесідами та спостереженням особистісної адаптованості вказують на негативне ставлення до школи у 53,1 % вибірки дезадаптованих підлітків, нейтральне ставлення – у 25  %, позитивне ставлення – у 21,9 %.

За даними спостережень, бесід, анкетування ми встановили, що для підлітків важливо не просто бути разом з однолітками, але й, головне, займати серед них задовольняюче їх положення. Зрізи за методикою визначення особистісної адаптованості показали, що більшість дезадаптованих підлітків (84,3%), позитивно ставляться до однокласників, але не навпаки. Однокласники при цьому відчужують їх або зневажають. Так, з бесід з  підлітками з ООП установлено, що саме невміння, неможливість добитися задовольняючого положення у класі або потреби «бути значущим в очах однолітків» взагалі, виступають причиною дезадаптивності, а це значить і непопулярності, зневаги та відчуження. Порушення взаємин з однолітками, ізоляція від них, в свою чергу, підсилюють емоційну нестабільність та призводять до психофізичних порушень. Це викликає психогенні прояви і впливає на адаптивність підлітка з ООП до умов шкільного життя. Отже, неузгодженість взаємин з однолітками можна вважати суттєвим шкільним фактором дезадаптивності, що є в школі. Ці психогенні формування особистості визначені О. Таранченко [8] як психогенна шкільна дезадаптація.

Серед соціальних факторів, які безпосередньо впливають на дезадаптивність підлітків з ООП, ми визначаємо впливи з оточення, вулиці. Розглядаючи фактор, оточення «вулиці», який може спричинити дезадаптивність, ми вкладаємо в уявлення про нього асоціальність середовища. Останнє характеризується тим, що підлітки дотримуються асоціальних норм та цінностей.

Визначимо рівні впливу соціального фактору. Дані констатуючого експерименту, табл. 6.

Таблиця 6

Показники психогенних впливів соціального фактору на розвиток дезадаптивності підлітків з особливими освітніми потребами

Примітка:

0 рівень – взаєморозуміння з батьками, вчителями, позитивне ставлення до школи, активні взаємини з однолітками; 1 рівень – відсутність взаєморозуміння з батьками, вчителями, порушення взаємостосунків з однолітками; 2 рівень – неузгодженість спілкування у сім’ї, непорозуміння з вчителями, зневага однолітками, асоціальне оточення; 3 рівень – відсутність взаєморозуміння, спілкування з батьками, суперечки між батьками, асоціальна поведінка батьків, зневага вчителями, відчуження однолітками.

Кількісні показники впливу соціального фактору на особистість підлітка вказують, що для 18,7 % підлітків характерні: автономність, емансипація, відсутність взаєморозуміння з батьками, вчителями, неузгодженість взаємостосунків з однолітками; для 50 % – порушення спілкування у сім’ї, непорозуміння з вчителями, зниження престижу в спільності однолітків, асоціальне оточення; для 31,3 % – конфлікти з батьками, вчителями, тривалі суперечки між батьками, асоціальна поведінка батьків, зневага вчителями, відчуження однолітками.

Таким чином, інтерпретація даних експерименту допомогла встановити соціальні фактори, які безпосередньо викликають дезадаптивність підлітків. Серед них: шкільні умови як провідний фактор дезадаптивності, сімейні умови, «вулиця» як ситуативний фактор та поведінковий фактор.

Список використаних джерел

1. Гошовська Д., Гошовський Я. Самоусвідомлення особистості з психофізичними вадами : емпіричний вимір проблеми. Психологічні перспективи. 2019. № 33. 91-102.
2. Іванашко О.Є., Вічалковська Н.К. Оцінка адаптації освітнього процесу до потреб учнів з обмеженими можливостями здоров’я. Міжнародний науковий журнал «ОСВІТА І НАУКА»/ ред. кол.: Т.Д. Щербан (гол. ред.); заст. гол. ред.: Jerzy Piwowarski; В.В. Гоблик. Мукачево-Ченстохова: РВВ МДУ; Академія ім. Я. Длугоша, 2018. Вип. 24(1). 109-122.

2. Гошовський Я. Самоактуалізація й абсорбція як шляхи толерантної ресоціалізації особистості. Психологічні перспективи. Луцьк. : ВЕЖА, 2001. Вип. 11. 2008. 196 с.
3. Затримка психічного розвитку в дітей: метод. рекомендації. / укл. Т.  Д. Ілляшенко, М. В. Рождественська. К. : ІЗМН, 1996. 96 с.

5. Казанжи М. Й., Таукач Ю. Психологічна ресурсність та агресивність: взаємозв`язок та вплив. Актуальні проблеми життєвого та професійного самоздійснення особистості : Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Психологія самоздійснення особистості: теорія, досвід, практика» (19-20 травня 2023 р.) / відп. ред. О. П. Саннікова. Одеса : ФОП Бєлий А.Є. 2023. С. 37.
6. Колишкін О. В. Психолого-педагогічна характеристика дітей із затримкою психічного розвитку Вступ до спеціальності «Корекційна освіта» : навч. посіб. для ВНЗ. Суми : Унів. кн., 2016. С. 76−110.
7. Колупаєва А. А. Інклюзивна освіта: від інтегрування у школі – до інтегрування у суспільство. Формування готовності педагогічних працівників до роботи з дітьми з особливими потребами в умовах інклюзивного навчання: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Рівне, 2014 р.). Рівне, 2014. С. 5–14.
8. Таранченко О. Соціокультурний контекст змін в освіті осіб з особливими потребами в Україні. Особлива дитина: навчання і виховання. № 4 (80). К.: Вид-во «Педагогічна преса», 2016. С.  87–95.