ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНА САМОРЕГУЛЯЦІЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СТАНІВ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ - УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ

Професійна діяльність військовослужбовців Збройних Сил України - учасників бойових дій відбувається в екстремальних умовах, пов’язаних із суттєвим психотравмуючим впливом психогенних чинників різної етимології. Цей вплив може бути як однократним, так і постійно супроводжувати їх професійну діяльність. Щоб уникнути дії стресорів, які впливають на  функціональні стани військовослужбовців - учасників бойових дій, вони мають швидко та повноцінно адаптуватися до них, а також підвищувати рівень релевантності, реліабільнсті, адаптивності, нервово-психологічної стійкості та готовності до ефективних дій в умовах війни. Серед психогенних чинників, які негативно впливають на функціональні стани військовослужбовців - учасників бойових дій, слід виокремити такі: явна або прихована загроза життю та здоров’ю; психофізіологічне перенапруження; необхідність приймати відповідальні професійні рішення в умовах невизначеної або надєкстремальної ситуації; підвищені вимоги до професійної  компетентності й оперативності; інтенсивні переживання, пов’язані з втратою побратимів або близьких родичів; певні міжособистісні відносини та конфліктні ситуації; особливості виконуваної діяльності в ході військових дій тощо. Крім того, їх фахова діяльність пов’язана з інтенсивним впливом стресорів різної етимологіїї, що призводить до певних форм дезадаптації, нервово-психічних та психосоматичних порушень, а також посттравматичного стресового розладу. Інтенсивний вплив екстремальних обставин на військовослужбовців - учасників бойових дій може бути настільки сильним, що їх особистісні властивості вже не відіграють вирішальної ролі в розвитку посттравматичного стресового розладу, який може проявитися майже в кожного професійно придатного та емоційно стійкого військового фахівця.

Закономірним наслідком таких станів є зниження продуктивності у різних видах діяльності, порушення психічного та соматичного здоров’я військовослужбовців - учасників бойових дій. Для них характерним є високий рівень нервово-психічної напруженості,  хронічна втома, підвищена тривожність,  інформаційний стрес  та інші етимологічні чинники, дія яких частіше за все призводить до перенапруження й астенізації адаптаційних механізмів, виснаження функціональних резервів організму військовослужбовців - учасників бойових дій і зниження їх діє- та боєцездатності. Усе це спричиняє появу в них різних патологічних синдромів, серед яких найбільш поширені психофізіологічні порушення функціональних станів.

Проблема профілактики та запобігання дезадаптивних станів у військовослужбовців - учасників бойових дій, що викликані психогенними чинниками, значно виходить за межі фізіологічної та медичної емпірії і пов’язана із формуванням і розвитком у них адаптивних механізмів довільної та мимовільної психофізіологічної саморегуляції (ПФС), розвитком такої базальної властивості особистості, як адаптивність, формування валеогенної мотивації та валеогених властивостей військовослужбовців  - учасників бойових дій. Як відомо, військова служба належить до таких видів професійної діяльності, які висувають супремальні психологічні та психофізіологічні вимоги до військових фахівців. Це у свою чергу потребує застосування нових комплексних методик, спрямованих на підвищення їх діє- та боєздатності і професійної компетентності одночасно, формування високого рівня професійної компетентності, професійно важливих якостей (ПВЯ), індивідуально-особистісних особливостей (ІОО) та якостей активно діяльнісної особистості з домінуванням аналітично-креативного мислення на фоні широких особистісних психофізіологічних можливостей. Для цього ми розробили анкету, провели опитування військовослужбовців - учасників бойових дій щодо необхідності застосування заходів із психофізіологічної саморегуляції їхніх функціональних станів. Надійність та вірогідність нашого дослідження забезпечувалися різноплановим теоретичним аналізом проблеми, відповідністю застосованих методів завданням дослідженням, адекватним апаратом математичної обробки даних, достатньо репрезентативною вибіркою респондентів.

Таким чином, математично-статистична обробка отриманих результатів показала, що майже 95 % респондентів вважає за необхідне вдосконалювати психофізіологічну підготовку військовослужбовців - учасників бойових дій, а чверть з них пропонує взагалі ввести конкретний напрям підготовки, оскільки вважає це «гарантією якісного виконання професійних завдань». Майже п’ята частина респондентів вважає за необхідне використання окремих методик психофізіологічної саморегуляції функціональних станів під час підвищення кваліфікації. Загалом, аналізуючи результати анкетного опитування, отримано такі результати:

майже 60 % опитаних військовослужбовців - учасників бойових дій вважає, що їм необхідно оволодіти методиками психофізіологічної саморегуляції функціональних станів;

28 % респондентів вважає, що це сприяє підвищенню рівня професійного розвитку фахівця, його ПВЯ, ІОО, ПФЯ;

24 % опитаних – що це є підґрунтям для подальшої ефективної психофізіологічної підготовки військовослужбовців до дій в  умовах вітальної загрози;

38 % опитаних – що військовослужбовець має самостійно вміти адаптуватися до будь-яких стресових ситуацій і долати їх негативний вплив, оскільки відсутність навичок ПФС негативно позначиться на рівні фахової підготовки в контексті адаптації до виконання професійних завдань та не сприяє ефективній практичній діяльності у подальшому.

Зважаючи на розуміння переважної більшості респондентів того, що успішність їх службово-професійної діяльності та супремальний рівень фахової компетентності забезпечують не лише соціальна адаптація і рівень ПВЯ, а й здатність до саморегуляції та самоконтролю, ми провели відбір методик психофізіологічної саморегуляції функціональних станів особистості для їх використання у процесі підготовки військовослужбовців - учасників бойових дій.

Однією з переваг відібраних методик є те, що вони доступні кожному і не потребують великих зусиль або спеціального обладнання і можуть виконуватися самостійно за умови систематичності та регулярності занять. Для подальшого розвитку ПВЯ, особливо тих, що найбільш необхідні та досить легко тренуються, доцільним виявилося використання загальних методик, номенклатуру яких подано в табл. 1.

Отже, в умовах сучасних викликів та загроз міжнародкій безпеці успішне  застосування методик психофізіологічної саморегуляції та самоконтролю сприятиме підвищенню рівня психофізіологічної підготовки військовослужбовців - учасників бойових дій, однієї з необхідних умов щодо транзитивності наявної військово-професійної підготовки на евроатлантичні стандарти шляхом імплементації методик нового синтезованого знання.