Особистісна реалізація як запорука професійної успішності жінок зрілого віку

Особистісна екзистенційна самореалізація постає найважливішим покликанням людини як біосоціальної істоти. Спроби віднайдення свого Я, ототожнення із соціумом неминуче передбачають самореалізацію в тих суспільних моделях життєдіяльності, в яких відбувається і спілкування. і дружба, і фахові досягнення. Тому серед найважливіших завдань сучасної психології, беззаперечно, виокремлюється коло тих питань, які присвячені реалізації людиною свого потенціалу, досягнення сімейного щастя і професійного акме.

Окремого наукового статусу набувають проблеми професійної самореалізації жінки, адже глибинні механізми фемінінності серед багатьох надважливих завдань, зокрема народження і виховання дітей, містять ще одну дуже значущу і не менш важливу складову – фахове самоздійснення, досягнення успіху та задоволення в обраному професійному ракурсі.

 До того ж слід зазначити, що значна кількість жінок через вагомі причини сімейного походження після сорока років лише активно починає вибудовувати свою професійну кар’єру, тому цілком очевидно, що їхня самореалізація у конкретному фахові може зміщуватись у віковому розрізі.

Період професійних звершень і досягнень, нагороди за успіхи упродовж трудової кар'єри можуть мати численні ускладнення як статево-гендерного походження, так і влсане психологічного (воєнне лихоліття, кризовий соціум, сімейні проблеми, ймовірна статева дискримінація, наслідки кризи середини життя та інші гальмівні чинники).

 Вартості українських жінок традиційно зводяться до таких знакових, як сімейний добробут, родина, здоров'я, діти, проте згодом на етапі середньої дорослості фахова діяльність постає досить часто домінуючим способом їхньої самореалізації.

 Водночас, на нашу думку, актуальність окресленої проблематики потребує подальших поглиблених досліджень у цьому векторі, оскільки професійна самореалізація  жінок зрілого віку у контексті воєнного часу залишається дуже потрібною і корисною.

Розлади або блокування фахової діяльності жінки, її неспроможність досягнути і здійснити основні здобутки і фаховій самореалізації зумовлюють як часткову втрату соціального іміджу і компетентності, так і породжують психоемоційні негаразди і дисфункції.

Типовими ознаками дисбалансу у зрілих жінок щодо власної професійної перспективи і самоздійснення є їхні реальні, демонстровані або уявлювані спроби відмовитися від звершення свої професійних планів задля комформу і спокою дітей, сім’ї, побуту тощо.

 Афективні наслідки можуть бути як у варіанті перебільшеного психозахисту і фрустрованості, так і у ракурсі агресивності, конфліктності, тривожності, депресивності тощо. Якраз такі психостани засвідчують психологічні  і психосоматичні розлади як наслідки-реакції на блокований успіх і невдачі у професійному становленні та самоздійсненні.

Мета дослідження –  здійснити теоретико-емпіричне вивчення психологічних особливостей самореалізації жінок зрілого віку у фаховій діяльності.

Серед багатьох актуальних проблем сучасної психологічної науки однією з найважливіших постає самореалізація особистості, яку потрібно детально вивчати в широкому контексті сучасних вітчизняних і зарубіжних науково-психологічних досліджень.

 Самореалізацію досить часто називають «причиною самої себе», адже вона є логічним і закономірним наслідком та результатом самоздійснення як активізації внутрішньої активності суб’єкта життєдіяльності. Якісна реалізація власних екзистенційно-сутнісних потенціалів і сил спонукає людину бути присутньою у всіх видах соціальної діяльності та взаємодії, а отже бути успішною, впевненою та результативною.

 Самореалізація передбачає активацію власного Я, своєї самості, тому можливе діяльнісне, активне, інтенсивне, творче Я, реалізоване у діях і системі ставлень до мікро- і макросоціуму та пасивне Я, що є віддзеркаленням уявлення людини про себе як таку, яка усвідомлює себе пасивною особою, безпорадною іграшкою інших, долі, випадку, обставин, зовнішніх сил тощо.

Самореалізацію доцільно розглядати насамперед у широкому контексті вивчення особистісного життєвого шляху, легенди самостановлення і самотворення, а в практичному вимірі – як свідоме, активне, цілісне, цілеспрямоване й діяльнісне опредметнення пересічною людиною своїх ціннісно-смислових цілепокладань, прагнень, намірів, мотивів, домагань, сутнісних сил тощо.

Хронологічний просторово-часовий вимір особистісної  самореалізації відбувається як синтез аналітично опрацьованого на рівні внутрішньо-психологічних уявлень і переконань психологічної інформації про себе в теперішньому, минулому і майбутньому, які тісно поєднані у психоструктурі власного тривалого і насиченого життєвого шляху. По суті, можна трактувати життєвий шлях людини як перманентне особистісне становлення, як досягнення і долання успіхів і перепон на шляху неперервного ланцюга численних і нерівнозначних (але важливих) актів самореалізування. 

Ціннісно-смислова еволюція життєвого потенціалу особистості передбачає синтетичне поєднання, поступального гармонійного і/або стрибкоподібного розвитку своїх креативних, професійних, особистісних потенціалів, спроможностей і ресурсів, які дають підстави вважати себе самоактуалізованою людиною.

Потужні й поважні науково-психологічні теоретико-методологічні засади розроблені Максименком С. Д. та Осьодло В.І. стосуються когнітивно-афективної, поведінкової структури й особистісних детермінант професійної самореалізації суб’єкта в умовах виконання різної діяльності, а також спілкування та самоактуалізації в усіх інших ракурсах власного екзистенційного психопростору [4].

На думку Яремчук О.В., виважена і багаторівнева соціально-психологічна модель саморозвитку людини як активного суб’єкта власної та загальної культуротворчості потребує врахування гендерних підходів. Жінка в мистецтві – зразок самореалізації та самоздійснення в найвищих проявах і вимірах як мистецького, так і духовного плану [8].

Оксамитною С.М. здійснено розлоге аналітичне вивчення проблеми гендерних ролей і стереотипи, особливо ж у трактуванні психології сучасної жінки, зокрема її професійних самореалізаційних проблем і досягнень, які по-різному тлумачаться соціодовкіллям. Нейтралізація традиційних стереотипів щодо фемінінності постає одним із базових завдань для деблокування упереджень і гендерно-статевої дискримінації. Такі підходи знімають істотні перешкоди на шляху жінки до самореалізації у своїх ролях і статусах, мріях і вподобаннях [ 7].

   Дуже цікавим ракурсом досліджуваної нами проблематики є здійснене Пилипенко Н. вивчення психологічних особливостей самореалізації особистості, яка перебуває в умовах професійної та життєвої кризи.  Наголошено численні випадки накладання на ції процеси вікових та сіменйих криз, а також інших життєво-побутових проблем і негараздів, які сповільнюють психо- і соціогенезу людини. Розкрито афективні наслідки цього амортизаційного процесу, особлива увага звернута на випадки псхоемоційного вигорання, психофізичної втоми і виснаження через блоковану професійною кризою та іншими детермінантами самоактуалізаційну налаштованість особистості [ 6].

У дослідженні Байдик В.В. ідеться про психологічні характеристики й особливості фахової деструкції та психоемоційного професійного виснаження і вигорання у працівників освіти. Зазначено, що самореалізація вчителів. особливо жінок. зазнає як позитивних, так і негативних тенденцій. В умоваж тривалої напруженості через постійну діяльність із учнями, педагогічні конфлікти відбуваються численні особистісні амортизації. Фахова реалізованість проявляється у різних варіантах і формах, однак її блокування такими дискомфортними чинниками призводить до соціальної та психофізичної втоми [1].

    Гандзілевська, Г.Б. у дисертаційному дослідженні відзначає, що психологічна самореалізація особистості розпочинається вже на етапі молодшого школяра, зокрема найдоступніше це відбувається завдяки технологіям, що передбачають засобами мистецтва. Через творчість дитина набуває можливостей вільної та повномірної самореалізації, розвиваючи як увагу, мислення і пам'ять, так і креативні здібності, творчі потенціали, особистісні ресурси. Безперечно, мистецтво виступає потужним чинником стимуляції творчої активності дітей, а їхнє самовираження в мистецтві (малювання, ліплення тощо) стають запорукою подальшого успішного і само здійснення, і загального саморозвитку в різних площинах самореалізації, зокрема й у навчанні, спорті та інших сферах. Молодший шкільний вік дуже сенситивний для розвитку творчої особистості, а мистецтво наує провідної стимулюючої розвиток сили [2].

    На думку Занюка С.С., якраз у психології мотивації потрібно віднаходити ті спонуки, які рухають людину до набуття само тотожності та реалізованості у багатьох ролях і статусах (статевих, сімейних, професійних тощо). Спонукально-мотиваційна база особистості виступає мірилом її успішності в реалізації як повсякденних справ і успіхів, так і загальних екзистенцій ним вимірах самореалізації. Мотивована особистість значно швидше і реальніше досягне поставлених цілей і цінностей, ніж та, в якої мотивація перебуває в пасивному стані. Отож мотивацію можна вважати ключовою запорукою досягнення самореалізації як жінками, так і чоловіками, як у сімейній, так і в професійній сферах [3].

  Урахування специфіки юнацького етапу онтогенезу (криза ідентичності) виступає запорукою спрямування особистості в річище про соціального розвиту, а отже й набуття соціально поціновуваних ролей, статусів, навичок, цінностей, які сприятимуть реалізації власного Я в багатьох площинах активності, спілкування, діяльності тощо. Юнаки і юнки спроможні досягнути правильних і мотивованих перспектив розвитку за умови цілеспрямованості, самоусвідомленості, рухові вперед, долаючи сумніви і перепони, які виступають гальмівними чинниками самореалізації в статевих, гендерних, соціальних та інших вимірах.

 Моргун, В.Ф., Бойко, А.М. зазначають, що кризові й еволюційні періоди розвитку особистості передбачають одну з основних пріоритетних тенденцій – потяг і прагнення до самореалізації. Бажаючи віднайти своє Я, особистість неминуче зустрічається з тими перепонами, які блокують як самоусвідомлення, так і саморух до досягнення внутрішньої та зовнішньої гармонії. Численні перепони можуть пригальмовувати самореалізацію, однак зазвичай людина прагне досягнути оптимального результату й реалізувати себе в усіх усталених соціальних ролях – сімейних, професійних, вікових. Отож самореалізація відбувається як синтез спонукально-мотиваційних інтенцій і результатів самоусвідомлення. Внаслідок активного саморуху особистість стає спроможною досягнути поставлену мету й бути залученою в різні сфери життєдіяльності, тобто вона стає значною мірою позитивно налаштованою на само актуалізацію. Від народження до смерті у своєрідному змаганні з численними випробуваннями реалізується психологія людської долі – бути успішно самоатуалізованим [5].

Провівши емпіричне дослідження та отримавши результати, ми можемо зробити такі висновки: 

1)  Діагностований рівень особистісної зрілості респондентів характеризується високими показниками емоційної стійкості та гіпотимії–гіпертимії на тлі низьких значень самоконтролю поведінки та емоційної зрілості. 

2)  Зафіксовано недостатній рівень розвитку онтогенетичної рефлексії та високий рівень задоволеності працею та мотивації на успіх в цілому по вибірці. 

3)  Значення показника суб’єктивного благополуччя переважно знаходяться у зоні середніх значень.

4)  Рівень особистісної зрілості респондентів визначений високими показниками громадянського обов’язку та мотивації досягнень. Діагностовано недостатній рівень розвитку таких показників, як ставлення до свого Я та психологічної близькості з іншими. 

5)  Значення більшості показників самоактуалізації в цілому по виборці коливаються в межах середніх значень, що вказує на недостатній рівень репрезентації цієї якості. Найбільш високим рівнем розвитку характеризується показник гнучкості поведінки та самоповаги. Констатовано низькі результати досліджуваних за показником спонтанності та синергічності. 

У процесі становлення професійного образу Я відбуваються істотні зміни самосвідомості, які примушують людину переживати різні негативні стани, що впливають на суб'єктивне благополуччя особистості. Дослідники виділяють різного роду суперечності в самосвідомості жінки: між образами «Я ‒ жінка», «Я ‒ професіонал», «Я - мати», «Я - господиня», що визначаються як  «ролевий конфлікт у жінок», «феномен подвійної ідентичності», «рольове змішення», «проблеми саморегуляції особистості», а, отже, можуть створювати гендерні відмінності щодо рівня суб'єктивного благополуччя. 

Висновки. Отже, жінки зрілого віку реалізують себе у професійній діяльності здебільшого через стратегію соціального самоствердження, тобто задоволеність роботою таких жінок визначається через задоволеність професійними досягненнями, рівнем домагань у професійній діяльності, задоволеністю взаємовідносинами із колегами та керівництвом.

Список використаних джерел

1. Байдик, В.В. Психологічні характеристики професійної деструкції та професійного вигорання у працівників освіти, Теоретичні і прикладні проблеми психології: збірник наукових праць СУНУ ім. Даля, Луганськ, № 3 (29), 2012. С. 17-24.
2. Гандзілевська, Г.Б. (2008) Психологічна самореалізація молодшого школяра засобами мистецтва: автореф. дис… канд. психол. наук: 19.00.07,Прикарпат. нац. ун-т ім. В. Стефаника, Івано-Франківськ, 24 с.
3. Занюк, С.С. Психологія мотивації: навчальний посібник, Либідь, Київ, 2002. 304с.
4. Максименко С. Д., Осьодло В.І. Структура та особистісні детермінанти професійної са-мореалізації суб’єкта. Проблеми сучас-ної психології. К. Випуск 8. С. 3-19.
5. Моргун, В.Ф., Бойко, А.М. Кризові та еволюційні періоди розвитку особистості від народження до смерті: психологія людської долі. Єдність педагогіки і психології у цілісному навчально-виховному процесі. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (4-5 квітня 1995 р.), Полтава, 1995. С. 135-139.
6. Пилипенко Н. Психологічні особливості самореалізації особистості в умовах професійної кризи. Соціальна психологія. 2005. C. 72-79.
7. Оксамитна С.М. Ґендерні ролі та стереотипи. Основи теорії гендеру: навч. посіб. К.: «К.І.С», 2004. С. 157-181.
8. Яремчук О.В. Соціально-психоогічна модель саморозвитку суб’єкта культуротворчості. Проблеми загальної та педагогічної психології. К., 2012. С.140-151.