Професійна діяльність викладача вищої школи багато аспектна, вона охоплює наукові пошуки, суто викладацьку діяльність, методичну роботу, виховний та організаційний вплив на студентство, самовдосконалення. Викладач є публічною людиною, все, що він робить, є відкритим для спостереження студентів і їх оцінки. У кожному з напрямів діяльності виявляється або формальне ставлення викладача до неї, або його прагнення здійснювати роботу на якісному рівні. Ці високі вимоги до власної діяльності, креативність, критичність мислення і відрізняють викладача з високим рівнем психолого-педагогічної майстерності. Психолого-педагогічна майстерність як характеристика фахівця не зростає сама по собі, вона ґрунтується на досконалому знанні педагогіки та психології, її законів, закономірностей і принципів. «Без передбачення й наукового розрахунку педагогіка схожа на знахарство, а вчитель (викладач), котрий не хоче або не вміє розраховувати, – на неграмотну няньку», – вказував В. О. Сухомлинський.
Теоретичні засади формування педагогічної майстерності викладача вищої школи розроблені в працях Я. А. Коменського, І. Дістервега, К. Д. Ушинського, А. С. Макаренка, О. А. Захаренка, А. І. Архангельського, І. А. Зязюна [5].
Є кілька підходів щодо визначення педагогічної майстерності. На думку Н. В. Кузьміної та М. В. Кухарева, - це «найвищий рівень педагогічної діяльності...який виявляється в тому, що за відведений час педагог досягає оптимальних наслідків». О. І. Щербаков розуміє педагогічну майстерність як синтез наукових знань, умінь і навичок методичного мистецтва й наукових особистих якостей педагога.
У Європі під психолого-педагогічною майстерністю мається на увазі практичне розгортання і втілення викладачем у професійну діяльність сукупності інтелектуальних, психологічних і духовних якостей. Майстерність викладача прирівнюється до майстерності робітника або ремісника, майстра або митця[3].
Професійна компетентність є підвалиною педагогічної майстерності. Зміст цього компонента становлять глибокі професійні знання, навички та вміння, професіоналізм у галузі психології та педагогіки, досконала методика здійснення навчально-виховних заходів.
Здібність до психолого-педагогічної діяльності – дуже важливий елемент у структурі педагогічної майстерності. Спираючись на дослідження, можна виділити такі шість провідних здібностей до психолого-педагогічної діяльності:
1)комунікативність – професійна здатність педагога, що характеризується потребою у спілкуванні, готовністю легко вступати в контакт, викликати позитивні емоції у співрозмовника й відчувати задоволення від спілкування;
2)перцептивні здібності – професійна проникливість, пильність, педагогічна інтуїція, здатність сприймати і розуміти іншу людину;
3)динамізм особистості – здатність активно впливати на іншу особистість;
4)емоційна стабільність – здатність володіти собою, зберігати самоконтроль, здійснювати саморегуляцію за будь-якої ситуації, незалежно від сили зовнішніх чинників, що провокують емоційний зрив;
5)оптимістичне прогнозування – прогнозування розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній і перетворення всієї структури особистості через вплив на позитивні якості;
6)креативність – здатність до творчості, спроможність генерувати незвичні ідеї, відходити від традиційних схем, швидко розв’язувати проблемні ситуації
Четвертим компонентом педагогічної майстерності є педагогічна техніка як форма організації поведінки педагога. Це конкретний інструментарій, навички та вміння організації та проведення різноманітних навчально-виховних заходів. За відсутності або недостатнього її розвитку інші елементи педагогічної майстерності залишаються нереалізованими[1].
Відповідно до цих критеріїв визначається кілька рівнів оволодіння педагогічної майстерності:
- елементарний рівень – педагог володіє лише окремими елементами професійної діяльності. Найчастіше – це володіння знання для виконання педагогічної дії, володіння предметом викладання. Проте через брак спрямованості на учня, техніки організації діалогу продуктивність його навчально-виховної діяльності є низькою;
- базовий рівень – педагог володіє основами педагогічної майстерності: педагогічні дії гуманістично зорієнтовані, стосунки з учнями і колегами розвиваються на позитивній основі, добре засвоєно предмет викладання, методично впевнено і самостійно організовано навчально-виховний процес на уроці (цей рівень мають випускники вищих навчальних закладів);
- досконалий рівень – характеризується чіткою спрямованістю дій педагога, їх високою якістю, діалогічною взаємодією у спілкуванні. Вчитель самостійно планує і організовує свою діяльність на тривалий проміжок часу, маючи головним завданням розвиток особистості учня;
- творчий рівень – характеризується ініціативністю, творчістю у професійній діяльності. Педагог самостійно конструює оригінальні, педагогічно доцільні прийоми й способи взаємодії. Причому його діяльність базується на результатах рефлексивного аналізу. Сформовано індивідуальний стиль професійної діяльності[2].
Професійна компетентність є підвалиною психолого-педагогічної майстерності. Її зміст складають глибокі професійні знання, вміння та навички на всіх рівнях (методичному, теоретичному, технічному), знання психології та педагогіки, досконала методика здійснення навчально-виховних заходів тощо.
Поняття «професійна компетентність» педагога розглядається як володіння педагогом необхідною сумою знань, умінь та навичок, що визначають сформованість його педагогічної діяльності, педагогічного спілкування та особистості викладача як носія певних цінностей, ідеалів та педагогічної свідомості.
У структурі загально педагогічних знань можна виділити низку елементів:
- знання фундаментальних ідей, концепцій, законів і закономірностей педагогічних явищ;
- знання провідних педагогічних теорій, категорій та понять;
- знання основоположних педагогічних фактів;
- прикладні знання з методики навчання та виховання.
У педагогічній теорії розрізняють загальні знання, що характеризують світогляд, культуру особистості, так і спеціальні, необхідні для професійної діяльності викладача, зокрема психолого-педагогічні, медико-біологічні,
теоретико-медичні основи викладання навчальних предметів.
Професійна компетенція педагога виражає єдність його теоретичної і практичної готовності в цілісній структурі особистості та характеризує його професіоналізм.
Зміст професійної компетентності педагога тієї чи іншої спеціальності визначається освітньо-кваліфікаційною характеристикою, що являє собою нормативну модель компетентності педагога, відображаючи науково обгрунтовану систему професійних знань, умінь та навичок. Освітньо-кваліфікаційна характеристика викладача – це по суті, перелік узагальнених вимог на рівні його теоретичного і практичного досвіду[4].
Психолого-педагогічні та фахові (з предмету) знання – необхідна, але в жодному разі не достатня умова професійної компетентності. Багато з них, зокрема теоретико-практичні та методичні знання, є передумовою інтелектуальних та практичних умінь і навичок педагога.
Список використаних джерел
1. Бабенко Т. В. Методика навчання англійської мовив початковій школі. Навчальний посібник.–К.: Арістей, 2005. – 220с.
2. Бойко М.І. Формування і розвиток писемної грамотності на уроках . Анлійська мова та література. – 2010. - № 19-21. – С. 7-12.
3. Морська Л. І. Теорія та практика методики навчання англійської мови. Тернопіль.: Астон, 2003. – 248 с.
4. Скляренко Н. К. Методика формування іншомовної компетентності у техніці письма.- Іноземні мови. – 2012. – № 2.
5. SpaldingR.B., Spalding W.T. The WritingRoad to Reading.- New-York : Quill,2011.
inforum.in.ua@ukr.net