Проблема особистісної психо- і соціогенези підлітків, які виховуються в навчальному закладі закритого типу в умовах депривації сімейної взаємодії, є складною і контраверсійною. Особлива непересічність зумовлена насамперед своєрідною амбівалентністю – з одного боку відбувається опікунський патерналізм держави, а з іншого – заклади інтернатного типу не можуть бути повноцінною заміною сімейної опіки навіть у варіанті великої колективної інтернатської «ерзац-сім’ї». Cоціальні та психологічні елементи психоструктури депривованих підлітків зазнають істотної деформації, що потребує не лише постійної психолого-педагогічної уваги, але й зумовлює нагальну необхідність застосування поліфундаментального системного підходу, який дозволить здійснити різнобічне вивчення їхньої самосвідомості.
Насамперед це потрібно для формування виважених констатвальних і корекційних стратегій і тактик, що сприятимуть поглибленому дослідженню проблем самосвідомості депривованого підлітка з метою його повноцінного включення в соціально-духовне життя суспільства. Адже деприваційна стіна, нестача реальної сімейної взаємодії відгороджують підлітка дитячого навчально-виховного закладу закритого типу від широких соціально-перцептивних зв’язків зі світом, ускладнюють процес формування його як унікальної, неповторної індивідуальності, ускладнено позначаються на становленні самооцінки, образу Я, самоакцептації та інших базальних конструктів усієї самосвідомості.
Становлення депривованих підлітків відбувається своєрідним, нетиповим, іншим шляхом, ніж у їхніх однолітків, що виховуються в умовах повноцінної сімейної взаємодії. Безперечно, рідно видова деривація відграє дуже специфічну роль, негативно забарвлюючи всю психогенезу знедоленої дитини, генеруючи цілу низку складнощів і особливостей. Нівеляційний режим позбавлення сімейного спілкування, батьківської та материнської опіки впливає на розвиток усієї психоструктури підлітка, девіантно позначається на особистісному формуванні, зачіпає базові конструкти самосвідомості.
Вивчення психологічних особливостей підлітків в умовах депривації сімейної взаємодії дозволить попередити ймовірність виникнення особистісних деструкцій у процесі подальшого розвитку. Недостатність мотиваційної сфери, підвищена психічна тривожність, нерозвинутість емоційно-вольових конструктів, загальна дисфункція Я-концепції характерні дітям, що виховуються в сім’ях, життя яких ускладнене пияцтвом і аморальністю батьків (М. Алексєєва, Ю. Візнюк, І. Мудрак та ін.), а також у сім’ях, де не надається достатня увага вихованню власних дітей унаслідок надмірної турботи своїми справами, роботою, кар’єрою.
Процеси ревіталізації як ситнезу ресоціалізації, реабілітації, реедукації, соціально-психологічного захисту скривджених, депривованих людей висуваються в чільну проблематику сучасних наукових досліджень. Застосування іноваційних підходів до вивчення психічного розвитку особистості в різних освітніх системах потребує залучення інтегративних технологій, спроможних втілити теоретичні здобутки в емпірію повсякденного соціально-психологічного буття пересічної людини. Проблема психолого-педагогічних основ ревіталізації депривованої особистості в різнотипних освітніх закладах закритого типу видається актуальною та набуває окремого наукового статусу, оскільки йдеться про повернення «враженої, дихотомійно розщепленої людської душі» до соціокультурних норм життєдіяльності сучасного суспільства [2].
Слід зазначити, що підлітки школи-інтернату, формуючись у режимі неперервної депривації батьківського впливу, набувають специфічних ознак особистісного розвитку («інтернатська дитина»). Відбувається процес стирання особистісної неповторності, що негативно позначається на становленні основних конструктів самосвідомості.
Депривація сприяє розвиткові в дітей, позбавлених сімейної опіки, акомодаційного стилю поведінки і хисткого, «флюгерного»образу Я. Це породжує складні проблеми, що пов’язані з виникненням у дітей відчуття втрати самоідентичності. Така дихотомійність самосвідомості гальмує повноцінний особистісний розвиток. Низька емоційно-вольова врівноваженість формує імпульсивний і хаотичний розвиток, що детермінується підвищеним рівнем загальної тривожності. Звичайно, що різномодальна деривація істотно сповільнює особистісний афективно-когнітивну ґенезу таких підлітків.
Соціальні особливості депривування в школі-інтернаті (замкнутий урбаністичний простір, перенасичення спілкування, уніфікація одягу тощо) спричиняються до численних дисфункцій емоційних та поведінкових складників особистості, що проявляється, зокрема, у негативному сприйманні підлітком своєї зовнішності В умовах депривації батьківського впливу у формуванні підлітків школи-інтернату домінує прагнення до агресивної незалежності та захисного самосхвалення, які супроводжуються значним підвищенням соціально-статусної тривожності та конформності.
Змістово-семантичне наповнення розвитку підлітка залежить від тривалості деприваційного досвіду. На повноцінний особистісний розвиток особливо негативно впливає рання депривація. Становлення дитини детермінується часом початку і межею закінчення депривації. Тому якісне насичення та адекватність розвитку підлітка напряму залежить від темпоральних (часових) особливостей депривування: пізніші форми мають мало помітний вплив порівняно з деструктивністю ранніх форм депривації. Зрушення часових параметрів самосприймання як наслідок позбавлення батьківського впливу в ранньому дитинстві, деформує життєву стратегію особистості, негативно позначається на розвитку самосвідомості. Нами встановлено, що найскладніше перебігає психогенеза у підлітків з найтривалішим деприваційним досвідом [1].
Становлення підлітків залежить від особливостей прояву різнотипної депривації, від глибини, і якості деприваційного досвіду. Найскладніше перебігає процес формування в підлітків-сиріт із дитячого будинку та в підлітків, що виховувалися матерями-одиначками. Аналіз динаміки становлення особистості в межах підліткового віку дозволяє стверджуваи, що в умовах депривації реальної сімейної взаємодії відбувається сповільнення розвитку порівняно з однолітками, які виховуються в нуклеарній сім’ї. Режим закладової депривації гальмує розвиток і значно ускладнює формування статеворольових особливостей у підлітків школи-інтернату. Вичленувані та диференційовані якісні показники найтиповіших сфер самовідображення депривованих підлітків, модальності цих показників відрізняються від загальнопопуляційних норм. Загалом депривація батьківського впливу негативно і сповільнююче позначається на всьому особистісному розвитку підлітків школи-інтернату.
Складно відбувається розвиток депривованого підлітка в умовах міжособистісної стратифікації, де особливої вагомості набувають як різностатеві, так і різновікові (молодший, середній, старший підлітковий вік) відмінності. До значних деструктивних змін у процесі становлення призводять сегрегаційні стосунки. Свідоме чи несвідоме, добровільне чи примусове прийняття індивідом норм, вартостей, поглядів, способів поведінки соціальної групи під тиском зовнішніх детермінуючих умов і обставин призводить до конформізму. Тому підпорядкування депривованого підлітка усталеним груповим (закладовим) нормам через явний чи прихований примус, через відкрите чи завуальоване залучення до «інтернатських» традицій породжує конформний тип самосвідомості, що визначає покірне ставлення до різних проявів соціального й індивідуального контролю.
Негативний вплив перманентної депривації на розвиток особистості ставить нагальну вимогу реформування систем сучасних дитячих навчально-виховних закладів закритого типу. Деприваційні фактори неминуче призводять до утвердження тоталітарної педагогіки. Лише рішуча відмова від культивування будь-яких видів депривації в школах-інтернатах, активне впровадження досягнень психолого-педагогічної науки в реальну виховну практику дозволять втілити в життя гуманістичну особистісно-ціннісну модель освіти. Найкращими зразками можуть бути дитячі будинки сімейного типу, SOS-Kinderdorf та інші моделі освітньої практики, де основний акцент робиться на нейтралізування депривації, насамперед завдяки застосуванню ревіталізаційних медіально-рефлексійних психотехнологій.
Джерела та література :
- Гошовський Я. Депривована самосвідомість особистості. Психогенеза особистості: норма і девіація : зб. наук. статей і тез; / гол. ред. Я. Гошовський. Луцьк : ФОП Мажула Ю.М., 2023. С.6 – 12..
- Гошовська Д., Гошовський Я., 2022. Психологічні особливості тривожності й саногенності депривованої особистості. Психологічні перспективи. 39 (трав 2022). С. 56 – 68. DOI:https://doi.org/10.29038/2227-1376-2022-39-hos.
inforum.in.ua@ukr.net