В ситуаціях постійної напруги, коли навчальних завдань досить багато, а час на їх виконання обмежений, виникає загроза відкладати деякі справи на потім, на завтра, що в решті-решт призводить до виконання їх в останній момент у суворому дефіциті часу, що позначається не тільки на навчальній успішності студента, а й на його психофізіологічному стані.
За різними оцінками від 15 до 25% людей відчувають проблеми з приводу несвоєчасного завершення планованих або невідкладних справ, нездатні до визначеного терміну виконати певні завдання, схильні до зволікання і відкладання повсякденних життєвих завдань «на потім».
Явище відкладання справ «на потім», «на завтра» вченими визначається як феномен прокрастинації. У психологічній літературі під цим терміном розуміють свідоме відкладання, відтермінування суб’єктом намічених дій, завдань, незважаючи на негативні наслідки такої поведінки.
Низка зарубіжних авторів активно розвивають даний напрямок дослідження (Б. Адамс, С. Кові, Л. Макдональд, П. Стіл, Дж. Ягер та ін.), вивчаючи прокрастинацію як спосіб боротьби зі стресом, саморегуляцію та самоорганізацію поведінки в ситуації стресу.
Вивченню феномену прокрастинації у вітчизняній науковій літературі присвячені праці Є. Базики, Д. Бикова, М.Дворник, К. Фоменко та ін., спроби дослідити академічну прокрастинацію були здійснені Я. Варваричевою, Н. Карловською, К. Мей, А. Шиліною, М. Шиманською, Н. Яакуб та ін.
Серед найбільш актуальних для дослідження в студентському віці традиційно вважають академічну прокрастинацію, яка передбачає затримку виконання навчальних завдань (контрольних, курсових робіт, дипломних проектів тощо) і пов’язана з несформованістю навчальних навичок, неорганізованістю, забудькуватістю і загальною поведінковою ригідністю[1].
Наслідком такої поведінки стає зниження успішності та результативності навчання, а в найбільш складних випадках – матеріальні санкції (позбавлення стипендії) або, навіть, відрахування з вишу.
На даний момент вчені розробили декілька гіпотез, але не прийшли до єдиної теорії щодо того, які механізми лежать в її основі. На підтвердження цього розглянемо роботи окремих авторів.
В. Бикова, досліджуючи особливості студентської прокрастинації, стверджує, що причини й особливості прояву прокрастинації у студентів і дорослих є різними. Прокрастинація у студентів виникає найчастіше в ситуаціях і справах, пов’язаних з інтелектуальною напругою, вимагаючи самоорганізації та планування діяльності, що характеризуються відтермінованою винагородою, з недостатньою мотивацією, необхідністю взаємодії з людьми, які викликають негативні емоції. Серед причини появи синдрому прокрастинації у студентів вона називає: неулюблена робота, нудна і неприємна справа, якою потрібно займатися; невміння розставляти пріоритети; неясність головних життєвих цілей, власних спрямувань; невміння організувати себе і свій час; відсутність мотивації; невпевненість у своїх силах[2].
За дослідженнями С. Мохової та А. Неврюєва, основними причинами академічної прокрастинації є: хвороби, соціальні та сімейні проблеми, брак мотивації й інтересу, зайва самовпевненість, лінь, недостатність керівництва та консультацій із боку викладачів, безпорадність, низький рівень комунікації, зовнішні відволікаючі фактори. Нерідко це призводить до зниження успішності, підвищення рівня тривожності, часто – до утворення комплексу неповноцінності та, як результат, до відмови від подальшого навчання[3].
Сучасна психологічна наука накопичила значну кількість методик за допомогою яких можливо визначити схильність людини до прокрастинації. Найбільш відомими методиками є:
- опитувальник загальної прокрастинації (шкала GP) К. Лей;
- опитувальник загальної прокрастинації (шкала TGPS) Б. Такман;
- опитувальник академічної прокрастинації (шкала PASS) Л. Соломон і Е. Ротблюм,
- шкала загальної прокрастинації (General Procrastination Scale).
Найважливішою умовою подолання прокрастинації, є визнання цієї проблеми. Зазвичай усвідомлення, що проблема прокрастинації присутня у вашому професійному і повсякденному житті, приходить занадто пізно, тому краще попередити цю проблему, тобто: планувати свій час, та справи; зосередитися на власному фізичному здоров’ї, не відкладати важкі завдання, робити їх вчасно. У такому випадку проблема виникнення прокрастинації може бути зведена до мінімуму.
Джерела та література
- Вайда Т.С. Прокрастинація як компонент поведінки працівників ОВС та її профілактика під час професійної підготовки курсантів у ВНЗ МВС України / Т.С. Вайда // Юридичний бюлетень: наук. журн. / редкол.: О.Г. Предместніков та ін. – Одеса: ОДУВС, 2016. – Вип. 2. – С. 197 - 211.
- Дворник М.С. Практики відтермінування як соціально-психологічний конструкт / М.С. Дворник // Науковий часопис НПУ ім. М. П. Драгоманова : зб. наук. пр. Сер. №2. Психологічні науки. – К. : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2012. – № 37 (61). – С. 53-57.
- Колтунович Т.А. Прокрастинація – конфлікт між «важливим» і «приємним» / Колтунович Т.А., Поліщук О.М. // «Молодий вчений». – 2017 – № 5 (45) – С. 211-218.
inforum.in.ua@ukr.net