Складна соціально-економічна та політична ситуація, що спричинена військовими діями на території нашої країни, неминуче призводить до зростання напруженості у суспільстві, що, в свою чергу, провокує збільшення різноманітних соціальних конфліктів, показників правопорушень, злочинності тощо. Одним із наслідків негативних соціальних явищ є зростання рівня віктимізації населення загалом, і дітей та підлітків, зокрема. Вивчення питання проблеми віктимної поведінки сьогодні є актуальним і соціально значущим, адже ускладнені умови життя дітей та підлітків підвищують рівень їх віктимності, тобто схильності стати жертвами несприятливих умов соціалізації.
Віктимна поведінка – це феномен, який широко вивчають у психології і який належить до особливого способу мислення, емоційних реакцій і поведінки, що характеризується почуттям безсилля, беззахисності та безпорадності. Люди, які виявляють віктимну поведінку, схильні відчувати себе жертвами обставин і сприймати світ навколо себе як ворожий і несправедливий [2].
Віктимна поведінка зазвичай супроводжується низкою характерних ознак: такі люди схильні постійно жаліти себе, наговорювати, перебільшувати кількість проблем у своєму житті. Віктимна особистість часто сприймає критику як особисту образу та несправедливість. Також характерними рисами віктимної поведінки є надмірна залежність від інших людей, страхи і тривога перед ситуаціями, що вимагають незалежного прийняття рішень і відповідальності [7].
До причин віктимної поведінки особистості належать: травма і негативний досвід (люди, які пережили травматичні події або зазнали насильства, можуть розвинути віктимну поведінку – вони можуть відчувати посттравматичний стрес і постійно відчувати себе вразливими і безпорадними; сімейне виховання також може вплинути на розвиток віктимної поведінки (люди, які виросли в сім’ях, де переважає жертовна поведінка або ж недостатня кількість підтримки родичів, можуть сприймати себе як жертву та проявляти подібні риси у своєму житті); соціальне оточення (вплив довкілля та суспільних стереотипів також може сприяти розвитку віктимної поведінки. Наприклад, у суспільстві, де переважає пасивне ставлення до проблем і перекладання відповідальності на інших, люди можуть набути віктимних рис); низька самооцінка і невпевненість (люди з низькою самооцінкою і недостатньою впевненістю в собі можуть бути більш схильні до віктимної поведінки. Вони можуть відчувати себе недостатньо сильними і нездатними подолати труднощі, що підтримує їхнє жертовне мислення); встановлені патерни поведінки (поведінка людини формується через безліч повторюваних дій і думок. Якщо людина звикла реагувати на події у своєму житті жертовним чином, це стає встановленим патерном, який вона автоматично використовує в усіх ситуаціях) [3].
У низці дослідженнь (А. Бистров, В. Терпелюк В. Хрисенко та ін.) було виокремлено основні індикатори психологічної феноменології віктимної особистості, а саме: тривожність (переживання погрози, почуття неясної, неусвідомленої небезпеки); емоційна ригідність (непіддатливість, твердість, негнучкість, що виражається у тому, що людина слабко і вибірково емоційно реагує на зовнішні і внутрішні впливи. Ригідність виражається у ослабленій здатності психотехнічної регуляції рухливості нервових процесів); емоційна в’язкість (реакції особистості, що супроводжуються фіксацією афекту й уваги на будь-яких значущих подіях, об’єктах); емоційна монотонність (де емоційні реакції позбавлені гнучкості); емоційне загрубіння (втрата тонких емоційних диференціацій, а саме здібностей, здатних визначати наявність тих або інших емоційно зафарбованих реакцій і дозувати їх); емоційна тупість (для відповідних реакцій характерна душевна холодність, черствість тощо); втрата емоційного резонансу (характерна відсутність емоційного відгуку щодо певної події); наявність алекситимії (знижена здібність або ускладнення у поясненні вдасного емоційного стану) [1; 9; 10].
Дослідники вказують, що основними чинниками віктимності особистості є [2; 3]: певні соціальні характеристики жертви (вік, стать, статус та ін.); кримінологічні характеристики (наявність певної віктимологічної ситуації, поведінка жертви в передзлочинний період, у момент злочину та після його здійснення); психологічні характеристики (активність-пасивність, свідоме-неусвідомлене, конфлікти у родині, тривалі неприємності, дефіцит схвалення, відставання у розвитку інтелекту, емоційна занедбалість та ін.); соціально-психологічні особливості (нездатність до самозахисту, особлива зовнішність, невпевненість у собі, негативний попередній чи минулий досвід та ін.); генетичні особливості (погана спадковість, біологічна зумовленість та ін.).
Таким чином, можна сказати, що існує характерологічний портрет людини з віктимною поведінкою і він відрізняється особливим світоглядом та сприйняттям себе: жертва безпорадна і це добре бачать навколишні – сутулі плечі, стислі рухи, згаслий погляд, згорблена спина, незграбна хода і, як правило, опущена голова. Цей образ показує зануреність у свій внутрішній світ і страх всього, що відбувається у зовнішньому середовищі [6].
Вітчизняні учені, вивчаючи феномен девіантної поведінки особистості, як системи вчинкiв, що відрізняються від загальноприйнятої нoрми (психiчного здоров’я, пpава, мoралі тощо), виділяють низку факторів, що призводять до формування відхилень:
1) наявність залежностей у членів сім’ї. Рання алкоголізація, що також є видом девіантної поведінки. Девіації часто спостерігаються у школярів, батьки яких зловживають спиртними напоями або страждають від наркотичної залежності. Більшість із цих підлітків починають вживати алкоголь вже у шкільному віці. Факторами проблеми виступають невпевненість у собі, прагнення позбутися контролю довкілля, гіперопіка в ранньому віці, внутрішньоособистісні конфлікти, висока тривожність тощо;
2) наявність проблем у сім’ї. Крім алкоголізації, може йтися про неповні сім’ї, жорстокість, слабку виховну роботу з боку батьків. Негативно впливає на психічний розвиток і складне матеріальне становище. Проблеми дисфункціональних сімей часто призводять до девіантної поведінки у дітей;
3) психічна неврівноваженість. Лабільність психічних процесів, підвищений рівень нервової збудливості – усе це впливає психоемоційний стан і може викликати проблеми у розвитку;
4) високий ступінь агресивності, що виступає як одна з передумов і форм різних девіацій. Причинами агресивності виступають негативні приклади в сім’ї та близькому оточенні, часті фрустрації (випадки неможливості задоволення особистих потреб). Особа, яка не набула навичок конструктивного вирішення проблемних ситуацій, домагається реалізації своїх цілей шляхом агресії та протесту;
5) соціально-педагогічна занедбаність. Діти або підлітки демонструють різні форми поведінки, що є відхиленням, через брак виховання, відсутність сформованих стереотипів і прикладів;
6) глибокий психічний дискомфорт, що переживається внаслідок неблагополуччя за місцем навчання, роботи, у ній. Несправедливе, грубе ставлення із боку значимих людей. Часто негативний вплив на підлітка має шкільний булінг. Проблема ускладнюється тим, що на неї заплющують очі дорослі – батьки, вчителі. З часом вплив психологічного дискомфорту накопичується. Виникають серйозні невротичні розлади, і на цей момент у підлітка вже може сформуватися особистість злочинця [4; 5; 8].
Отже, аналізуючи психологічні теорії щодо розуміння віктимної поведінки особистості можемо говорити про те, що у основі формування віктимних установок лежить певна психотравма, яка викликає страждання чи тривогу у особистості. Основними чинниками віктимної поведінки є певні соціально-психологічні, кримінологічні характеристики, генетичні та індивідуально-психологічні особливості особистості.
Список використаних джерел
- Бистров А. Дослідження домінування типів віктимної поведінки в підлітків загальноосвітніх і спеціальних шкіл. Humanitarium. ПереяславХмельницький; Ніжин : Лисенко М. М., 2018. Том. 41, Вип. 1 : Психологія. С. 17-26.
- Боровська О. П., Прохоренко Т. Г. Гендерний аспект проблеми насильства в сім’ї і суспільстві. Вісник Міжнародного Слов’янського університету. Харків, 2006. Т. IX. № 1. С. 7–12.
- Гарькавець С. О. Психологія підліткової віктимності: монографія. Луганськ: Ноулідж, 2013. 175 с.
- Гошовський Я., Гошовська Д. Дифузна ідентичність підлітків з різнотипних депривованих сімей. Психологічні перспективи, Вип. 32, 2018. С. 85-96.
- Гошовський Я., Гошовська Д. Психологічні особливості тривожності й саногенності депривованої особистості. Психологічні перспективи, Вип. 39, 2022. С. 56 – 68.
- Калязіна Т.В. Психологічні особливості схильності інтелектуально обдарованих підлітків до віктимної поведінки. Вісник післядипломної освіти. Випуск 6(35). С. 78– 91.
- Максименко С. Д., Бантишева О. О. Методика дослідження психологічних особливостей емоційного інтелекту осіб юнацького віку, схильних до віктимної поведінки. Проблеми сучасної психології. Вип. 28. Кам’янець-Подільський: Аксіома, 2015. С. 46–52.
- Ніколенко О. С. Профілактика й корекція девіантної поведінки підлітків: наук.-метод. посіб. Чернівці: Рута, 2004. 80 с.
- Терпелюк В. Віктимна поведінка підлітків як соціально-педагогічне дослідження. Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Розділ 3. 2 (351), 2017. 74–79.
- Хрисенко В. Є. Психологія жертви. Харків: Комсум, 2001. 256 с.
inforum.in.ua@ukr.net