Мабуть важко уявити наскільки важливу роль зараз відіграє волонтерство в розвитку та збережені держави, що в свою чергу породжує інтерес до психологічної складової даного соціального явища. Для вивчення даного питання, насамперед варто розібратися в значені самого терміну «волонтер». Етимологія слова «волонтер» від латинського «voluntarius» – воля, бажання, а в перекладі з англійської «voluntary» – доброволець (що в свою чергу породжує те, що частина авторів волонтер і доброволець вважають тотожними поняттями), добровільний учасник, тобто особа, яка за власним бажанням допомагає іншим, добровільно витрачаючи вільний час на здійснення суспільно-корисної діяльності [36: 1], «волонтер – це особа, яка за власним бажанням допомагає людям; фізична особа, які добровільно здійснює благодійну неприбуткову діяльність з надання послуг громадянам, організаціям і суспільству загалом» [37: 1]. В законі України « Про волонтерську діяльність» волонтер розглядається як фізична особа, яка добровільно здійснює соціально спрямовану неприбуткову діяльність шляхом надання волонтерської допомоги [2].
Надання волонтерської допомоги здійснюється за 19 основними напрямами визначених в законі України «Про волонтерську діяльність» та «іншими напрямами, не забороненими законодавством» [2]. Волонтерська діяльність охоплює надзвичайно велику сферу інтересів в якій можуть проявити себе та свої мотиви волонтери, починаючи від захисту та рятуванням тварин, підтримки малозабезпечених, безробітних, багатодітних, бездомних, безпритульних; допомоги громадянам, які постраждали внаслідок надзвичайної ситуації, охороною навколишнього природного середовища, збереженням культурної спадщини, історико-культурного середовища, пам’яток історії та культури, місць поховання; проведенню заходів національного та міжнародного значення, пов’язаних з організацією спортивних, культурних, молодіжних та інших видовищних і громадських заходів, завершуючи наданням волонтерської допомоги Збройним Силам України.
Що ж впливає на те, що люди стають волонтерами? Американський дослідник Джин Морріс Трамбауеру опитавши більше двох тисяч волонтерів різних країн світу, виділив найбільш часто згадувані ними мотиви, які спонукають до участі у волонтерських програмах, такі як: знайомство з новими людьми; боротьба із самотністю; схвалення оточуючих людей; відчуття потрібності суспільству; заради розваги; причетність до вирішення важливих соціальних проблем; вираження творчої натури; набуття знань і практичних навичок; розширення власного світогляду; можливість для особистісного зростання; встановлення нових зв’язків та поява нових контактів, які в подальшому допоможуть у працевлаштуванні; можливість кар’єрного зростання; отримання рекомендацій для кар’єрного зростання чи навчання; організація змістовного дозвілля; розвиток умінь і навичок, які не використовуються на оплачуваній роботі; вираження релігійних переконань та прихильностей; вираження співчуття та солідарності з людьми, які потребують допомоги [3].
Скептики стверджують, що альтруїзм як мотив, що спонукає до волонтерської діяльності, існує тільки на словах, людина ж завжди переслідує власні цілі, працюючи на благо інших. Теорія "альтруїзму-егоїзму", яку запропонували західні дослідники А.Омотот та М.Снайдер, найбільш адекватно пояснює мотиви волонтерів. Ця теорія розподіляє мотиви волонтерства на дві групи. Перша група мотивів базується на моральних та релігійних обов'язках, а також на бажанні допомагати іншим. Друга група мотивів ґрунтується на егоцентризмі, коли люди займаються волонтерством з метою отримання користі для себе, такої як набуття нових знань, умінь та навичок, подолання відчуття вини, або отримання вигоди [3].
Розглядаючи «альтруїстичну» частину мотивів варто пригадати про користь даної діяльності безпосередньо для самого волонтера який її здійснює. Починаючи з кінця 1980-х років, західні дослідники почали писати , в своїх працях, про «кайф помічника» – відчуття піднесення, піднесення та підвищення енергії після безкорисливого служіння іншим, а потім період спокою та безтурботності. Вважалося, що це задоволення схоже на те, що виникає після інтенсивних фізичних вправ . Дослідник Аллан Лукс вивчив понад 3000 американців, які брали участь у волонтерській діяльності, і виявив, що це відчуття тривало кілька тижнів. Цікаво, що відчуття ейфорії поверталося, коли люди просто згадували дію [4].
Дослідники виявили, що «кайф» волонтера - це більше, ніж просто відчуття. Біохімічний аналіз показав, що «кайф» помагача супроводжується позитивними змінами імунної функції організму та зниженням рівня гормонів стресу. Нейробіолог Хорхе Молл виявив, що коли люди жертвують гроші, активується мезолімбічна система в мозку. Ця система вивільняє нейромедіатори гарного самопочуття , такі як окситоцин і вазопресин. Продовжуючи дослідження, дослідники виявили, що та сама область мозку, яка активується у відповідь на їжу або секс, також активується, коли учасники дослідження думають про те, щоб дати гроші на благодійність. Дослідники університету Еморі виявили, що допомога іншим активує ту саму частину мозку, що й думки про отримання винагороди чи задоволення [4].
Нажаль волонтерська діяльність також може і містити певні психологічні ризики. Одним з них є «втома від співчуття» — це термін, який описує фізичний, емоційний і психологічний вплив від допомоги іншим. Втома від співчуття часто приймають за виснаження, яке є сукупним відчуттям втоми або незадоволення. Цю форму втоми іноді називають реакцією вторинного стресу, вторинним шоком, вторинним травматичним стресом або вторинною травмою, що негативно може вплину на діяльність та якість життя волонтера.
Отже волонтерство як психологічний феномен дає можливість реалізовувати людині свої «альтруїстичні» так і «егоцентричні» мотиви. Воно може мати багато позитивних впливів на людей, які займаються ним (може сприяти зниженню рівня стресу та депресії, збільшенню самооцінки та позитивному впливу на загальну психічну стійкість) – «кайф» помічника. Волонтерство також може сприяти розвитку соціальних навичок, може позитивно впливати на якість міжособистісних стосунків. Крім того, волонтерство може сприяти розвитку нових навичок, а також відкривати нові можливості для самореалізації та особистісного зростання. Загалом волонтерство є корисним для психічного здоров'я та розвитку людини. Може бути чудовим елементом гуманістичного виховання в закладах освіти. Але також слід звернути увагу на необхідність додаткової підтримки волонтерів для збереження їхнього, в тому числі, ментального здоров’я та запобігання виникнення «втоми від допомоги».
Список використаних джерел:
1. Соціальна педагогіка: мала енциклопедія / За заг. ред. проф. І.Д. Звєрєвої. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 336 с.
2. Закон України "Про волонтерську діяльність" [Електронний ресурс] Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3236-17#Text.
3. Лях Т. Л. Види мотивації до волонтерської діяльності / Тетяна Леонідівна Лях. // Вісник Запорізького національного університету. – 2011. – №2. – С. 37–41.
4. Larry Dossey, The Helper's High, EXPLORE, Volume 14, Issue 6, 2018, Pages 393-399, ISSN 1550-8307, https://doi.org/10.1016/j.explore.2018.10.003.
5. Smitha Bhandari. Compassion Fatigue: Symptoms to Look For [Електронний ресурс] / Smitha Bhandari // WebMD. – 2022. – Режим доступу до ресурсу: https://www.webmd.com/mental-health/signs-compassion-fatigu
inforum.in.ua@ukr.net