ОСОБЛИВОСТІ НАДАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМ ТА ЧЛЕНАМ ЇХ РОДИН

Питання реабілітації та допомоги дружинам військовослужбовців зараз гостро хвилюють українську спільноту. Деякі реабілітаційні центри прийняли рішення проводити консультації військовим разом з їхніми дружинами. Питання ефективності методів реабілітації військових через реабілітацію сім'ї розглядаються такими авторами як О. О. Бучковська [2], О. Г. Разумцев [6], Д. Садов’як [10] та ін.

Розвиток психологічної допомоги як професії в умовах війни в Україні,  а також можливості надання психологічної допомоги у наш час диференціюється як психологічне консультування, позамедична (соціальна й особистісна) психотерапія, медична психотерапія та психіатрія [10].

Розгляд питання організації психологічної допомоги дружинам військовослужбовців потребує окреслення специфіки професійної діяльності військового та його взаємодії у родині. Проте сама специфіка професійної діяльності, пов’язаної з військовою службою, містить у собі певні об’єктивні чинники, які негативно впливають на військовослужбовців і виконання ними певних функцій. Це характерно для озброєних сил будь-якого сучасного суспільства, але особливості становища військовослужбовців в Україні обумовлюють особливу складність їх соціальної ситуації, і це не може не позначатися на їх самопочутті та діяльності.

Особливості професійної діяльності, наявність тих чи інших особистісних якостей, безперечно, накладають відбиток і на сім’ї військовослужбовців, їх функціонування та розвиток. Традиційно сім’ї військовослужбовців є нуклеарними, малодітними (виховують двох дітей), що зумовлюється частими переїздами через зміну місця проходження служби та, зазвичай, низьким рівнем матеріального забезпечення військовослужбовців. Більше 75% сімей військовослужбовців є дистантними сім’ями, що викликано проблемами в забезпеченні роботою дружин військовослужбовців за місцем проходження служби чоловіком та труднощами в забезпеченні сім’ї житлом.

Проблеми військовослужбовців та їхніх сімей обумовлені покладеними на них обов’язками по озброєному захисту держави, що передбачає виконання поставлених завдань в будь-яких умовах, у тому числі з можливим ризиком для життя. Це визначає особливості тієї соціально-рольової системи, в якій вони діють. Функціональні обов’язки військовослужбовців строго регламентовані, а субординаційна структура є жорстко ієрархічною. Накази високопосадових осіб не обговорюються і підлягають неухильному виконанню незалежно від відношення до наказу тієї особи, яка його отримує. Крім того, у військовослужбовця (і у ряді випадків його сім’ї) відсутня можливість вибору заняття і місця проживання. Людина, яка проходить військову службу, часто піддається впливу несприятливих чинників: емоційне і фізичне перевантаження, дія шуму, вібрації, хімічних реагентів, замкнутого простору, монотонія, сенсорна депривація, постійний вимушений контакт з іншими військовослужбовцями, відсутність можливості побути на самоті, міжособистісна напруженість, міжособистісні конфлікти.

Сім’ї військовослужбовців зазнають усі проблеми, які притаманні для будь-яких сімей, проте у них є і власні труднощі. Так, сім’я військовослужбовця строкової служби позбавляється його заробітку – нерідко це основне джерело доходу, що за наявності дитини ставить сім’ю в скрутне матеріальне становище; допомога, що виплачується у цьому випадку не покриває витрати на утримання дитини.

Ресурси сім’ї військовослужбовця-контрактника залучені до підтримки обороноздатності поряд з особистісними ресурсами самого військовослужбовця, забезпечуючи в значній мірі його здоров’я і працездатність. Проте адекватного відшкодування цих ресурсів сім’я не отримує. Життя в умовах війни може породити синдром соціально-психологічної депривації військовослужбовців і членів їхніх сімей. Ще одна проблема сім’ї військовослужбовця – малозабезпеченість, так як його заробітна плата відстає від зростання вартості життя, тим більше від специфічних потреб існування в умовах військової служби, а додатковий заробіток заборонений законом. Дружини військовослужбовців, навіть не дивлячись на наявність вищої освіти, як вже говорилося, часто не можуть влаштуватися на роботу унаслідок обмеженості кількості робочих місць, а допомога з безробіття виплачується лише незначній їх частині. Усе це нерідко призводить до того, що сім’ї військовослужбовців опиняються в ситуації соціального лиха.

Законодавчо регулюється лише соціально-педагогічна робота з сім’ями військовослужбовців Збройних Сил України. Така робота здійснюється відповідно до Законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Концепції виховної роботи у Збройних Силах України та інших військових формуваннях України, Концепції гуманітарного і соціального розвитку Збройних Сил України, ряду інших законодавчих та нормативних документів [4].

Виходячи із зазначених проблем, метою соціальної роботи з сім’ями військовослужбовців Збройних Сил України є налагодження їх позитивно спрямованої життєдіяльності та створення оптимальних умов для соціалізації членів сімей. При цьому до основних завдань соціальної роботи з сім’ями військовослужбовців належать: визначення оптимальних умов здійснення соціальної роботи; налагодження ефективної соціальної роботи; соціальний захист сімей військовослужбовців; зміцнення, гармонізація та розвиток духовних процесів, внутрішньосімейних стосунків, зв’язків із соціальним оточенням; активізація функцій сім’ї, надання допомоги у вихованні дітей; посилення позитивного впливу сімей на виконання військовослужбовцями своїх професійних обов’язків.

Така соціально-педагогічна робота призводить до формального її виконання і не передбачає ані духовного розвитку і благополуччя родини, ані врахування індивідуальних обставин функціонування сім’ї та окремих її членів. Саме тому надання психологолічної допомоги на сучасному етапі покладається на недержавні, а саме громадські, релігійні та волонтерські організації .

З одного боку, робота недержавних організацій є більш гнучкою, швидко адаптується до сучасності через відсутність формальних процесів, відповідає актуальним запитам родини і суспільства, спрямована на конкретні випадки та індивідуальний підхід. Проте такий вид допомоги потребує додаткових зусиль з боку родини обмеженість фінансового ресурсу організації не дозволяє охопити велику кількість сімей військовослужбовців [1].

Практичне забезпечення процесу психологічної допомоги залежить від трьох аспектів, які визначають її характер і напрям:

– перший аспект – актуальність психологічної допомоги і готовність до її прийняття – необхідна умова для її надання. Наукові дані про вікові та індивідуальні особливості розвитку особистості показують, що на різних етапах можуть виникати специфічні для певного віку актуальні перешкоди, об’єктивно і суб’єктивно обумовлені проблеми, пов’язані з необхідністю засвоєння нових життєвих ситуацій і нового досвіду. Також можливе виникнення особливих випадків, наприклад, смерть близької людини, насилля, постравматичний стрес, подолання яких частіше за все не під силу самій людині без підтримки. Отже, причини звернення за психологічною допомогою різноманітні, до них можуть бути віднесені проблеми особистісного розвитку і росту, проблеми спілкування і взаємодії з іншими людьми, а також проблеми, пов’язані з гострими екстремальними кризовими ситуаціями;

– другий аспект – готовність до надання психологічної допомоги. Ефективність психологічного впливу в більшості випадків, визначається вмотивованістю, особистісною позицією і професіоналізмом спеціаліста. У теперішній час прийнято говорити про особистісні передумови до надання психологічної допомоги, про особистість психолога-консультанта, терапевта тощо;

– третій аспект – теоретико-методологічна база, яка знаходиться в основі організації та проведенні психологічної допомоги, визначаючи її специфіку і спрямування.

Форми надання психологічної допомоги сім’ям військовослужбовців класифікують за такими ознаками: складом і кількістю учасників (індивідуальні, групові, масові); тривалістю (одноразові заходи, постійно діючі, «пульсуючі»); перспективою (розраховані на близьку перспективу, розраховані на середню перспективу, розраховані на віддалену перспективу); місцем проведення (стаціонарні, виїзні, пересувні, циклічні); ступенем самостійності учасників (групи самодопомоги, взаємодопомоги; ті, які працюють за допомогою консультанта, сім’ї, які працюють під безпосереднім керівництвом психолога або капелана); рівнем творчості (інформаційні, репродуктивні, тренувальні, творчі); видом діяльності (ігрові, комунікативні, трудові, навчальні); умовами здійснення (екстрені, звичайні); характером спілкування (безпосередні, опосередковані); метою (профілактику неблагополуччя та його рецидивів, просвітницькі заходи); складністю побудови (прості, складні, комплексні) [4].

Найпоширенішими методами роботи з сім’ями військовослужбовців є: бесіда, переконання, формування перспективи, методи подолання конфліктів (прямі і опосередковані), методи діагностики (спостереження (включене, систематичне, не систематичне, ситуативне), анкетування (відкрите і закрите), тестування, соціометрія, інтерв’ю, моніторинг).

Перш за все, психолог-консультант має в співбесіді використовувати такі опорні питання, що сприяють актуалізації психологічних механізмів духовного розвитку особистості, зокрема, механізмів ідентифікації, децентрації, рефлексії, трансценденції і усвідомлення буттєвої єдності.

Ідентифікація призводить ототожнення людини з іншими, направляє на пошук цінностей, смислів і форм діяльності (Е. Еріксон), має важливе значення для розвитку совісті. Психологічний механізм децентрації допомагає звільнятися від егоцентризму, враховувати потреби і інтереси оточуючих, гармонійно поєднуючи їх з власними потребами. Внаслідок розвитку децентрації любов і духовне служіння стають провідними життєвими смислами особистості.

Рефлексія, як процес пізнання особистих психічних актів і станів, сприяє зростанню здатності особистості піднятися над своїм буттям, стати в позицію «поза перебування» (М. Бахтін), знайти життєві смисли, сформувати цінності. Рефлексія пов'язана з осмисленням людиною себе як цілісної особистості (І. Булах) і усвідомленням і оцінкою своїх дій і поведінки, виходячи з прогнозу реакцій іншої людини.

Психологічний механізм трансценденції детермінує прагнення особистості до абсолютного, досконалого. Трансценденція пов'язана з вершинними переживаннями, більш праведним мисленням особистості, ставлення до Всесвіту з благоговіння. Розвиток психологічного механізму трансценденції супроводжується осяянням, інтуїтивними злетами, творчими поривами, життєлюбством і людяністю, підносить людину над буденністю, активізує подальший розвиток особистості, наслідком якого може стати отримання універсальної буттєвої, космічної свідомості .

Усвідомлення буттєвої єдності характеризується тим, що відчуття власного «Я» поширюється за межі особистості, включаючи більш широкі аспекти таких понять, як людство, життя і космос (Р. Уолш), розчиняється в усвідомленні загального єднання з усім, що існує (А. Маслоу ), викликаючи осмислення і переживання своєї спорідненості з іншими, забезпечуючи зв'язок між різними поколіннями (С. Франк), компенсує втрачену при народженні єдність з організмом матері [3].

Слід визнати, що найбільша кількість звернень до психолога-консультанта відповідає проблематиці 1-го і 2-го рівнів свідомості і призводить до вирішення індивідуальних і сімейних проблем. Проблематика 3-4 рівнів пов'язана перш за все з потребами соціальної самореалізації. Ще більш рідкісними в практиці є випадки звернення з проблематикою, яка відповідає потребам 5 рівня свідомості.

Успішність впровадження духовно-особистісного підходу детермінується багатьма факторами: особистістю психолога та клієнта, наявністю довірчих відносин між ними, умовами проведення психологічної роботи. Особливості професійної підготовки психологів-консультантів до роботи з використанням духовно-особистісного підходу ґрунтуються, перш за все, на знаннях про духовний розвиток особистості, про його закономірності та психологічні механізми.

У процесі практичної підготовки слід створювати ситуації спілкування і взаємодії між майбутніми психологами і особистостями, які можуть бути прикладами духовної самореалізації. Ці зустрічі будуть грати роль певного камертону, який допоможе психологам надалі краще орієнтуватися в проблемах  людини.

Аналіз сучасних досліджень доводить, що дружини військовослужбовців, зокрема тих, хто перебував чи перебуває у зоні бойових дій, стикаються із низкою особистісно-психологічних проблем: підвищена тривожність та втомлюваність, нервове напруження, нав’язливі спогади, безпорадність, агресія, загострене почуття відповідальності, почуття несправедливості, сорому та провини, нездатність задовольнити власні потреби, синдром вигорання, психологічний стрес, депресія, конфліктність і порушення внутрішньосімейних стосунків в цілому, посттравматичний стресовий розлад тощо.

Вивчення даних проблем виходить за суто медичні та психологічні межі та стає зрозумілим, що інституціоналізація психологічної допомоги потребує додаткового розвитку традиційної психології. Методи і форми роботи відповідних фахівців були запозичені з суміжних областей: соціології (опитування, глибинне інтерв'ю), психіатрії (психотерапевтичні техніи).

Психологічна допомога спрямовує увагу особистості на вихід за межі звичного, стереотипного мислення, спрямовує увагу на цінності і смисли більш високого рівня, ніж звичайні психологічні та соціальні. В цілому духовно-особистісний підхід в практиці психологічного консультування є тим доповненням до традиційної психологічної теорії і практики, необхідність якого обумовлена сучасними потребами духовного розвитку особистості.

Надання психологічної допомоги направляє людину на шлях активного перетворення власної сутності відповідно до її місії із завданнями життя в єдиному організмі Всесвіту. Роблячи істотний крок в цьому напрямку, особистість починає розуміти, що власні проблеми не є в повному розумінні власними, а проблеми інших входять в число власних проблем. Звідси зростає мотивація саморозвитку: поліпшення себе призводить до поліпшення світу.

Список використаних джерел

1. Бондаренко О.Ф. Психологічна допомога особистості: (Учб. посібник для студентів ст. курсів психол. фак. та від-нь ун-тів) / О.Ф. Бондаренко. – Харків: Фоліо, 1996. – 237с.
2. Буковська О.О. Психологічна допомога сім’ям військовослужбовців, які повертаються із зони бойових дій [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://visnyk.chnpu.edu.ua/?wpfb_dl=2438
3. Груповий психоаналіз // За ред. О. Фільца, Р. Гаубля, Ф. Лямотт: Навчальний посібник. – Львів : ВНТЛ-Класика, 2004. – 192 с.
4. Дробко Е. В. Формування правового механізму державного управління у сфері взаємодії збройних сил України та церкви (релігійних організацій) щодо реалізації свободи совісті та віросповідання / Е. В. Дробко // Часопис Національного університету «Острозька академія». Серія «Право». – 2014. – № 2 (10): [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lj.oa.edu.ua/articles/2014/n2/14devstv.pdf.
5. Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (зі змінами і доповненнями) : від 20 грудня 1991 року / Відомості Верховної Ради України. – Офіц. вид. – Київ : Парлам. вид-во, 1993. – № 21.
6. Разумцев О. Г. Соціальні аспекти реформування армії: духовний стан українських офіцерів / О. Г. Розумцев // Національна безпека і оборона. – 2000. – № 2. – С. 40–48.
7. Меморандум про співпрацю у справах душпастирської опіки військовослужбовців Збройних Сил України від 10.11.2008 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mil.gov.ua/diyalnist/zvyazki-z-gromadskistyu /rada-u-spravah- dushpastirskoi- opiki-pri-ministerstvi -oboroni-ukraini/ normativni-dokumenti-ta-metodichni-rekomendaczii/2014/07/08/memorandum-pro-spivpraczyu-u-sp r avah-dushpastirskoi-opiki-vijskovosluzhbovcziv-zs-ukraini/.
8. Методичні рекомендації керівникам органів військового управління, командирам (начальникам) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України щодо удосконалення військово-релігійного співробітництва (2013 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mil.gov.ua/diyalni st/zvyazki-z-gromadskistyu/rada-u-spravah-dushpastirskoiopiki-pri-ministe rstvi-obo roni-ukraini/normativni-dokumenti-ta-metodichni-rekomend aczii/2 014/07/08/metodichni-rekomendaczii-%282013-roku%29/.
9. Садов’як Д. Історія капеланства та його роль у формуванні релігійно- моральної свідомості військовослужбовців (2010 р.) [Електронний ресурс] / Д. Садов’як. – Режим доступу: http://www.kievpatrarmy.org.ua/statti/170-istoriakapelaniv.html.