Основні підходи до формування мотиваційної сфери особистості в навчанні [5].
1. Індивідуальний підхід полягає в тому, щоб вивчати провідні соціально ціннісні мотиви кожного конкретного учня і опиратися на них у навчанні.
2. Типологічний підхід полягає в опорі на ті мотиви, які властиві всім учням даного рівня розвитку, віку, статі, тобто мова йде про диференціацію навчання.
3. Топологічний підхід полягає в тому, щоб побудувати тип навчання, що несе в собі можливості для формування соціально ціннісних мотивів учнів у навчанні.
Топологічний підхід покращує індивідуальний і переборює знеособленість типологічного підходу. Перевага його в тому, що учням дається можливість знаходити цілі, які мають для них «особистісний зміст» і в тимчасовому розгорненні власної життєдіяльності «скеровувати» свої мотиви до іншої мети, відкривати нові змісти вже сформованих цілей навчання. Ефективність навчання знаходиться в прямій залежності від двох взаємопов’язаних факторів: інтересу до навчання, який виражає безпосередню потребу пізнавального засвоєння навчальним предметом і усвідомлення обов’язковості навчання, сформованості відповідального ставлення до навчальної діяльності.
З переходом дітей до шкільного навчання змінюється загальна спрямованість їх діяльності. Ця зміна відбувається не раптово, а готується за допомогою цілого комплексу навчально-виховних заходів. Навчальна діяльність розглядається як активність учнів, спрямована на засвоєння знань. Одна і та ж учбова діяльність може мати для школярів різний смисл. В процесі навчання поведінка учня може спонукатися різними мотивами і мати різну значимість для школяра. Співвідношення мотиву і цілі утворюють смисл учбової діяльності дитини. Одні і ті ж мотиви в різному віці можуть мати різну значимість для учня і різну спонукальну силу. Від змісту навчання залежить його спрямованість, тобто мотиви навчання. Смисл навчання для кожного школяра безпосередньо залежить і від системи ідеалів, цінностей, які він засвоює із свого оточення (суспільство, сім’я, референтна група тощо). Смисл навчання складає особистісне утворення, яке включає в себе наступні моменти [4]:
- усвідомлення дитиною об’єктивного значення навчання, яке опирається на суспільно виробничі моральні цінності, прийняті в соціальному оточенні і сім’ї даної дитини;
- розуміння суб’єктивної значущості навчання для себе, яке обов’язково переломлюється через рівень домагань дитини, її самоконтроль і самооцінку.
По-різному вирішуються в психологічній літературі питання класифікації мотивів. Так, Н.Скороходова [2] розглядає три аспекти в мотивації: ціннісний, цілісний і аспект спрямованості. У свою чергу в ціннісному аспекті автор виділяє наступні групи мотивів:
І. Навчання як радість функціонування (радість від навчання, від вирішення проблеми);
ІІ. Навчання як устремління досягнути особистої влади (матеріальна влада, привілеї становища
ІІI. Навчання із почуття відповідальності (переживання взятих обов’язків, внутрішньої вимоги);
ІV. Навчання на основі розуміння життєвого значення (професія, життєві установки, цілі);
V. Навчання на основі суспільних потреб (ідентифікація з суспільними нормами, принципами, політичними цілями).
Близька до цієї і класифікація Х. Хекхаузена [3]. Автор виділяє сім груп мотивів:
І. Громадські мотиви ( навчання як підготовка до майбутнього життя в суспільстві, до виконання вимог суспільства, тобто мотиви обов’язку перед суспільством);
ІІ. Пізнавальні мотиви ( прагнення здобувати нові знання);
ІІІ. Мотив соціальної ідентифікації з батьками;
ІV. Мотив соціальної ідентифікації з вчителем (прагнення відповідати загальним вимогам учителя у відношенні до навчання;
V. Мотив переживання, пов’язаний з цікавістю навчального матеріалу;
VI. Матеріальний мотив навчання як засада для майбутнього матеріального життя;
VII. Престижний мотив (прагнення придбати або підтримати високий соціальний престиж серед однокласників).
Пізніше класифікація мотивів була дана П.М.Якобсоном [2] , який виділяє типи мотивації, пов’язані з результатами навчання і породжені всією системою відносин. За запропонованою класифікацією Л.І.Божович і П.М.Якобсоном [1; с.71] виділяють групи і підгрупи мотивів:
І. Мотиви закладені у самій навчальній діяльності, пов’язані з його прямим продуктом. В цій групі навчально-пізнавальних мотивів в свою чергу виділяють підгрупи: 1) мотиви, пов’язані зі змістом навчання: учня спонукає вчитися прагнення дізнаватися про нові факти, оволодіти знаннями, способами дії, проникнути в суть явищ. Таку мотивацію ми умовно називаємо мотивацією-змістом; 2) мотиви, пов’язані з самим процесом навчання: учня спонукає навчатися прагнення проявити інтелектуальну активність, роздумувати на уроці, долати перешкоди в процесі пізнання, в процесі вирішення складних задач. Дитину захоплює сам процес розв’язування, а не тільки отримані результати. Таку мотивацію ми умовно називаємо мотивацією процесом.
ІІ. Мотиви, пов’язані з непрямим продуктом навчання, його результатом, з тим, що лежить поза самою навчальною діяльністю. Сюди ми відносимо наступні підгрупи мотивів: 1) широкі соціальні мотиви: а) мотиви обов’язку і відповідальності перед класом вчителя; б) мотиви самовизначення (розуміння значення знань для майбутнього, бажання підготовитися до майбутньої роботи) і самовдосконалення (отримати розвиток в результаті навчання); 2) вузько особистісні мотиви: а) бажання отримати схвалення зі сторони вчителів, батьків, отримати гарні оцінки. Така мотивація умовно названа мотивація благополуччя; б) бажання бути в числі перших учнів, бути кращим, зайняти достойне місце серед товаришів. Таку мотивацію ми умовно називаємо престижною мотивацією; 3) негативні мотиви, прагнення уникнути неприємностей, які можуть виникнути зі сторони вчителів, батьків. Однокласників, якщо учень не буде добре вчитися. Подібну мотивацію ми умовно називаємо мотивацією уникнення неприємностей.
Також мотиви навчання прийнято ще поділяти на дві великі групи – об’єктивні і суб’єктивні
І. Об’єктивні мотиви, які в свою чергу діляться на підгрупи:
1. Пізнавальні мотиви, пов’язані зі змістом навчальної діяльності і процесом їх виконання:
а) широкі пізнавальні мотиви, які орієнтують школярів на оволодіння новими знаннями;
б) навчально - пізнавальні мотиви, які орієнтують школярів на засвоєння способів здобування знань: інтерес до саморегуляції навчальної діяльності і раціональної організації праці;
в) мотиви самоосвіти, які спрямовують школярів на самостійне вдосконалення способів здобування знань.
2. Соціальні мотиви:
а) широкі соціальні мотиви, які спонукають отримувати знання, щоб бути корисними суспільству;
б) вузькі соціальні мотиви - позиційні: бажання знайти певне місце в колективі, здобути авторитет, бути лідером. Ці мотиви пов’язані з потребою людини в спілкуванні;
в) мотиви соціальної співпраці; зміст цих мотивів полягає в тому, що учень не лише хоче спілкуватися з іншими людьми, але й прагне усвідомити, активізувати способи, форми своєї співпраці і взаємовідносин з учителем і однокласниками і постійно вдосконалювати ці форми. Цей мотив є важливою основою самовиховання та самовдосконалення особистості. До об’єктивних мотивів належать також мотиви уникнення неприємностей, які можуть виникати у випадку незадоволення вимог, очікувань або потреб інших людей.
2. Суб’єктивні мотиви. Мотиви, пов’язані з процесом і змістом діяльності, їх значимістю для особистості, а також особистісні інтереси, переконання, бажання тощо.
Соціальні і пізнавальні мотиви можуть бути різними за якістю. Г.К. Маркова [36] виділяє дві групи характеристик цих мотивів.
І група мотиваційних характеристик – їх називають змістовими – безпосередньо пов’язана зі змістом здійснюваної учнем навчальної діяльності;
II група - динамічні - характеризує не стільки зміст, скільки форму, динамічний прояв цих мотивів.
Змістовими характеристиками мотивів є:
1) наявність особистісного змісту навчання для учня. У цьому випадку стверджують, що мотив виконує не лише роль спонукання, але і має особистісний зміст для даного учня:
2) наявність дієвості мотиву, тобто реального впливу на процес навчальної діяльності і всієї поведінки дитини. Цей мотив тісно пов’язаний з особистісним смислом навчання;
3) місце мотиву в загальній структурі мотивації. Кожен мотив може бути провідним, домінуючим або другорядним, підпорядкованим;
4) самостійність виникнення і прояву мотиву. Він може виникнути як внутрішній в процесі самостійної роботи, або зовнішній в ситуації допомоги дорослого;
5) рівень усвідомлення мотиву. Не всі школярі здатні усвідомити свої мотиви, ця здатність може виникнути на рівні середньої школи, але іноді, особливо школярі підліткового віку, не стільки добре усвідомлюють, але свідомо замасковують свої мотиви, або прикриваючись байдужістю до навчальної роботи, або видаючи видумані мотиви за справжні;
6) міра поширення мотиву на різні види діяльності, види навчальних предметів, форми учбових завдань.
Динамічні характеристики мотивів:
1) Стійкість мотивів, яка виражається в тому, що той чи інший мотив актуалізується постійно у всіх навчальних ситуаціях або в більшості з них;
2) емоційна забарвленість мотиву ( негативна і позитивна мотивації учня). Під негативною мотивацією розуміють спонукання школяра, викликані усвідомленням певних незручностей, неприємностей, які можуть виникати, якщо він не буде вчитися. Позитивна мотивація пов’язана з виконанням учнем соціально значимого обов’язку вчитися, з досягненням успіхів у навчання, з оволодінням новими знаннями.
Наступним компонентом мотиваційної сфери можна вважати інтерес, який спрямовує або зосереджує думки особистості на певному предметі. Інтерес виявляється в спрямованості уваги, думок, помислів, волі на певний предмет. Потреба викликає бажання заволодіти предметом, а інтерес - ознайомитись з ним. Інтерес - мотив, який діє в силу своєї усвідомленої значущості і емоційної привабливості. Для того, щоб викликати інтерес, необхідно створити мотив, а потім відкрити можливість знайти ціль для його досягнення. Інтерес - це активне пізнавальне ставлення людини до світу. Отже, інтерес і пізнання тісно пов’язані між собою, і якщо пізнання в якійсь мірі можливе без інтересу, то інтерес виникає, активізується, розвивається і зникає при умові здатності людини до пізнання [5].
Надзвичайно важливим в контексті проблем розвитку нових потреб і мотивів є той факт, що способи задоволення потреби самі можуть стати потребами. Тривале підкріплення операції, дії, яка була раніше засобом задоволення потреби, позитивними емоціями в процесі її задоволення приводить до емоційного і мотиваційного заміщення цих емоцій з потреби на дію. Заміщення мотиву на операцію (дію) спостерігається в тих випадках, коли людина під впливом деякого мотиву (або деякої потреби) береться за виконання певних дій, а потім виконує їх заради них самих.
На першому етапі навчання у школі певну спонукальну силу для учнів мають зовнішні сторони шкільного життя; їм подобається носити портфель чи ранець, мати підручники, зошити, ручки, а також сама шкільна ситуація: наявність учителя і учнів, клас з його атрибутикою, дзвінки. Молодших школярів приваблює процес навчання, хоч це далеко не у всіх випадках пов’язано з прагненням до нових знань та умінь. Велике значення має вчитель, який є носієм всіх суспільних вимог, що повинні виконувати учні. молодші школярі стараються ретельно виконувати все, що від них вимагається, бо цього хочуть дорослі, які радіють за їх успіхи і яких непокоять їх невдачі [2].
Учні першого, другого класу розглядають навчання як суспільно важливу і необхідну діяльність. Їм подобається дійовий бік навчання: писати, читати, рахувати, розповідати, малювати, їм подобається виконувати завдання і діставати оцінки. Суспільний сенс навчання для учнів І, ІІ класів яскраво виявляється у ставленні їх до оцінки діяльності. Тут на перший план виступає не якість виконання навчального завдання, а ті зусилля, яких вони доклали, їх старанність. Протягом навчання в молодших класах, в мотивації дітей, починаючи вже з другого класу відбуваються певні зміни. В учнів утворюється певна система мотивів, в якій наявні і широкі соціальні мотиви, пов’язані з підготовкою до праці, спрямовані в майбутнє і вузькі, в яких відображається інтерес до життя колективу, прагнення посісти в ньому певне місце.
У третьому класі порівняно з першим і другим дещо змінюються характер і зміст пізнавальних мотивів джерелом яких є сама навчальна діяльність. У процесі навчання молодші школярі в міру оволодіння навичками письма, читання, ставлення до операційного аспекту набуває складної форми: розвивається інтерес до розумової діяльності, учні першого класу віддають перевагу складнішим завданням перед простими. У третьому класі появляється чітко виявлений інтерес до змісту певних навчальних предметів, до читання літератури з певної тематики.
Отже, молодший шкільний вік має великі резерви формування мотиваційної сфери учіння, які необхідно використовувати, щоб уникнути «мотиваційного вакууму» при переході в середню школу. У цьому віці головний зміст мотивації полягає в тому, щоб навчити дитину вчитися. Молодший шкільний вік – початок становлення мотивації учіння, від якого великою мірою залежить подальша доля дитини. Перед педагогами сучасної школи стоїть досить важливе завдання знайти нові шляхи формування позитивної мотивації школярів до здійснення учбової діяльності.
Література
- Вікова і педагогічна психологія: навч. посіб. / О.В.Скрипченко, Л.В.Долинська, З.В.Огороднійчук та ін. 2-ге вид. К.: Каравела, 2008. 400 с.
- Воронка М. Мотивація навчальної діяльності як засіб підвищення якості знань учнів. Початкова школа. 2008. № 4. С. 21-24; № 5. С. 28-31.
- Воронова Н. Мотивація як фактор успіху навчальної діяльності молодших школярів. Початкова школа. № 3. 2007. С.5-6.
- Гладуш В.А. Післядипломна педагогічна освіта дефектологів в Україні: виклики, тенденції, перспективи. Освіта дорослих: світові тенденції, українські реалії та перспективи : монографія. Харків: ФОП Бровін О.В., 2020. с. 394 -412.
- Демченко Я. М. Особливості формування мотивації навчання молодших школярів у Вальдорфській школі. Збірник наукових праць «Педагогіка та психологія» Випуск 49. Харків. 2015. С.75- 85.
inforum.in.ua@ukr.net