ДЕТЕРМІНАНТИ РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОСОБИСТОСТІ

Життєдіяльність людини в сучасному суспільстві, в умовах постійних змін і суспільних потрясінь пов’язана з необхідністю подолання складних життєвих ситуацій, що вимагає підвищення психологічного адаптаційного потенціалу, розвитку і правильного використання внутрішніх ресурсів. Особливо актуально постає питання збереження та примноження психологічних в сьогоденних умовах війни. Емоційні стани, як супроводжують людину в сучасних умовах породжують відчуття тривоги, нестабільності, крайньої невизначеності, руйнацію моральних стереотипів, особистість постає перед необхідністю вирішення складних завдань, пошуку індивідуально-психологічних засобів продуктивної життєдіяльності. Зазначена ситуація гостро актуалізує проблему психологічних ресурсів, адже саме вони виступають тими інструментами, які забезпечують реалізацію функцій життєтворення, дозволяють вирішувати не лише актуальні, але й глобальні питання власного буття.

Термін «ресурс» походить від французького ressource – «допоміжний засіб». Це засоби й умови, що дозволяють за допомогою певних перетворень отримати бажаний результат. Іншими словами - можливість, якою мoжна скористатися у разі потреби, додаткове джерело психологічної сили й енергії (Т. Федотова, 2018).

Ресурси особистості – це життєві опори, що є в розпорядженні людини і дають змогу забезпечувати певні потреби: виживання, фізичний комфорт, безпеку, залученість у соціум, повагу з боку соціуму, самореалізацію в соціумі, тощо. Психологічні ресурси людини включають в себе мотиваційно-ціннісні та емоційно-регулятивні компоненти психології (І.Ващенко, Б. Іваненко, 2018).

Окремим особистісним ресурсом є життєстійкість особистості як здатність у життєво важливих ситуаціях скористатися зовнішніми ресурсами, що розвивається в процесі життя людини. (А. Кульчицька, 2018).

Вихолячи з аналізу досліджень провідних науковців, дійшли висновку, що серед багаточислених чинників ресурсного потенціалу особистості особливої уваги заслуговує життєстійкість особистості, або стресостійкість, що в свою чергу тісно пов’язана з емоційною сферою, людини (А. Кульчицька, 2018). Тому, плануючи емпіричне дослідження ресурсного потенціалу публічних службовців пропонуємо розглянути дану проблему в контексті дослідження стресостійкості та рівня емоційного інтелекту.

Організація дослідження полягала у створенні програмно-методичного забезпечення та передбачала його структурно-логічну поетапність. Емпіричне дослідження реалізовувалося протягом 2023 року. Вибірку дослідження склали 104 особистості (працівники соціальної сфери) віком від 20 до 60 років. Аналіз результатів емпіричного дослідження здійснювався за методиками «Тест стресостійкості» (Ю. Щербатих) та «Діагностика емоційного інтелекту» (Н. Холл).

За результатами емпіричного дослідження особливостей стресостійкості у працівників соціальної сфери, можемо констатувати переважаючий середній рівень стресостійкості. Слід зазначити, що при аналізі отриманих результатів нами були враховані такі соціально-демографічні показники як вік та стаж професійної діяльності.

Порівняльний аналіз дає змогу стверджувати, що найвищий рівень прояву стресостійкості виявлено у вибірці респондентів віком 36-50 років та у вибірці опитуваних, стаж професійної діяльності яких становить11-19 років. Найнижчий рівень прояву стресостійкості виявлено у вибірці респондентів віком 51 і більше років та у працівників, стаж роботи за фахом яких становить 0-5 років.

Проведене дослідження дало змогу виявити інтегративний і парціальний рівень емоційного інтелекту працівників соціальної сфери, зокрема за такими складовими, як: емоційна обізнаність, управління своїми емоціями, самомотивація, емпатія та розпізнавання емоцій.

Результати дослідження продемонстрували, що переважна більшість соціальних працівників, які брали участь у дослідженні, мають низький та середній рівень емоційного інтелекту.

Деталізація результатів дослідження відносно складових парціального емоційного інтелекту, дала можливість констатувати в опитаних гранично низькі показники за шкалою «управління своїми емоціями», що передбачає здатність контролювати свої емоції, думки і поведінку, аналізувати та оцінювати власну поведінку та власну діяльність. Однак, варто відзначити й виявлені середні, а подекуди й високі показники за шкалами «емоційна обізнаність» та «емпатія», «самомотивація» та «розпізнавання емоцій». Це свідчить про здатність усвідомлювати, розуміти та приймати свої емоції, розпізнавати структуру міжособистісних ситуацій в динаміці, аналізувати складні ситуації взаємодії людей, розуміти відносини, почуття і психічні стани інших осіб у формі співпереживання та співчуття, спонукати й підштовхувати себе до виконання поставлених цілей.

Виявлено окремі відмінності у рівнях розвитку інтегративного емоційного інтелекту в залежності від віку працівника і стажу його професійної діяльності. Порівняльний аналіз дає змогу стверджувати, що найвищі показники рівня інтегративного емоційного інтелекту виявлені у вибірці респондентів віком 51 і більше років та у вибірці опитуваних, стаж професійної діяльності яких становить 6-10 років. Найнижчі показники виявлені у вибірці респондентів віком 20-35 років та у службовців, стаж роботи за фахом яких становить 0-5 років.

Отримані результати даного дослідження варто враховувати в роботі з персоналом соціальної сфери, у плануванні навчальної та розвивально-корекційної роботи, оскільки стресостійкість та емоційний інтелект є показниками ресурсного потенціалу працівника й безпосередньо впливають на продуктивність його професійної діяльності.

Список використаних джерел:

1. Hobfoll S.E. The influence of culture, community, and the nest-self in the stress process: Advancing conservation of reources theory. Applied Psychology: An International Review. 2001. № 50. Р. 337–421.
2. Vashchenko I. V. Psychological resources of the personality in overcoming difficult life situations / I. V. Vashchenko, B. B. Ivanenko // Problems of Modern Psychology : Collection of research papers of Kamianets-Podilskyi National Ivan Ohiienko University, G. S. Kostiuk Institute of Psychology of the National Academy of Educational Sciences of Ukraine / scientific editing by S. D. Maksymenko, L. A. Onufriieva. – Issue 40. – Kamianets-Podilskyi : Aksioma, 2018. – Р. 33–49.
3. Анисимова Є. Проблема життєдіяльності людини в екстремальних умовах праці: психологічний сенс особистісного ресурсу. Психологічні ресурси особистості: соціально-психологічний зміст: збірник наукових праць за матер. науково-практичної конференції. Ізмаїл : РВВ ІДГУ. 2019. С. 4–8.
4. Ващенко І. В. Ретроспектива сутності поняття життєва ситуація / І. В. Ващенко // Психологічна освіта в Україні: традиції, сучасність та перспективи (до 50-річчя від початку фахової підготовки психологів у КНУ імені Тараса Шевченка) (PEUTMP) : Тези Всеукр. науково-практ. конф. з міжнар. участю, 21–22 квітня 2017 р., м. Київ. – Київ : Логос, 2017. – С. 42–44.
5. Кочарян А.С. Психология переживаний. Харьков : ХНУ. 2011. 220. С
6. Кульчицька А.В. Особливості формування синдрому емоційного вигорання у працівників державних установ / А.В. Кульчицька// Психічне здоров’я працівників державних установ : [монографія] / за заг. ред. Л. В. Засєкіної , А. В. Кульчицької. – Луцьк: Вежа-Друк, 2018. – С.58-77.
7. Перегончук Н.В., Краєвська Т.С Психологічні ресурси особистості майбутнього психолога. Молодий вчений. № 2(54). 2018. С. 477–479.
8. Постилякова Ю.В. Психологічна оцінка ресурсів подолання стресу в професійних групах. Київ : ЦУЛ, 184 с.
9. Федотова Т.В. Суб’єктивне благополуччя як показник психічного здоров’я особистості./ Т.В.Федотова //Психічне здоров’я працівників державних установ : [монографія] / за заг. ред. Л. В. Засєкіної , А. В. Кульчицької. – Луцьк: Вежа-Друк, 2018. – С.43-58 с.
10. Штепа О.С. Особливості взаємозв’язку психологічної та персональної ресурсності особистості. Проблеми сучасної психології : збірник наукових праць. Кам’янець- Подільськ : Аксіома, 2013. С. 782–791. 24.