РЕЗИЛЬЄНТНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА РЕСУРСНОСТІ ОСОБИСТОСТІ: ТЕОРЕТИЧНИЙ ОГЛЯД ПРОБЛЕМИ

Постановка проблеми. Сучасний швидкий, крихкий та мінливий світ вимагає від особистості не просто миттєвого реагування на щоденні виклики та адаптацію до складних умов сьогодення, а й здатність рухатися до поставленої мети, прагнення до самореалізації та самоактуалізації, схильність протистояти перешкодам та бути резильєнтною. Саме резильєнтність виступає тим ресурсним потенціалом, який дозволяє особистості протистояти стресовим впливам та бути ефективною в реалізації власної стратегії життя.

Мета дослідження полягає у теоретичному вивченні резильєнтності як складової ресурсного потенціалу особистості.

Виклад основного матеріалу. На думку Т. Клібайс та колег, ресурсний потенціал особистості визначається як сукупність якостей чи особлива інтегральна якість суб’єкта, яка дозволяє йому ефективно реалізуватися у всіх сферах життєдіяльності. Дослідниці виокремлюють складові ресурсного потенціалу особистості: когнітивну, поведінкову та ціннісно-афективну [3].

С.Хобфолл наголошує, що втрата ресурсів виступає тим первинним чинником, що запускає стресові реакції. Проте їх збереження та здатність до перерозподілу, навпаки, дає змогу амортизувати негативний вплив стрес-факторів. Ресурси є тим значимим фактором, що сприяють особистості успішно адаптуватися до критичних чи складних життєвих обставин та труднощів, а одним із найважливіших з-поміж них є саме резильєнтність [2].

Якщо на початку вивчення проблеми резильєнтності фокус уваги дослідників було спрямовано на з’ясування психологічних характеристиках життєстійких осіб, то у подальшому акцент змістився на розуміння процесу, що сприяє формуванню здатності особистості ефективно адаптуватися до стресу чи травмі. Цікаво, що резильєнтність є доволі поширеним явищем та притаманна широкому колу осіб, які зазнали негараздів, досвіду життя в несприятливих умовах та пережили травму [5].

В психологічній літературі в якості синоніму резильєнтності вживають поняття життєстійкості. Проте більшість науковців наголошують на принциповій відмінності відповідних дефініцій. Так, якщо життєстійкість розглядається як особистісна риса, то резильєнтність  є швидше станом, що характеризується здатністю ефективно розподіляти та застосовувати ресурси в складних ситуаціях, забезпечуючи підтримку психологічного благополуччя особистості [4, 6, 7].

З.Кіреєва та О.Односталко вважають, що саме резильєнтність відповідає та відображає психічний стан, і є відображенням особистістю ситуації у вигляді поєднанні (сукупності) різних її характеристик, що виникають в динаміці психічної діяльності та виражають єдність поведінки та переживання. Резильєнтність вони відносять до групи вольових психічних станів мотиваційної підгрупи (за класифікацією В.Ганзена та В.Юрченко), яка в повній мірі виявляється в ситуації переживання людиною крах-етапу та актуалізується тоді, коли особистість втрачає відносну стійкість, усвідомлює руйнацію життя в сьогоденні, незворотність минулого та невизначеність майбутнього. Тобто при переживанні крах-етапу саме резильєнтність є тим ресурсом людини, що дозволяє їй подолати відповідні труднощі, опанувати себе та знайти в собі сили жити й рухатися далі [1].

Висновки. Отже, не зважаючи на численні дослідження проблеми психологічних ресурсів та резильєнтності особистості, досі є розбіжності стосовно виокремлення набору якостей ресурсного потенціалу та специфіки вияву резильєнтності різних категорій людей. Перспективу подальшого наукового пошуку вбачаємо в емпіричному з’ясуванні психологічних аспектів ресурсності батьків  дітей з обмеженими можливостями.

Джерела та література

1. Кіреєва З.О. Предиктори резильєнтності та оптимізму у осіб різного віку під час проживання пандемії sars-сov-2. Вісник ХДУ Серія Психологічні науки. №1, Т.1. 2022.С.5-11
2. Клібайс Т.В. Специфіка становлення атрибутивного стилю дорослих. Вісник Львівського університету. Серія психологічні науки. 2021. Випуск 10. С. 91-96
3. Клібайс Т., Старинська Н., Краєва О. До проблеми життєстійкості та самоактуалізації як складових ресурсного потенціалу особистості. Перспективи та інновації науки. 2021. № 5 (5). С. 772-779.
4. Hobfoll S.E., Hobfoll S. E Conservation of resources: A new attempt at conceptualizing stress // American Psychologist. 1989. Vol. 44. P.513-524.
5. Masten A. S. Resilience in developing systems: Progress and promise as the fourth wave rises. Development and Psychopathology, 2007, 19 (3), 921-930. doi:10.1017/S0954579407000442
6. North CS, Abbacchi A, Cloninger CR. Personality and posttraumatic stress disorder among directly exposed survivors of the Oklahoma City bombing. Compr Psychiatry. 2012 Jan;53(1):1-8. doi: 10.1016/j.comppsych.2011.02.005. Epub 2011 Apr 12. PMID: 21489423.
7. Richardson G., The metatheory of resilience and resiliency. Journal of Clinical Psychology, 58 (2002), 307-321.