ШЛЯХИ ОТРИМАННЯ ТА РЕАКЦІЯ ПІДЛІТКІВ НА ПОВІДОМЛЕННЯ РОЗБРАТУ, ПОШИРЮВАНІ РОСІЙСЬКОЮ ПРОПАГАНДОЮ

Російська федерація, будучи спадкоємицею СРСР, має багату традицію використання пропаганди задля досягнення вигідних їй цілей. З початком російського повномасштабного вторгнення, Україна потрапила під особливий приціл російської пропаганди [5; 7]. Якщо раніше вектор російської пропаганди був спрямований на насадження певної ідеї чи ідеології, то зараз все частіше — на поляризацію суспільства [6], аби послабити його здатність протистояти зовнішнім загрозам. І робить це росія, зокрема, через так звані повідомлення розбрату.

Повідомлення розбрату — це «тип комунікації, спрямований на створення розколу або розбрату серед групи людей. Ці повідомлення часто експлуатують існуючі розбіжності або конфлікти в групі.  (...) Мета часто полягає в тому, щоб послабити єдність групи, зробити її сприйнятливішою до маніпуляцій або контролю» [2, с.26].  Ці повідомлення, розбивають суспільство на «ми» і «вони», формуючи упереджене ставлення однієї групи до іншої [4].

Основним середовищем, де поширюються повідомлення розбрату, є соціальні мережі [1]. У 2023 році 91% молоді віком 16-35 років дізнавалася новини через соціальні мережі [3]. Відповідно, підлітки теж піддаються впливу російської пропаганди розбрату.

Для свого дослідження ми вибрали поляризуючі повідомлення, які лежать за векторами: «місцевий — переселенець», «виїхав з території України під час війни — лишився», «російськомовний-україномовний», «схід України-захід України». Ці повідомлення отримали найбільші охоплення з моменту початку повномасштабного вторгнення, були емоційно зарядженими при обговоренні у соцмережах, а також є тематично зрозумілими дітям, згідно з дослідженням CAT-UA, виконаним на наше замовлення.

За даними репрезентативного дослідження «Булінг і толерантність після 24 лютого 2022 року», проведеного авторкою у листопаді 2023-грудні 2024 року (n= 5576, діти що навчаються в Україні), 62,1% підлітків 10-14 років стикалися бодай з одним з перелічених пропагандистських повідомлень розбрату. Найчастіше підлітки отримували ці повідомлення у соціальних мережах (TikTok, Інстаграм) – 39,0%, іноді – у месенджерах Телеграм, Viber, WhatsAp – 15,9%. 49,3% респондентів з повідомленнями розбрату зустрічаються в онлайн.

Респондентам було озвучено стереотипні твердження, які збігаються з пропагандистськими повідомленнями розбрату і стосуються негативних висловлювань про українців з різних регіонів, т.зв. біженців, носіїв різних мов.

За результатами, 18,9% учасників погодилися з твердженням, що «представники деяких регіонів України (наприклад, ті, хто живуть на заході або ті, хто приїхали зі сходу, півдня) поводяться неналежно», тоді як 48,2% учнів не підтримали це твердження (решта — вагалися з відповіддю). 21,3% респондентів погодилися з твердженням, що «носієм певної мови (наприклад, української чи російської) не місце в Україні» та 20,0% погодилися, що та «україномовні надто агресивно насаджують свою мову». 14,6% опитаних погодилися, що «справжній українець/-ка під час війни не виїхала б з України», 50,5% – не погодився. 18,7% обрали «погоджуюся», що «справжній українець/-ка під час війни не залишився б в Україні наражати сім’ю на небезпеку». Подібні повідомлення, отримані з зовнішнього джерела, зазвичай викликають досить сильну емоційну відповідь у підлітків. Так, наприклад, учасники фокус-групового дослідження (n = 50), що проводилось авторкою поміж дітьми 10-14 років, котрі навчаються в українських школах, в серпні-вересні 2023, показало, повідомлення розбрату чуло 34 з 50 учасників. Лише 2 з 50 учасників сприймали такі повідомлення нейтрально, натомість провідними емоціями інших були злість, ненависть чи обурення, відраза та осуд.

14 з 34 учасників фокус-групи сказали, що не пішли б обговорювати повідомлення розбрату, що їх сколихнули, з батьками. Натомість у загальнонаціональному дослідженні, у блоці питань про стереотипи та повідомлення розбрату, 50,2% учнів, коли чули щось онлайн, з чим внутрішньо не погоджувалися або потребували уточнення, зверталися за роз’ясненням до когось із батьків чи опікунів, 13,5% - до когось з родичів, 9,7% - до вчителів, 10,4% - до друзів. 16,6% респондентів зазначили, що вони самостійно шукають інформацію в інтернеті. 34,6% не звертається ні до кого і не перевіряє інформацію. Сума відсотків є більша 100, адже респонденти могли обирати кілька варіантів відповіді. Прикметно, що фокус-групове дослідження фіксує в окремих випадках явище переходу упереджень у булінг або разові вияви агресії стосовно представників аут-групи. Загальнонаціональне дослідження фіксує явище, що діти стають свідками появи приводів для булінгу, що збігаються з повідомленнями розбрату. Так, 36,2% опитаних учнів зазначили, були свідками, коли російськомовність використовувалося як привід для булінгу, 34,1% - україномовність. 20,8% були свідками булінгу біженців, що повернулися та вихідців з певного регіону України  (18,0%).

Таким чином, і фокус-групове дослідження, і загальнонаціональне опитування дітей 10-14 років, які навчаються в українських школах, фіксують експозицію дітей до повідомлень розбрату, поширюваних російською пропагандою. Ми також бачимо, що батьки можуть стати найпершою точкою втручання, аби запобігти формуванню упереджень на підставі інакшого досвіду війни. Адже саме до батьків за розʼясненням найчастіше звертаються ті діти, які загалом до когось звертаються. Ми також фіксуємо появу приводів для булінгу, які збігаються з повідомленнями розбрату, поширюваних російською пропагандою.

Якою мірою впливає пропаганда на появу нових приводів для булінгу — питання для подальшого дослідження.

Джерела та література

1. Захарченко, А. (2024). Стратегії російської пропаганди: як це у них працює. Українська правда. https://www.pravda.com.ua/columns/2024/04/1/7449107/
2. Мельниченко, А. (2024). Школа без цькувань: для освітян. Подолання кібер-булінга. Інформаційна гігієна. (вид. перше). Теза.
3. 2023 Unity Youth Survey. International Republican Institute. (2023, September 25). https://www.iri.org/resources/2023-unity-youth-survey/
4. Anastasio, P. A., Rose, K. C., & Chapman, J. G. (2005). The divisive coverage effect: How media may cleave differences of opinion between social groups. Communication Research, 32(2), 171-192. https://doi.org/10.1177/0093650204273762
5. Blank, S. (2022). Russia, China, and information war against U The Journal of East Asian Affairs, 35(2), 39-72.
6. Komar, O. (2022). Soft power and propaganda in the russian-Ukrainian war: epistemological analysis. Almanac of Ukrainian Studies, 30, 82–88. https://doi.org/10.17721/2520-2626/2022.30.11
7. Olechowski, A. P., Wiśnicki, J., & Academy of International Relations and American Studies (Poland). (2023). Cognitive war in Ukraine. Polish Political Science, 52(2), 99-111. https://doi.org/10.15804/ppsy202359