МІЛІТАРНА СТРЕСОСТІЙКІСТЬ КОМБАТАНТІВ : СУЧАСНІ ЗАРУБІЖНІ ПІДХОДИ

В умовах глобального геополітичного конфлікту на теренах Української держави, у викликах кривавої російсько-української війни окремого наукового статусу набувають проблеми подолання стресу – типового і водночас унікального психологічного феномена, який випробовує гомеостаз людини та загрожує її повноцінній екзистенції. Безперечно, окремим дослідницьким ракурсом є стресостійкість особистості, особливо ж із мілітарним досвідом участі в бойових діях, яка безпосередньо відчула перманентний тиск різномодальних стресорів. Особливості психотравми, бойового стресу,  стресостійкості й саморегуляції військових потребують детальних досліджень, тому ми обрали ключовим напрямком аналітичний огляд сучасних зарубіжних підходів, присвячених оптимізації стресостійкості комбатантів. Вважаємо, що окреслену проблематику доцільно розглядати в широкому контексті різновекторних мілітарно-психологічних досліджень [1], зокрема з урахуванням індивідуального мілітарного досвіду в легенді життєвого шляху особистості [2].

      Як зазначають McLarnon, M. J., Rothstein, M. G., and King, G. A. упродовж життєво-професійного шляху у військовослужбовців однією з базових і найважливіших рис розвивається насамперед психофізична опірність і стійкість до різних проблем, перепон, викликів і негараздів, долання яких гартує їхній екзистенційно-досвідний, когнітивно-інтелектуальний, афективно-емоційний та поведінково-регулятивний ресурс. Воля і спроможність до особистісної саморегуляції,  долання стресів, криз і конфліктів імпліцитно закладена у суть військової діяльності.  Стресостійкість посилює адаптаційно-функціональний потенціал комбатантів, дає змогу активізувати власні вітальні сили і спроможності [9].

      Estrada, A. X., & Bowles, S. пишуть про специфіку особистісної стійкості до стресу і травм у військовому середовищі й констатують, що крім традиційних підходів до висвітлення й вивчення цих складних феноменів потрібно звертати особливу увагу на виявлення чинників, які можуть безпосередньо істотно впливати на формування емоційної сили, афективної консолідації, посилення стресостійкості тощо. Наголошено, що для сучасних військових утворень, організацій і підрозділів, члени яких виконують спеціальні команди й завдання в суворих і/або екстремальних умовах, наявність навичок стресостійккості й загальної афективної збалансованості є дуже вагомим показником. Досягнення успіху у військовій операції, місії та службі загалом базується також і на можливості забезпечення оптимальної афективно-когнітивної збалансованості і продуктивності військових. Військовий персонал повинен бути забезпечений спеціальними програмами допомоги і втручання, які б враховували унікальну специфіку мілітарної діяльності та були зосереджені на превенції та подоланні бойового й оперативного стресу, а також сприяли розвиткові когнітивної гнучкості, уважності, позитивного самоприйняття й самопочуття, загальній опірності тривозі та фрустрації [5].

       Farero, A., Blow, A. J., Bowles, R. P., Ufer, L. G., Kees, M., & Guty, D. досліджують специфіку особистісного зростання бійців Національної гвардії крізь призму посттравматичного зростання. Важливу роль відіграє вміння віднаходити баланс між особистісною усвідомленістю та стійкістю під час військових навчань і бойових місій та посттравматичним зростанням Сумарно пропонується враховувати багатоманіття предикторів стійкості і спроможностей та відповідей військового на підставі сили й опірності стресам і травмам у багатофункціональній та досить часто екзистенційно загрозливій військовій службі [6].

       Adler, A. B., Start, A. R., Milham, L., Allard, Y. S., Riddle, D., Townsend, L., & Svetlitzky, V.  подають результати вивчення особливостей швидкого реагування на гостру стресову реакцію. Детально презентовано змістово-функціональне наповнення пілотного випробування тренінгового навчання iCOVER для військових частин. Констатовано, що подібні програми доцільно розглядатаи у широкому контесті психологічної травми, причому з урахуванням як різноманіття теорій і багатогранності емпіричних досліджень, так і безпосередніх практик, спрямованих на вузько специфічний травмогенний випадок [3].

      Cooper, D. C., Campbell, M. S., Baisley, M. C., Hein, C. L., & Hoyt, T. досліджують психологічні особливості бойових та оперативних стресових програм та специфіку психологічного втручання. Крізь призму сучасної військової психології дослідники здійснили огляд значної кількості програм з використанням багаторівневої структури профілактики й наголосили як їхньому позитивному застосуванні, так прояснили певні прогалини, щоб врахувати їх у майбутніх розробках. Цільовою популяцією аналізованих програм були військовослужбовці США, які брали участь у системах втручання, спрямованих на подолання бойового чи оперативного стресу під час розгортання, гарнізонної служби  або в польових полігонних умовах.Детально висвітлено переваги й проблемні місця у програмах боротьби з бойовим і оперативним стресом (COSC) для запобігання, раннього виявлення та управління негативними наслідками бойового та оперативного стресу.Зазначено, що проаналізовані профілактичні програми дещо варіювалися від реалізації на основі принципу «рівний-рівному» до формального лікування, а більшість із них пройшла успішну апробацію з використанням рандомізованих дизайнів на гетерогенних вибірках, які мали спільний ключовий параметр – мілітарний досвід у протистоянні [7].

      Про ефективність застосування подібних програм підвищення стійкості в армії США йдеться у дослідженні McInerney, S. A., Waldrep, E., & Benight, C. C., в якому розкрито як теоретичні підходи, так і конкретні «працюючі» прикладні практики для оперативного втручання у структурно-функціональні причинно-наслідкові конструкти психологічної травми і різномодального стресу військових [8].

        Brusher, E. A. висвітлює необхідність контролю бойових та оперативних навантажень, адже це прямим чином впливає як на бойове та оперативне поведінкове здоров'я комбатанів, так і на результативну ефективність їхньої служби та виконання тренувальних і бойових завдань.Унаслідок підвищеної стресогенності можливі значно частіші випадки особистісного й професійного вигорання й загальноособистісна  амортизованість, що понижує життєвий тонус [4].

      Сучасні програми стресостійкості повинні бути ревіталізаційними, тобто синтезувати всі відновлювально-захисні й психореабілітаційні потенціали комбатантів.

Джерела та література :

1. Гошовська, Д., Гошовський, Я. (2023). Сучасна мілітарна психологія : різновекторність досліджень. Психологічні перспективи. 42 (Груд 2023). C.38–54. doi: https://doi.org/10.29038/2227-1376-2023-42-hos.
2. Гошовський Я. Мілітарний досвід у легенді життєвого шляху особистості. Психогенеза особистості: норма і девіація : зб. наук. статей і тез; гол. ред. Я. Гошовський. Луцьк : ФОП Мажула Ю.М., 2024. С.6 – 1

1. Adler, A. B., Start, A. R., Milham, L., Allard, Y. S., Riddle, D., Townsend, L., & Svetlitzky, V. (2020). Rapid response to acute stress reaction: Pilot test of iCOVER training for military units. Psychological Trauma: Theory, Research, Practice, and Policy, 12(4), 431–435. doi:10.1037/tra0000487 - DOI - PubMed       
2. Brusher, E. A. (2011). Combat and operational stress control. In Ritchie E. C. (Ed.), Combat and operational behavioral health (pp. 59–74). Fort Detrick, MD: Borden Institute.
3. Estrada, A. X., & Bowles, S. (2024). Introduction to special issue section: Resilience to stress and trauma within the military environment. Military Psychology, 36(3), 239–240. https://doi.org/10.1080/08995605.2024.2331935
4. Farero, A., Blow, A. J., Bowles, R. P., Ufer, L. G., Kees, M., & Guty, D. (2024). What predicts personal growth following a deployment? An examination of National Guard soldiers through the lens of posttraumatic growth. Military Psychology, 36(3), 274–285. https://doi.org/10.1080/08995605.2021.2002105
5. Cooper, D. C., Campbell, M. S., Baisley, M. C., Hein, C. L., & Hoyt, T. (2024). Combat and operational stress programs and interventions: A scoping review using a tiered prevention framework. Military Psychology, 36(3), 253–265. https://doi.org/10.1080/08995605.2021.1968289
6. McInerney, S. A., Waldrep, E., & Benight, C. C. (2024). Resilience enhancing programs in the U.S. military: An exploration of theory and applied practice. Military Psychology, 36(3), 241–252. https://doi.org/10.1080/08995605.2022.2086418

9. McLarnon, M. J., Rothstein, M. G., and King, G. A. (2021). Resiliency to adversity in military personnel: the role of self-regulation. Military Psychology. 33, 104–114. doi: 10.1080/08995605.2021.1897492.