ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГIЧНI ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ АГРЕСИВНИХ ПРОЯВIВ ОСОБИСТОСТI

Однією з найактуальніших соціальних проблем сучасності стало поширення агресії та насильства у суспільстві. Прояви агресiї в повсякденному життi як дiтей, так i дорослих є проблемою, яка все бiльше хвилює теоретикiв i практикiв. Надто агресивнi люди, дорослi чи дiти, чоловiки чи жiнки, мають тенденцiю до рiзних проявiв антисоцiальної поведiнки [1]. Зниження цiнностi людського життя, поширення бездуховностi, невмотивованi вбивства, незрозумiла жорстокiсть – однi з негативних характеристик сучасного суспiльства.

Iнтерес психологiв до проблеми агресiї обумовлений необхiднiстю формування вмiнь людини регулювати власнi емоцiйнi реакцiї, керувати ними, що важливо, як для психiчного, так i для фiзичного здоров’я людини в контекстi проблеми попередження стресових станiв, агресiї як наслiдку низького рiвня сформованостi «емоцiйної культури» [4]. За даними досліджень вітчизняних та зарубiжних вчених, в багатьох суспiльних формаціях рiзнi форми соцiального стресу пiдвищують кiлькiсть пов’язаних з насиллям злочинiв [2].

Розвиток єдиного пiдходу до розкриття сутностi поняття «агресiї» передбачає необхiднiсть видiлення та розумiння рiзних статусiв агресiї: агресiї як психiчного стану, агресiї як властивостi особистостi, агресiї як об’єкту потреби та агресiї як поведiнкового прояву. Значна частина зарубiжних (Е. Аронсон, Р. Берон, Д. Рiчардсон, К. Бютнер, К.Е. Iзард, Х. Хекхаузен, A. Campbell, J.T. Tedeschi та iншi) та вiтчизняних (О.Л. Кононко, С.Л. Кравчук, Т.С. Мицкан, О.В. Глузман, А.Е. Мелоян, Л.Г. Туз, І.П. Яценко та iншi) дослiджень присвячена розгляду особливостей феноменiв агресiї та агресивностi [1].

В науцi поки ще не iснує загальноприйнятої теорiї агресiї. Жодна з концепцiй з цiєї проблематики не може поки претендувати за своїм пояснювальним потенцiалом на вичерпне пояснення агресивної поведiнки людини. Тому необхiдно поглиблювати теоретичнi уявлення про природу агресивних проявiв.

Пiд час характеристики агресiї найчастiше використовують два основних поняття – агресивну поведiнку i агресивнiсть. Поняття агресiя i агресивнiсть не синонiмiчнi. Агресiя – це певнi дiї, що шкодять iншому об'єкту, а агресивнiсть – це готовнiсть до агресивних дiй по вiдношенню до iншого, котра забезпечує готовнiсть особистостi сприймати та iнтерпретувати поведiнку iншої особи вiдповiдним чином [4].

Факт агресивної поведiнки – це завжди цiлiсний акт. Виходячи з цього, природа агресивних форм поведiнки мiститься не в окремих психологiчних утвореннях, якостях або властивостях, а в межах єдиної структурно органiзованої та цiлiсної системи людини. Людину, що демонструє стiйку агресивну поведiнку, повиннi вiдрiзняти специфiчний набiр установок та цiннiсних орiєнтацiй, специфiчна структура її самосвiдомостi [3].

Термiн «агресiя» часто асоцiюється з негативними емоцiями (злiсть, гнiв), з мотивами (прагнення образити або нашкодити) i навiть з негативними установками (расовi або етнiчнi забобони). Незважаючи на те, що всi цi чинники, без сумнiву, грають важливу роль у поведiнцi, результатом якої є завдання шкоди, їх наявнiсть не є необхiдною умовою для подiбних дiй.

Разом з тим у психологiчній науці практично вiдсутнi вiдомостi про обумовленiсть агресивних проявiв особистостi подвiйною детермiнацiєю: iндивiдуально-особистiсними (особистiсними властивостями, прагненням до самоактуалiзацiї, особливостями мiжособистiсних стосункiв, особливостями прийняття функцiй власної агресiї та статтю особистостi, що реагує на провокацiю) та ситуацiйними (статтю особи, що провокує агресiю) чинниками [3].

Деякi дослiдники (К. Бютнер, К.Е. Iзард) стверджують, що агресивність особистості в значнiй мiрi обумовлена ситуацiйними факторами. Iншi вченi (Д. Рiчардсон, Т.С. Мицкан) зазначають, що особистiснi фактори вiдiграють важливу роль в багатьох моделях поведiнки, в число яких входить i агресiя.

Для розумiння i прогнозування агресивної поведiнки необхiдно враховувати як ситуацiйнi, так i iндивiдуально-особистiснi чинники, що дозволяє працювати за схемою «ситуацiя – особистiсть – реакцiя» [2].

Аналiз та узагальнення психологiчних пiдходiв до проблеми вивчення феномену агресiї показали, що науковцями по-рiзному трактується як саме поняття «агресiя», так i види агресiї та форми її прояву. Агресивнiсть розглядається як психiчна властивiсть особистостi, що виражається у переважному використаннi та прагненнi до агресивних форм поведiнки.  Становлення агресивної поведiнки вiдбувається в процесi онтогенезу, який полiдетермiнований низкою соцiальних та iндивiдуально-психологiчних чинникiв.

Джерела та література

1. Глузман О. В., Мелоян А. Е., Туз Л. Г. Агресія та її глибинно-психологічні джерела: Навчальний посібник. Київ: ТОВ «Видавництво «Освіта України», 2006.  256 с.
2. Дроздов О.Ю. Ситуативні фактори агресивної поведінки молоді. Актуальні проблеми психології. Том 1: Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія. Київ : ІП, 2001. Частина 1. С.38-49.
3. Спринська З.В. Теоретичний аналіз феномену агресії та її детермінант. Формування цінностей сучасної особистості: Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції (м. Дрогобич, 20–21 вересня 2007 р.). Дрогобич, 2007. С. 113 – 116.
4. Шугай, Т. Агресія й агресивність. Розмежовуємо поняття. Соціальний педагог. 2019. № 11. С. 4-13.