ЗМІСТОВО-ФУНКЦІОНАЛЬНЕ НАПОВНЕННЯ Я-КОНЦЕПЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

У науково-психологічній традиції вважається, що Я-концепція як невід’ємний компонент самосвідомості є складним і розгалуженим утворенням з ієрархічною та багатовимірною структурно-функціональною сутністю, яка включає особистісні, соціальні, аксіологічні та інші виміри (Бернс Р., 1986; Byrne, 1996; Гуменюк О. Є., 2005; Marsh, H. W., & Shavelson, R. J., 1985; Shavelson, R. J., Hubner, J. J., & Stanton, G. C., 1976).

R. Wylie у двотомній «Я-концепції» детально узагальнює аналітичний огляд психологічних та соціологічних досліджень самосвідомості, самооцінки і почуття власної гідності людини. Згруповано різноманітні підходи, зокрема й ті, що розробляють і досліджують психометричні критерії для тестів Я-концепції, констатовано необхідність збільшити й оцінити валідність індексів самооцінки та її вплив на становлення самосвідомості. Презентовано конкретні та загальні показники самооцінки для різних вікових груп від дошкільного до дорослого віку та висвітлено специфіку її функціонування в різних соціальних умовах, насамперед з урахуванням впливу на статусно-рольові досягнення і проблеми [12].

S. Mercer пише про Я-концепцію як про переживання та усвідомлення людиною самості та відзначає, що це досить потужна конструкція, яка виступає своєрідним ядром психології особистості та поєднує багато вимірів, насамперед мотивацію, емоційне ставлення, мету і стратегічну поведінку тощо. Дослідниця здійснює огляд ключових уявлень про Я-концепцію, акцентує увагу на різних наповненнях і визначеннях іі суності, а також висвітлює широкі і тісні взаємозв’язки з іншими конструктами, пов’язаними з людською самістю [9].

На думку J.A. Bailey, доцільно здійснити перегляд змістово-функціонального наповнення самооцінки, самоуявлення та самоідентичності.   Оскільки знання і принципи як певні фундаментальні істини, на яких базуються навчання, спілкування і діяльність особистості,  закріплюються за допомогою конкретних слів і поширюються ними, то потрібно детально визначити сутність термінів. Дослідник вважає, що три дуже важливі психологічні дефініції – «Я-образ», «Я-концепція» та «Я-ідентичність» потребують вирішити певну плутанину, яка зустрічається у науково-психологічній літературі. Безперечно, вони співмірні і перетинаються із самооцінкою, самоуявленням та самоідентичністю. Отож з метою кращого розуміння цих трьох термінів здійснено виважене і багатогранне зведення/розведення функціональної секмантки кожного з них [6].

Як вважає Byrne B. M., Я-концепція концентрує в собі систему способів, завдяки яким оосбистість сприймає та оцінює себе в певних сферах. Вчена відзначає, що Я-концепція формується як самою людиною, так і іншими, насамперед мікродовкіллям, а також залежить від того, як людина сприймає себе, інших та соціальне середовище. Наголошено важливу роль самооцінки в рецепції власної цінності та всієї самосвідомості. Byrne B. M., висвітливши проблеми й інструменти в вимірювання самооцінки людини упродовж життя (від дошкільного віку до пізньої дорослості), презентує сім теоретичних моделей Я-концепції та диференціює їх на дві великі категорії : одновимірні та багатовимірні моделі. Слід зазначити, що це зроблено на підставі детального аналітичного огляду вичерпного обсягу наукової літератури та стосується емпірично перевірених моделей Я-концепції. Вчена пропонує найважливіші психометричні питання, пов’язані з вимірюванням Я-концепції, психометричної обґрунтованості, висвітлює обмеження, пов’язані з поточним станом вимірювання цього феномена, описує перспективи для подальших досліджень і специфіку задіяння в практиці. Крім потужних теоретичних узагальнень у монографії особливо цінним є те, що пропонується опис інструменту, цільової сукупності, структури шкал, а також подані процедури адміністрування та підрахунку балів для підсумкової оцінки [7].

Sampthirao P. розглядає Я-концепцію в контексті міжособистісної комунікації та відзначає, що спілкування дозволяє набути досвіду багатьох різноманітних усвідомлень і ототожнень, які усталюються на рівні елементів самосвідомості. Позити досвідних комунікативних конструктів зводяться до того, що, вибудовуючи власну Я-концепцію, людина враховує їх як деяку важливу цінність, що дозволяє гармонізувати себе і світ своїх взаємин [10].

Scheepers D. пише, що соціальні ідентичності відрізняються за змістом і силою, а людина набуває частину своєї соціальної ідентичності від ототожнення з групами, до яких вони належать за статевим, рольовим, статусним та іншим параметрами. Соціальна ідентичність породжує певні афекти (наприклад, сум, депресія, розпач вболівальника через поразки своєї команди) і соціальну поведінку (наприклад, дискримінація людей або груп від власногого імені або імені своєї групи). Оновними ознаками соціальної ідентичності називаються ті, які характеризують перехід від соціальної категоризації до боротьби з негативною соціальною ідентичністю. Безперечно, адекватна соціальна ідентифікація дає змогу вибудувати людину впорядкованішу і гармонійнішу Я-концепцію, оскільки іі зміст визначається ознаками і нормами референтної групи [11].

На думку З. Карпенко, всі минулі і теперішні дослідження експлікації авторської або інтегральної структури Я-концепції доцільно розглядати в контексті аксіопсихології особистості. Відрефлексовані ціннісні орієнтації та зразки як синтез оцінок і самооцінок істотно впливають на побудову Я-концепції людини на всіх етапах її індивідуального та соціального становлення [4].

О. Гуменюк пише про структурно-функціональне взаємодоповнення складових «Я-концепції» людини, які поєднуються в глобальну систему окреслення людської самості [3].

Потужний і детальний аналіз психологічного наповнення категорії «ставлення» в контексті розвитку образу «Я» особистості здійснено І. Бехом. Констатовано, що якраз система відрефлексованих ставлень/самоставлень дає змогу людині віднайти різномодальні ракурси власного Я та побудувати логічно сформовану і гармонізовану Я-концепцію [1].

Розлогий науково-психологічний аналіз «Я-концепції» у контексті самосвідомості особистості здійснено У. Кірєєвою. Феномен Я-концепції як ключове утворення і стрижневе опертя її внутрішнього світу трактується через процеси перманентного розвитку. Констатовано, що оскільки у процесі соціальної взаємодії відбувається синтез настановлень людини на себе та інших осіб, то центральні процеси самосвідомості, насамперед самопізнання, самоставлення і саморегуляція, активно збагачують зміст людської самості [5].

На думку Л. Ганзюк, різні модифікації тілесності в соціокультурній реальності дають філософське уявлення про буття людини як синтез фізичного, ідеального, презентованого та різних образів Я, що усвідомлюються та поєднуються у викристалізованій самості та Я-концепції [2].

Hoshovskyi Ja. Hoshovska D., Finiv О.  пишуть про те, що сформована самоакцептація як складова особистісної Я-концепції виступає важливою умовою набуття депривованою дитиною соціальної ідентичності [8].

Узагальнюючи, зазначимо, що феноменологія Я-концепції особистості має широкий розімкнутий інтерпретаційний простір наукового вивчення, однак однією зі спільних тез різноманітних концептуальних підходів обирається положення про те, що її змістово-функціональне наповнення – основа розвитку самосвідомості людини.

Джерела та література :

1. Бех І. Д. (1997). Категорія «ставлення» в контексті розвитку образу «Я» особистості.  Педагогіка і психологія,  3, 9–21.
2. Газнюк Л. М. (1993). Модифікації тілесності в соціокультурній реальності. Автореферат дисертаційного дослідження на здобуття наукового  ступеня кандидата філософських наук. Xарків.
3. Гуменюк О. (2005).  Структурно-функціональне взаємодоповнення складових «Я-концепції» людини. Соціальна психологія, 5,  68.
4. Карпенко З. С. (1998). Аксіопсихологія особистості. Київ : ТОВ "Міжнародна фінансова агенція".
5. Кірєєва У. (2010). Психологічний аналіз «Я-концепції» у контексті самосвідомості. Психологія і суспільство,  1, 120-3.https://pis.wunu.edu.ua/index.php/uapis/article/view/456
6. Bailey J. A. (2003). 2nd. Self-image, self-concept, and self-identity revisited. J Natl Med Assoc. May; 95(5),  383–386. PMID: 12793794; PMCID: PMC2594523.
7. Byrne B. M. (1996). Measuring self-concept across the lifespan: Issues and instrumentation. Washington, D.C.: American Psychological Association.  DOI: 10.1037/10197-000
8. Hoshovskyi Ja. Hoshovska D., Finiv О.  Sels-acceptance as a determinant of social identity in children with family deprivaton . The Remote interdisciplinary international scientic-practical conference «Science and practice of today» (november 16-19, 2020, Ankara, Turkey). Ankara, Turkey 2020. Р. 322-327.Available at :  DOI - 10.46299/ISG.2020.II.IX  
9. Mercer S. , Ryan S, Williams M. (2012).   Self-concept: Situating the self. Psychology for Language Learning. Palgrave Macmillan. DOI 10.1057/9781137032829
10. Sampthirao P. (2016). Self-concept and interpersonal communication. Int J Indian Psychol., 3(3), 6. DOI: 10.25215/0303.115
11. Scheepers D. (2019). Social identity theory. Social Psychol Act. In book: Social Psychology in Action.
12. Wylie R. C. (1979). The self-concept. Lincoln : University of Nebraska Press, 2,  35-76.