РЕСУРСИ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ ЯК ЧИННИК ПОСТТРАВМАТИЧНОГО ЗРОСТАННЯ ОСОБИСТОСТІ

Складні стресогенні та кризові ситуації, які переживають українці в умовах повномасштабної війни, актуалізують проблему розвитку емоційної та психологічної стійкості, яка дасть змогу не лише вижити, а й певною мірою зберегти психічне здоров’я і забезпечити своє психологічне благополуччя. Поняття «резильєнтність» розглядається як здатність особистості адаптуватися до стресових обставин, віднаходити ресурси і відновлюватися після негативних потенційно травматичних подій (Чиханцова, 2021; Heshmat, 2020).

В дослідженнях резилієнтності також наголошується на тих копінг-стратегіях, які допомагають людям відновити свою психологічну стійкість після травматичного досвіду. У статті Bonanno, G. A. (2004) увага звертається на такі продуктивні копінг-стратегії, які одночасно є ресурсами резильєнтності: 1) пошук соціальної підтримки: люди, які мають сильні соціальні зв'язки та можуть розраховувати на підтримку близьких, краще справляються зі стресом та швидше відновлюють свою психічну стійкість; 2) прийняття ситуації та пошук позитивних аспектів травматичного досвіду, напр., сприйняття його як на можливості для змін та особистісного зростання. Також дослідник вказує на значення індивідуальної реакції на стрес, зокрема те, що деякі люди можуть використовувати релігійні та духовні практики, інші – фізичну активність, медитацію або інші методи для покращення свого самопочуття. Автор робить висновок, що ресурси резильєнтності, які допомагають відновити психічну стійкість, можуть бути різними в залежності від індивідуальних потреб та обставин. Проте, пошук соціальної підтримки, прийняття ситуації та пошук позитивних аспектів можуть бути корисними для багатьох людей (Bonanno, 2004).

Відповідно до теорії посттравматичного зростання (Климчук, 2016; Титаренко, 2020) травматичний досвід може стимулювати розвиток нових особистісних ресурсів, які дадуть змогу людині пристосуватися до складних життєвих ситуацій. Поняття посттравматичного зростання вперше з’явилося в працях Р. Тедескі, Л. Калхуна (Tedeschi & Calhoun, 1996), у якій вони представляли інструмент для вимірювання, що містив термін «посттравматичне зростання» (posttraumatic growth), і який відтоді став загальновживаним. Дослідники визначають посттравматичне зростання як досвід позитивних змін, які виникають внаслідок боротьби з важкими життєвими кризами, і характеризують його як розвиток особистості, який, принаймні в окремих сферах, перевищує той, що був до кризи. Це свідчить, що людина не просто вижила, а й вдосконалилась у певних дуже важливих для себе сферах. Як зазначають дослідники, ці зміни проявляються по-різному: зростання цінності життя загалом, наповнення більшими смислами стосунків, зростання почуття особистої сили, зміна пріоритетів, збагачення духовного життя тощо. Дослідники також обгрунтовують терапевтичні поради з фасилітації посттравматичного зростання  (Tedeschi & Calhoun, 1996). На думку В. Климчука, «феномен посттравматичного зростання дає нам емпіричний базис для сприймання подолання травми не лише як виклику, але й як шансу до оновлення, досягнення мудрості та більшого цінування життя й стосунків» (Климчук, 2016: 50). В дослідженнях спростовано погляди на посттравматичне зростання як на тимчасовий механізм копінгу з дистресом, аналізуються предиктори та наслідки посттравматичного зростання й обгрунтовуються шляхи його актуалізації в осіб з пережитим травматичним досвідом.

Дослідники зазначають, що ефективним способом протидії негативним зовнішнім впливам є внутрішні чинники особистості, які виконують захисну функцію в ситуаціях невизначеності. В працях О. Чиханцової виокремлено такі чинники, що підвищують резильєнтність особистості: оптимізм, соціальні контакти (оточення), самопроєктування, самоставлення, цілі та смисли (Чиханцова, 2021: 39).

Модель терапії травми враховує комплексний підхід до роботи з особами, які пережили травматичні події (Романчук, 2015). Цей підхід враховує індивідуальні особливості кожної людини та різноманіття травматичних впливів на неї. Ключові елементи цієї моделі включають: психоедукацію, а саме надання людині інформації про типові реакції на травматичні події, що допомагає нормалізувати стан особи та встановити раціональні очікування; когнітивну терапію, яка передбачає роботу з когнітивними викривленнями та уявленнями людини про свій стан і спрямована на коригування негативних переконань та допомагає змінити спосіб сприйняття себе та світу; техніки керування стресом, використання яких допомагає особі опанувати свій стан та знизити рівень збудження нервової системи (це може включати релаксацію, дихальні вправи та інші стратегії); експозицію, яка є ключовим елементом для опрацювання травматичних спогадів і перетворення їх у наративну пам'ять, що допомагає особі поступово стикатися зі своїми страхами та травматичними досвідами (Коен Лж., Маннаріно А., Деблінджер Е., 2016).

Дослідники зазначають, що ресурсами резильєнтності можуть бути різноманітні біологічні, психологічні, соціальні та культурні фактори, які сприяють адаптації особистості в умовах стресових / складних ситуацій, і забезпечують її здатність відновлюватися і підтримувати власне психологічне благополуччя.

Література:

1. Климчук В. О. (2020). Психологія посттравматичного зростання: монографія. Національна академія педагогічних наук України, Інститут соціальної та політичної психології. Кропивницький : Імекс-ЛТД.
2. Климчук В.О. (2016). Посттравматичне зростання та як можна йому сприяти у психотерапії. Наука і освіта, №5. С.46-52.
3. Коен Лж., Маннаріно А., Деблінджер Е. (2016). Психотерапія з дітьми та підлітками, які пережили травму та втрату. Львів: Свічадо.
4. Романчук О. (2015). Основи травмофокусованої психотерапії. Львів: Свічадо. 448 с. (переклад з англ. Principles of trauma therapy: a guide to symptoms, evaluation, and treatment / John N. Briere, Catherine Scott, University of Southern California, Keck School of Medicine. Second edition, DSM-5 update / О. Романчук, Д. Бріер, К. Скотт // Праці наукового товариства ім. Шевченка. Медичні науки. Лікарський збірник. Т. 43, Т. 27.  С. 228-230.
5. Титаренко Т. М. (2020). Посттравматичне життєтворення: способи досягнення психологічного благополуччя: монографія: Національна академія педагогічних наук України, Інститут соціальної та політичної психології. Кропивницький : Імекс-ЛТД. 160 c.
6. Чиханцова О. А. Психологічні основи життєстійкості особистості: монографія. Київ: Талком, 2021. 319 с. URL: https://lib.iitta.gov.ua/727629/
7. Bonanno G. A. Loss, trauma, and human resilience: Have we underestimated the human capacity to thrive after extremely aversive events? American Psychologist. 2004. № 59(1). Р. 20‑28. DОІ: http://dx.doi. org/10.1037/0003-066X.59.1.20
8. Heshmat Sh. The 8 Key Elements of Resilience. Psychology Today. 2020. URL: https://www.psychologytoday.com/us/blog/science-choice/202005/the-8-key-elements-resilience
9. Tedeschi R. G., L. G. Calhoun (1996). The posttraumatic growthinventory: Measuring the positive legacy of trauma. Journal of Traumatic Stress. Vol. 9. Р. 455-471.