ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ АСПЕКТІВ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

Поняття «адаптація» в загальному його розумінні означає намагання досягти балансу із навколишнім середовищем. Якщо стратегією в житті є його розвиток, то його тактикою, яка дає можливість утримуватися в певних рамках розвитку та забезпечує його можливість – є адаптація. На сьогодні вивченням особливостей адаптації цікавляться дослідники багатьох галузей наукових знань. Етимологія цього поняття означає з латинської мови – пристосування. Сучасне розуміння феномену адаптації тісно пов’язане з пристосуванням до змін навколишнього середовища, є одним з важливих чинників розвитку особистості, захисних механізмів психіки, пізнавальної активності.

Метою роботи є теоретичний аналіз аспектів соціально-психологічної адаптації особистості.

В існуючій психологічній літературі процес адаптації розглядається як багатосторонній, активний перебіг, що включає в себе засвоєння навчальної діяльності і ефективну взаємодію з навколишнім середовищем, процес зміни поведінки та діяльності в нових умовах навколишнього середовища.

Зарубіжні учені Г. Айзенк та Р. Хенкі розглядають адаптацію як стан балансу між особистістю та її соціальним оточенням і як процес забезпечує досягнення такого стану [1]. Адаптацію, як уміння людини долати складні ситуації за допомогою процесів засвоєння досвіду і пристосування, які взаємодіють між собою, трактує Ж. Піаже. Такі процеси сприяють розвитку мислення та забезпечують рівновагу між когнітивними структурами особистості й вимогами соціального оточення [1]. 

Вітчизняний учений Г. Балл визначає адаптацію як прагнення до встановлення балансу (рівноваги) між людиною та навколишнім середовищем при умові, що людина в цій рівновазі проявляє активність і підтримує зазначені параметри його існування [1]. 

О. Деменко зазначає, що під соціальною адаптацією розуміється процес пристосування людини до вимог соціуму та розвиток ефективної системи відносин з оточуючими; пластичність у поведінці, залучення людини до соціальних груп; засвоєння норм і цінностей соціуму та основних форм взаємодії в ньому [2].

Аналізуючи чинники успішної адаптації особистості, О.  Кокун, виділяє такі дві їх групи: суб’єктивні фактори, що включають професійну кваліфікацію та досвід особистості, її індивідуальні властивості, потреби, інтереси й цінності установки й переконання, особливості світосприйняття, життєвого досвіду, психічні і фізіологічні якості, особливості емоційної та вольової сфери, задоволеність життям та діяльністю тощо; об’єктивні фактори, що свідчать про умови й особливості діяльності, величину та характер завантаженості, психологічний клімат та соціальні і побутові умови тощо [4].

Адаптацію особистості в умовах бойових дій розглядають вітчизняні дослідники Г. Пріб, Я. Раєвська, Л. Бегеза та вказують, що є складний багатогранний процес взаємодії, що сприяє формуванню нової соціальної ідентичності, відповідно до змін, що виникають унаслідок воєнного конфлікту. Це процес позитивного розвитку та формування потенціалу особистості, її інтеграції в систему міжособистісних взаємин та пошуку умов для задоволення потреб у самоповазі й самореалізації.  Різноманітні фактори, що виникають у всіх сферах життя і діяльності особистості мають різний (як позитивний, так і негативний) вплив на її адаптацію [6].

Вітчизняна дослідниця С. Кулик виділяє три підходи у вивченні адаптації: психологічний, біофізіологічний та інформаційно-комунікативний [5]. Суть біофізіологічного підходу полягає у пристосуванні та активній підтримці певного рівня будови організму відповідно до різних змін, які виникають внаслідок впливу середовищ них чинників і забезпечують біологічну, фізіологічну, екологічну, ергономічну та інші види адаптації особистості. Психологічний підхід забезпечує психологічну, соціальну, соціально-психологічну, особистісну, професійну адаптацію і полягає в виробленні особистісного індивідуального стилю діяльності й забезпеченні взаємовідносин особистості і соціуму; пристосуванні до системи внутрішньо-групових відносин; формуванні шаблонів мислення й поведінки, які базуються на системі групових норм і цінностей; розвитку умінь і навичок міжособистісної взаємодії тощо. Інформаційно-комунікативний підхід покращує коригування структури управлінських впливів на основі отриманих даних та актуальної інформації для досягнення оптимального результату в нових умовах діяльності та забезпечує процес пошуку, сприйняття та обробки інформації [5].

Успішність соціально-психологічної адаптації, як зазначає О. Ткачишина, забезпечують особистісні ресурси, які визначаються здатністю до побудови інтегрованої поведінки. Чим більш розвинені адаптаційні ресурси, тим вища ймовірність забезпечення ефективної діяльності людини, навіть під час впливу стресогенних зовнішніх чинників [7].

Адаптаційні можливості включають такі особистісні характеристики як нервово-психічна стійкість, яка при високому рівні розвитку забезпечує толерантність до стресу; адекватна самооцінка, яка є основою саморегуляції і забезпечує адекватне сприйняття власних можливостей і умов діяльності; відчуття соціальної підтримки, що забезпечує почуття значущості особистості для оточуючих; низький рівень конфліктності; досвід міжособистісного спілкування у соціумі [3].

Основними чинниками, які мають вплив на адаптацію особистості в умовах соціальної напруженості та невизначеності, є умовно виділені внутрішні та зовнішні. Ці чинники можуть сприяти успішній адаптації, насамперед завдяки опануванню себе, своїх емоцій, саморегуляції, або ж, навпаки, порушувати адаптацію особистості. До внутрішніх чинників відносимо ті, які пов’язані з індивідуальними особливостями, а саме: індивідуально-психологічні особливості, особливості емоційної та когнітивної сфери, психічна саморегуляція, самоконтроль та самооцінка, життєвий досвід, особистісна зрілість тощо. Від цих чинників залежить вибір ефективних копінг-стратегій та успішність адаптації загалом. Так, високий рівень інфантильності особистості, невпевненості, невміння критично мислити, залежність від інших тощо перешкоджають адаптації особистості, можливості формувати ефективну копінг-поведінку у ситуації напруженості [7].

Зовнішні чинники не залежать від особистості. До них відносяться: психотравмуюча, стресова ситуація, її тривалість, умови виникнення, соціальне оточення, наявність вчасної соціально-психологічної допомоги чи підтримки, наявність таких низки дезорганізуючих соціально-психологічних явищ (паніка, фейки, чутки), які порушують адаптаційні можливості людини [7].

Сучасні події, які відбуваються в нашій країні актуалізують потребу в адаптації до нових умов життя, призводять до крайньої необхідності створення нових концепцій, моделей адаптаційної поведінки, методології та методики дослідження процесів адаптації в умовах суспільної кризи. В даний час адаптація відбувається в умовах масового руйнування всього комплексу колишніх структур, складових життєдіяльності суспільства, розпаду традиційного способу життя, норм, цінностей, кризи ідентифікації, розкиду пристосувань. Свідомість людей знаходиться в суперечливому, хаотичному стані і не встигає пристосуватися до змін. Основу адаптивних процесів повинна скласти діяльність, яка мобілізує адаптивний потенціал суб’єкта і адекватно позв’язує його з соціально-культурним середовищем.

Отже, психологічна адаптація це складний системний процес, в якій провідним показником розвитку особистості і формування оптимального рівня життя і діяльності в соціумі є активна трансформація ціннісно-смислової сфери. Процес психологічної адаптації може супроводжуватися внутрішніми конфліктами особистості, подолання яких багато в чому визначається її адаптаційним потенціалом. Успішність психологічної адаптації особистості та пов’язаних з нею внутрішньо особистісних конфліктів визначається здатністю здійснювати конструктивні стратегії поведінки в ускладнених та тяжких життєвих ситуаціях. В даний час проблема адаптації розглядається через призму тактик  поведінки, під яким розуміється індивідуальний тип реагування на зміну умов середовища.

Список використаних джерел

1. Вірна Ж. П. Галян А. І. Особистісні ресурси професійної адаптації майбутніх медичних працівників: концепція та емпірична верифікація. Психологічні перспективи. 2017. Вип. 30. С. 28-39.
2. Деменко О. Ф. Особливості соціальної адаптації особистості в умовах сучасного кризового суспільства. Актуальні проблеми психологічної та соціальної адаптації в умовах кризового суспільства: зб. Матеріалів ІV всеукр. Наук.-практ. Круглого столу з міжнародною участю (м. Ірпінь, 24 квіт. 2019 р.). Ірпінь, 2019. С. 18–21.
3. Казібекова В. Психологічні ресурси особистості у кризових ситуаціях. Особистість у кризових умовах та критичних ситуаціях життя : матеріали ІV Міжнародної науково-практичної конференції, 22-23 лютого 2018 р. Суми : Вид-во СумДПУ імені А.С. Макаренка, 2018. С. 48–49.
4. Кокун О. М. Оптимізація адаптаційних можливостей людини: психофізіологічний аспект забезпечення діяльності : монографія. Київ : Міленіум, 2004. 265 с.
5. Кулик С. М. Психологічні особливості управління професійною адаптацією вчителів: дис. ... канд. психол. наук: 19.00.05. Інститут психології ім. Г. С. Костюка АПН України. Київ. 2004. 140 с.
6. Пріб Г. А., Раєвська Я. М., Бегеза Л. Є. Соціально-психологічні особливості адаптації особистості в умовах бойових дій. Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Психологія. Том 33 (72). № 2. 2022. С. 104–109.
7. Ткачишина О. Р. Особливості соціально-психологічної адаптації особистості в кризових умовах. Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія : Психологія. Том 32 (71). № 3. 2021. С. 93–98.