Я-КОНЦЕПЦІЯ ДЕПРИВОВАНОЇ ОСОБИСТОСТІ У КОНТЕКСТІ ВІКОВОЇ ПСИХОГЕНЕЗИ

Науково-дослідницький ракурс наших студій спрямований на висвітлення змістово-функціонального наповнення Я-концепції депривованої особистості, зокрема крізь призму врахування її вікового розвитку.

Особливості різномодальної трансформації наукових уявлень про «Я-концепцію» у крос-культурних психологічних дослідженнях висвітлює О. Кочубейник. Дослідницею проаналізовано зміни наукових уявлень про ендемічність та універсальність феномену Я-концепції.  Як певна психічна реальність Я-концепція перебуває на помежовому  перетині з культурологічним відображенням світу. Авторкою дослідження вдало систематизовано крос-культурні студії щодо Я-концепції та виокремлено дивергентну та конвергентну стратегії її вивчення та інтерпретації. Важливим положенням є те, що уявлення про взаємозумовленість типу культури і специфіки перебігу психічних процесів у Я-концепції людини  співвідповідносяться з притаманними певній  культурі вимогами і стандартами щодо еталону особистості та Я-концепцією [8].

H. Markus, S. Kitayama пишуть про культурні варіації в Я-концепції, зокрема у мультидисциплінарних поглядах людини на себе. У контексті розробленої конструктивної теорії дослідники пропонують враховувати незалежні та взаємозалежні погляди особистості на себе, інтерпретації яких пояснювали б культурні відмінності і варіації у пізнанні, емоціях та мотивації [15].

О. Демчук пропонує розглядати «Я-концепцію» як продукт розвитку самосвідомості особистості, адже набуття повномірного усвідомлення власної сутності можливе лише за умови вилаштування в загальне чітке концептуальне уявлення про всі сторони свого Я [4].

О. Знанецька відзначає, істотну значущість взаємозв’язку характеристик Я-концепції та психологічного благополуччя особистості й зазначає, що такий конгломерат забезпечує її опттимістичну і результативну психогенезу [6].

За твердженням Н. Мухамедьярова детальне вивчення образу фізичного Я особистості як вагомої складової  її Я-концепції дасть змогу цілісного розуміння феномену людського самоусвідомлення та самопрезентації себе світові [9].

Цікавою та відкритою для подальшого інтерпретаційного аналізу є ієрархічна модель, заснована на дослідженні  Shavelson, R. J., Hubner, J. J., & Stanton, G. C..  Згідно з постулатами цього підходу глобальна або загальна Я-концепція знаходиться на вершині моделі, а упродовж просування від верхньої до нижньої частини моделі Я-концепція вона стає розгалуженішою та диференційованішою. Причому ієрархічна модель передбачає двогілковий поділ глобальної Я-концепції на академічну та неакадемічну Я-концепцію [18].

У дослідженні Strein W. здійснено аналіз досягнень у вивченні академічної самоконцепції та її наслідків для шкільної психології. Стверджується, що сформована академічна самоконцепція відіграє важливу роль у практиці шкільних психологічних студій, адже дозволяє віднайти реальні позитивні підходи до корекції дражливих і кризових ситуацій і проблем. Детально розглянуто поширені структурні моделі Я-концепції, а також ті найважливіші системи відліку, які пов’язують індивідуальні академічні Я-концепції з ширшим соціальним контекстом. Констатовано знаковий характер Я-концепції у формуванні життєвого світогляду й особистісного самоусвідомлення та соціальної ідентифікації [21].

Отож, наукологічне поле вивчення феномену Я-концепції особистості має широкі інтерпретаційні межі (Бамбурак, 2010;  Говорун, 2002; Каламаж, 2009; Католик, 2013 та ін.).

Одним із помітних та значущих дослідницьких ракурсів Я-концепції особистості є вивчення її змістово-функціонального наповнення у контексті вікової психогенези.

Про складність  генези самоусвідомлення та побудови Я-концепції можна твердити крізь призму поглядів А. Bandura, який у контексті соціального когнітивізму пропонує інтегративну теоретичну основу для пояснення та прогнозування самоефективності людини як зміни поведінки. Зазначено, що особистісна наполегливість у діяльності, яка є суб’єктивно загрозливою, але насправді відносно безпечною, через досвід майстерності призводить до подальшого підвищення самоефективності та відповідного зниження захисної поведінки (Bandura, 1977). Висвітлюючи самоефективність у суспільствах, що змінюються, Bandura A., відзначає, що віра людини у свою особисту ефективність керувати життям істотно впливає на її психологічне благополуччя, стимулює досягнення та задає вектор подальшого житєвого шляху. Різноманітні способи самопереконання у власній ефективності сприяють тому, що людина успішніше бере участь у відборі, конструюванні та управлінні середовищем, значно краще адаптується у мінливих суспільних умовах. Від етапу новонародженого, на якому ще немає усвідомлення сенсу себе, через вплив сімейних практик на дитячі переконання в їхні можливості, особистість через соціально сконструйований транзакційний досвід з навколишнім середовищем набуває упродовж інших життєвих етапів віру в самоефективність [11].

J. Stipek, H. Gralinski, C. B. Kopp детально аналізують особливості становлення і розвитку Я-концепції в дитячі роки та наголошують на особливій значущості цього конструкту для адекватного, якісного, успішного і повномірного самоусвідомлення особистості як на ранніх щаблях онтогенезу, так і впродовж усієї подальшої життєдіяльності [21].

Harter S. у психологічному та клінічному ракурсі висвітлює Я людини як побудову себе, як складну когнітивну та соціальну конструкцію та презентує результати відстеження змін у структурі та змісті саморепрезентацій від дошкільного етапу онтогенезу до пізнього підліткового віку. Детально прописано закономірності й особливості того, як на різних вікових етапах та рівнях особистісного й соціального розвитку люди оцінюють свої компетенції та загальну цінність і самоцінність. Розкрито психологічні механізми впливу самооцінювальних суджень на налагодження взаємин з рідними, друзями й однолітками, а також урахування впливу гендерних і культурних змінних. Запропоновано цікавий і малодосліджений аспект, зокрема виникнення самосвідомих емоцій (емоцій самоусвідомлення), подано результати аналітичних студій того, як в людини появляється низька самооцінка й депресія. Окремо розкрито особливості впливу гендерної соціалізації, жорстокого ставлення до дітей на формування автентичності їхнього Я та на побудову всієї Я-концепції згодом упродовж подальшого життя [14].

За твердженнями Pesu L, Viljaranta J, Aunola K. у розвитку Я-концепції дітей важливу роль відіграють переконання батьків і вчителів. Ці зазвичай референтні особи відіграють дуже важливу роль у формуванні самоуявлення дитини шкільного віку про свої здібності, тому стимулювання, підтримка, переконання, навіювання позитивно впливають на самоусвідомлення, а отже допомагають вилаштувати гармонійнішу і впевненішу Я-концепцію [16].

Van Dijk M, Branje S, Keijsers L, Hawk S, Hale W, Meeus W., висвітлюючи довгострокові асоціації з відкритим спілкуванням з батьками та інтерналізовані симптоми, пишуть про ясність самооцінки в підлітковому віці. Відкрите спілкування з батьками підвищує самооцінку й оптимізує індекси адаптації, тоді як депривована і блокована комунікація може зумовлювати проблеми із самоусвідомленням та стимулювати проблеми інтерналізації, насамперед у вигляді депресії та тривоги. Партнерське спілкування з батьками істотно впливає на розуміння власного розвитку та побудову чіткої самоконцепції. Комунікативна депривація може слугувати причиною фрагментарної та нестабільноїї Я-концепції  [22].

М. Будіянський, Ван Джун пишуть про те, що соціалізація як психологічне підґрунтя самосприйняття сучасного підлітка  виступає тим потужним механізмом, який дозволяє через наслідування, навіювання, зараження, ідентифікацію тощо віднайти унікальні риси і штрихи для повномірного самоусвідомлення та сформування Я-концепції [3].

Про структуру Я-концепції підлітка йдеться у дослідженні Byrne, B. M., & Shavelson, R. J., в якому зроблено наголос на тому,  чи можна відрізнити академічну Я-концепцію від академічних оцінок.  Проаналізовано особливості самоопису і субшкал самоконцепції, висвітлено специфіку інвентаризації емоційного сприйняття у ранньому та пізньому підлітковому віці. Розкрито досить відносну важливість глобальної Я-концепції та Я-концепції академічних здібностей у процесі прогнозування академічних досягнень підлітків. Окремо заторкнуто особливості самоуявлення про власне Я, що базується на загальних уявленнях  про свої риси і культурно цінну поведінку, а також констатована дуже важлива роль самооцінки, фізичної привабливості та фізичних навичок і популярності серед однолітків [12].

У режимі лонгітюду Vandenbosch L, Eggermont S. здійснили вивчення впливу мас-медіа та соціальних медіа на розвиток у підлітків об’єктивованої Я-концепції. Роль засобів масової інформації та соціальних мереж є взаємопов’язаною і важливою, а разом вони істотно детермінують змістове наповнення Я-концепції дитини. Лонгітюдне дослідження мало на меті заповнити прогалину в розумінні того, як ЗМІ, сайти соціальних мереж формують самоусвідомлення підлітків. Відзначено феномен привабливості та використання сексуальності в мас-медіа для формування ідеалів зовнішності, а також сприймання інших, себе і самоприйняття або заперечення самості в підлітковому віці [23].

Shavelson, R. J., Hubner, J. J., & Stanton, G. C. роблять акцент науково-дослідного пошуку на удосконаленні Я-концепції дитини в різних освітніх ситуаціях.  Зазначено, що багатоманіття досліджень Я-концепції засвідчує про відкритість цього феномена для подальшого вивчення, а також про необхідність перевірки й узагальнення конструктів Я-концепції, оскільки їхня неоднозначність розширює й ускладнює можливість обєктивної інтерпретації сутнісного наповнення та функціонального застосування [18].

У дослідженні Skaalvik, E. M., & Rankin, R. J. йдеться про математичну, вербальну та загальну академічну Я-концепцію особистості учня. науковці пропонують внутрішню та зовнішню модель відліку, а також піддають детальному вивченню гендерні відмінності у структурі Я-концепції. Структура  математичних і вербальних наповнень Я-концепції відрізнялася у хлопчиків і дівчаток, причому гендерні відмінності проінтерпретовані з погляду статевих стереотипів. Математичні та вербальні наповнення Я-концепції потужно корелювали, а також не було виявлено значних негативних прямих впливів вербальних досягнень на математичні і навпаки. Загалом, коснтатовано їхнє дуже важливе значення для побудови загальної академічної Я-концепції школярів [19].

C. Pop Grao-Cruces, A. Nuviala, A. Fernandez-Martinez, A. Perez-Turpin здійснюють різноплановий аналіз побудови і функціонування Я-концепціх особистості підлітка. Науковці висвітлюють досить цікавий і малодосліджений ракурс проблеми, зокрема асоціацію фізичної Я-концепції з фізичною активністю, задоволеністю життям і середземноморською дієтою у підлітків. Констатовано цікаві кореляційні збіги/розбіжності насамперед у плані дотримання норм здорового способу життя і якісного дієтичного харчування та базових конструктів особистісного самоусвідомлення. самосприймання і самоприйняття підлітків [17].

Я. Гошовський відзначає, що образ Я, самооцінка, самоакцептація, виступаючи потужним регулятором міжособистісних взаємин у депривованих дітей, слугують «матеріалом самоусвідомлення» для побудови ними розгалуженої та збалансованої Я-концепції [4].

Як вважає Н. Артюхина, одним із цікавих поглядів на особливості становлення і формування Я-концепції людини є татуювання. На теоретико-емпіричному рівні аргументовано доказано, що феномен татуювання виступає одним із дієвих засобів самовизначення та самопрезентації особистості на юнацькому етапі онтогенезу [1].

В. Корнієнко розкриває психологічні особливості розвитку «образу-Я» в дітей, які мають патології опорно-рухового апарату. Констатовано, що в залежності від умов соціально-психологічної реабілітації, системності і професійності виваженого медико-психолого-педагогічного супроводу діти з психомоторною/локомоційною депривацією можуть вибудовувати різні фізичні і жадані образи Я. Безперечно, деприваційні чинники виступають гальмівним стимулом для розвитку самоусвідомлення і самоприйняття та негативно впливають на формування особистісної Я-концепції [7].

У дослідженні О. Басюк йдеться про психологічні особливості побудови і функціонування Я-концепції в молодих людей юнацького віку з високим рівнем невротичності. Авторкою розроблено теоретичну модель функціонування Я-образу з периферійною частиною на межі взаємин Я – значущий інший. Дослідниця вважає, що дефініція «периферійна частина Я-образу» виступає проявом Я-концепції людини на контакт-межі з мікро- і макросоціумом. Наголошено істотну залежність сформованості і стійкості периферійної частини Я-образу від оцінок значущих інших. У тематичному ракурсі нашого дослідження віднаходимо виокремлене авторкою положення, згідно з яким знаковою специфічною рисою Я-концепції осіб юнацького віку з високим рівнем невротичності є те, що, потрапивши в зону референтних стосунків з «підтримуючою» людиною,  їхній Я-образ піддається дестабілізації. Безперечно, під впливом «фруструючої фігури» у побудові Я-концепції можуть появитися і деформаційні тенденції [2].

R. Y. Erol, U. Orth, дослідживши в режимі лонгітюду розвиток самооцінки в підлітковому та ранньому дорослому віці (від 14 до 30 років), встановили, що самооцінка підвищується на підлітковому етапі онтогенезу і продовжує зростати упродовж подальших вікових етапів розвитку. Зазначено, що жінки та чоловіки не відрізнялися за траєкторіями самооцінки, однак підлітки-латиноамериканці мали нижчу самооцінку, ніж їхні однолітки - представники чорношкірої та білошкірої рас. Як зазначають науковці, згодом самооцінка латиноамериканців зросла сильніше, отож у віці тридцяти років представники чорношкірої раси та латиноамериканці мали вищу самооцінку, ніж представники білошкірої раси. Констатовано, що на кожному віковому етапі емоційно стабільні, екстравертні та сумлінні люди відчували вищу самооцінку, ніж їхні емоційно нестабільні, інтровертні та менш сумлінні однолітки [13].

Виходячи зі сказаного вище, зауважуємо, що чинник расової приналежності може справляти вплив як на вироблення самооцінки упродовж онто- і соціогенезу, так і на побудову особистістю загальної недеформованої Я-концепції.

Безперечно, для різнобічного вивчення Я-концепції та самоусвідомлення особистості як базової складової її життєдіяльності доцільно здійснювати тривалі науково-пошукові студії. Важливо встановили тісну системну залежність між специфікою людської самості і спільністю всіх конструктів та утворень самосвідомості у психоструктурі особистості.

Список використаних джерел

1. Артюхина Н.В. (2016). Феномен татуювання як засіб самовизначення і самопрезентації особистості в юнацькому віці. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія психологічні науки, 1, (17-23).
2. Басюк О.Б. (2011).Особливості Я-концепції осіб юнацького віку з високим рівнем невротичності. Автореферат дисертаційного дослідження на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук. Івано-Франківськ.
3. Будиянский М.Ф., Ван Джун (2008). Соціалізація як психологічне підґрунтя самосприйняття сучасного підлітка. Науковий вісник ПДПУ імені К.Д.Ушинського,  1−2,  191 − 195.
4. Гошовський Я. Ресоціалізація депривованої особистості. Монографія. Дрогобич, 2008.
5. Демчук О.А. (2016). «Я-концепція» як продукт розвитку самосвідомості особистості. http://molodyvcheny.in.ua/files/journal/2016/12/57.pdf
6. Знанецька О.М. (2004). Про деякі аспекти взаємозв`язку характеристик Я-концепції та психологічного благополуччя особистості. Вісник Дніпропетровського університету. Педагогіка і психологія,  7, 3-10
7. Корнієнко В. В. (2009). Особливості розвитку «образу-Я» у дітей з патологією опорно-рухового апарату в залежності від умов соціально-психологічної реабілітації. Автореферат дисертаційного дослідження на здобуття  наукового ступеня кандидата психологічних наук.  Київ.
8. Кочубейник О. М. (2003). Трансформація уявлень про "Я-концепцію" у крос-культурних психологічних дослідженнях. Автореферат дисертаційного дослідження на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук . Київ: Ін-т психології ім. Г. С. Костюка АПН України.
9. Мухамедьяров Н. Н. (2006). Образ фізичного Я особистості як складова Я-концепції. Педагогіка і психологія, 1,  84–90.
10. Aykut Ceyhan A., Ceyhan Esra (2011). Investigation of university students’ self-acceptance and learned resourcefulness: a longitudinal .  High Education,  61(6), 649-661. DOI:1007/s10734-010-9354-2
11. Bandura A. (1977). Self-Efficacy: Toward a Unifying Theory of Behavior Change. Psychological Review, 84,  191-215.
12. Byrne, B. M., & Shavelson, R. J. (1986). On the structure of adolescent self Journal of Educational Psychology, 78(6), 474-481. DOI: 10.1037/0022-0663.78.6.474
13. Erol R. Y., Orth U. (2011). Self-esteem development from age 14 to 30 years: A longitudinal study . Journal of Personality and Social Psychology,  101( 3), 607–619. DOI: 1037/a0024299
14. Harter S. (1999). The construction of the self: A developmental perspective. New York, NY: Guilford Press.
15. Markus H., Kitayama S. (1991). Cultural variation in the self-concept : іn Multidisciplinary perspectives on the self . G.R. Goethals and J. Strauss. New York : Springer-Verlag.
16. Pesu L, Viljaranta J, Aunola K. (2016). The role of parents' and teachers' beliefs in children's self-concept development. J App Develop Psychol., 44, 63-71. DOI: 1016/j.appdev.2016.03.001
17. Pop Grao-Cruces A. C., Nuviala A., Fernandez-Martinez A., Perez-Turpin A. (2014). Association of physical self-concept with physical activity, life satisfaction and Mediterranean diet in adolescents. Kinesiology,  46( 1), 3–11.
18. Shavelson, R. J., Hubner, J. J., & Stanton, G. C. (1976). Self-concept: Validation of construct interpretations. Review of Educational Research, 46(3), 407-441.
19. Skaalvik, E. M., & Rankin, R. J. (1990). Math, verbal, and general academic self-concept: The internal/external frame of reference model and gender differences in self-concept structure. Journal of Educational Psychology, 82(3), 546-554.
20. Stipek D. J., Gralinski , Kopp C. B.  (1990). Self-concept development in the toddler years. Developmental Psychology,  26,  972–977.
21. Strein W. (1993). Advances in research on academic self-concept : Implications for school psychology. School Psychology Review, 22, 273—284.
22. Van Dijk M, Branje S, Keijsers L, Hawk S, Hale W, Meeus W. (2013). Self-concept clarity across adolescence: Longitudinal associations with open communication with parents and internalizing symptoms. J Youth Adolesc, 43, 1861– DOI: 10.1007/s10964-013-0055-x
23. Vandenbosch L, Eggermont S. (2015). The interrelated roles of mass media and social media in adolescents' development of an objectified self-concept: A longitudinal study. Communc Res.August 43(8) DOI: 1177/0093650215600488