СТРЕС-ФАКТОРИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЯК ЧИННИК ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ ВЧИТЕЛІВ

Огляд досліджень з проблеми психічного вигорання в зарубіжній та вітчизняній психології показує досить глибоке вивчення цього феномену, хоча цей конструкт став загальновідомим менш ніж півстоліття назад [1; 2; 3; 4].

Професія педагога входить до групи ризику виникнення вигорання. Було проведено дослідження, спрямоване на виявлення зв'язку між розвитком професійного вигорання й особистісними якостями та стресофакторами професійної діяльності педагогів.

В результаті проведеного дослідження ми виявили особливості розвитку професійного вигорання у педагогів; визначили індивідуально-психологічні особливості вчителів та стресофактори педагогічної діяльності; а також дослідили зв'язок розвитку професійного вигорання з особистісними якостями та стресофакторами професійної діяльності педагогів.

Проаналізувавши отримані результати, можна зробити такі висновки:

1. Професійне вигорання являє собою самостійний феномен. Більшість дослідників цього явища сходяться на думці, що вигорання – це синдром фізичного й емоційного виснаження, що призводить до розвитку негативної самооцінки, негативного відношення до роботи та байдужого, цинічного ставлення до суб’єктів діяльності. Він є захисною реакцією на тривалі робочі стреси, пов’язані з міжособистісним спілкуванням. В групу ризику розвитку синдрому вигорання входять представники професій системи «людина-людина», проте цей синдром зустрічається у представників інших сфер діяльності, не пов’язаних з міжособистісним спілкуванням.

У дослідженнях останніх років все частіше підкреслюється, що вигорання є результатом взаємодії особистісних і ситуаційних чинників. Тому, на думку К.Маслач та М.Лейтер, слід розглядати, перш за все, невідповідність між особистістю (її соціально-демографічними та індивідуально-психологічними особливостями) і роботою, незалежно від типу професійної діяльності [5].

На основі теоретичного аналізу та систематизації науково-методичної літератури можна зробити висновок, що професійне вигорання – це комбінація цілого ряду взаємопов'язаних між собою симптомів, які не проявляються одночасно. Причиною цього є індивідуальний характер розвитку вигорання, який залежить від індивідуальних особливостей особистості працівника та конкретних обставин його професійної та особистісної життєдіяльності.

2. Результати емпіричного дослідження засвідчили, що домінуючим компонентом у розвитку синдрому емоційного вигорання педагогів є фаза «Резистенція», яка сформована у найбільшої кількості респондентів (39 %). Домінуючими симптомами у синдромі емоційного вигорання є редукція професійних обов’язків (39,41%), яка проявляється у спробах фахівця полегшити або скоротити обов’язки, що вимагають емоційних затрат; розширення сфери економії емоцій (34,21%), тобто емоційний захист виходить за межі професійної діяльності і поширюється на спілкування з рідними, близькими та знайомими; неадекватне вибіркове емоційне реагування (18,42%) як прагнення фахівця неадекватно «заощаджувати» емоції, обмежувати емоційну віддачу за рахунок вибіркового реагування на контакти з суб’єктами професійної діяльності; емоційно-моральна дезорієнтація (18,42%) яка характеризується потребою професіонала у самовиправданні, захисті своєї стратегії вибіркового емоційного ставлення до суб’єктів педагогічної взаємодії.
3. Наступним етапом дослідження була діагностика індивідуально-психологічних особливостей респондентів, на основі якої можна зробити висновок, що вчителям властиві такі індивідуально-психологічні особливості, як комунікабельність, високий рівень інтелекту, емоційна стійкість, підпорядкованість, стриманість, висока нормативність поведінки, соціальна сміливість, емпатійність, довірливість, мрійливість, прямолінійність, конформізм, високий рівень самоконтролю та розслабленість.
4. На основі результатів дослідження стресофакторів педагогічної діяльності можна зробити висновок, що значна більшість вчителів задоволена своїм колективом та стилем керівництва. Вони мають можливість професійного росту, отримують заохочення за сумлінно виконану роботу. Проте вони не задоволенні підтримкою своє професії з боку держави. Стресові ситуації, які виникають в діяльності вчителів найчастіше пов’язані з низьким рівнем вмотивованості учнів, з проблемами в роботі з «важкими» дітьми, з підвищеним навантаженням, з низьким рівнем заробітної плати, з недостатнім фінансуванням закладів освіти та недостатньою підтримкою престижності професії з боку держави.
5. За результатами кореляційного аналізу виявлена значна кількість статистично значущих зв’язків симптоматики емоційного вигорання з особистісними якостями педагогів та стрес-факторами їх професійної діяльності. Зокрема, негативний зв’язок виявлено між показниками емоційного вигорання та емоційною стійкістю, високим рівнем самоконтролю та нормативності поведінки, соціальною сміливістю, відкритістю, комунікабельністю, впевненістю в собі та своїх силах, що дає змогу розглядати ці особистісні характеристики як такі, які гальмують розвиток професійного вигорання. І, навпаки, позитивний статистично значущий взаємозв’язок симптоматики емоційного вигорання з розвинутою уявою, мрійливістю, схильністю до тривожності, депресивністю, нерішучістю та низькою самооцінкою засвідчує те, що такі особистісні властивості педагогів можуть виступати каталізаторами їх професійного вигорання.

Кореляційний зв’язок показників емоційного вигорання з стрес-чинниками професійного вигорання дав змогу стверджувати, що сприяють розвитку професійного вигорання такі організаційні фактори, як наявність важких учнів, низький рівень матеріального забезпечення і навпаки, негативний зв’язок виявлено між вигоранням і підтримкою та схваленням з боку  керівництва,  справедливою  системою  заохочень  та  винагороди,

можливістю кар’єрного росту, соціальною значущістю роботи педагога, отже ці особливості професійної діяльності виступають в ролі факторів, які гальмують розвиток професійного вигорання.

Педагоги старшого віку схильні до розвитку емоційно-моральної дезорієнтації, а молоді фахівці частіше відчувають свою безпорадність та стан «загнаності в кут».

Статистично значущого зв’язку не виявлено між рівнем професійного вигорання та такими параметрами, як рівень інтелекту, домінантність, довірливість, дипломатичність, сімейний стан, кількість учнів та рівнем робочого навантаження.

Досліджувана проблема, на наш погляд, є дуже важливою, оскільки емоційне вигоряння негативно впливає не тільки на самих педагогів, але і на тих, хто знаходиться поруч з ними. Дані, отримані в результаті нашого дослідження, можуть бути використанні для розробки системи засобів психологічної допомоги для збереження й відновлення психічного здоров’я педагогів і підвищення ефективності їх праці.

Список використаних джерел

1. Боженко В. Г. Стресостійкість як запорука психологічного здоров’я особистості. URL: http://jhealth.donnu.edu.ua/article/view/7489/74907.
2. Гриник І. Психологічний аналіз  синдрому  професійного «вигорання» педагогічних працівників. Проблеми гуманітарних наук. Дрогобич, Ред. -вид. відділ ДДПУ. 2010. Вип. 25. С. 48–59.
3. Лаврова М. Г. Теоретичний аналіз сучасних поглядів на поняття «емоційне вигорання» / Вісник Одеського національного університету. Психологія. 2014. Т. 19. Вип. 2. С. 194-202.
4. Максименко С. Д. Синдром «професійного вигорання» та професійна кар’єра працівників освітніх організацій / [за ред. С. Д. Максименка, Л. М. Карамушки, Т. В. Зайчикової]. К. : Міленіум, 2004. 264 с.
5. Маслач, К. Професійне вигоряння: як люди справляються. 2000. Київ, Україна: Генеза.