МНОЖИННІСТЬ ФОРМ ТРАНСЛЯЦІЙ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Повсякчас сенситивною для українців була проблема національної ідентичності. Причинами того є тривала втрата державності в географічно визначених кордонах,  маргіналізація та стигматизація ідеї України та українськості,  політика асиміляції та затирання національних відмінностей,  репресії та ліквідація національної еліти як ядра національної ідентичності. Перцепція, усвідомлення та прийняття національної ідентичності сьогодні є архіважливим для екзистенції народу, що на даний момент проживає не лише на теренах України, а і поза її межами через вимушену, зумовлену бойовими діями, міграцію. Адже асиміляція, навіть тимчасова, в нову культурну реальність змушує особистість прийняти нові ціннісні орієнтири, норми поведінки, оптику світобачення, які раніше могли не відповідати її власним. Таке переформатування засадничих категорій дестабілізує та здатне точково деформувати, ускладнивши навіть саме усвідомлення особистістю своєї ідентичності.

Перш ніж звертатись до проблеми національної ідентичності, варто окреслити значущість таких примордіальних категорій як «ідентичність» та «ідентифікація». Їх концептуалізація зумовлена домінуванням у наукових колах підходу, де особистість позиціонується не як ізольована, абстрагована від зовнішніх чинників компонента, а як повноправний суб’єкт усього спектру соціальних інтерференцій. Опираючись на соціальні детермінанти у конструюванні психологічних теорії, дослідники акцентували на принципі інвайронменталізму як одному із засадничих у процесі набуття особистісної ідентичності у всій множинності її проявів [1-4].

Вплив питомої сьогоденню глобалізації не можна оцінити однозначно: попри економіко-політичні преференції, проблема унікальності, індивідуальності нації як самобутнього утворення відходить на другий план. Затирання культурних кордонів, трансляція культури як глобально спільного надбання усього людства без диференціації першоджерел – адженда, що визначає поступ не окремих держав, а цілих континентів. В таких умовах проживання своєї унікальності стає надважливим викликом для окремих націй, зокрема і української.

Національна ідентичність, як варіативна форма соціальної ідентичності, є обов’язковим елементом кластеру ідентичностей самоактуалізованої особистості. З однієї сторони абсорбувавши моральні постулати, культурні надбання, історичну пам’ять, з іншої – даючи особистості право на їх трансформацію, національна ідентичність робить особистість водночас суб’єктом та об’єктом процесу ідентифікації. В основі згаданого процесу – тріада, що містить афективний, конативний та когнітивний компоненти [5, с. 171-173].

Відтак позиціонування особистістю національної ідентичності – це не тривіальна сукупність історичних фактів, інформації про традиції, культуру, та, власне, націю, представником якої вона є, це також її емоційні ставлення до співгромадян, держави та до себе, як частини цієї соціальної групи; множинність соціально конструйованих фреймів та диспозицій, що детермінують інтеракції за певними, суспільно визначеними та прийнятними, сценаріями.

Репрезентуючи загальнолюдське, колективне, національна ідентичність полівекторно ретранслюється особистістю. Множинність виявів констатуємо на мікро- (особистісному), мезо- (рівень націй) та мега- (міжнаціональний) рівнях.

Відтак поставлену проблему варто аналізувати та описувати не лише у конструкті психологічного як завакуумованого явища, але і в масштабах міжособистісного та міжнаціонального, у множинності соціально-політичних, культурних процесів, що особливо актуалізується в умовах російсько-українського екзистенційного протистояння.

Біполярність прояву національної ідентичності можна проаналізувати, звертаючись до пропонованого рисунку (Рис. 1). Центральним конструктом є особистість, що в констеляції з національною ідентичністю, набуває суб’єкт-об’єктного характеру. Вона є ретранслятором, позитивним чи негативним, тожсамості нації.

Рисунок 1. Форми трансляції особистістю національної ідентичності

(Джерело – авторська розробка)

Серед позитивних форм трансляції можна виокремити такі:

• самоусвідомлення – набута національна ідентичність репрезентує в особистості соціальну компоненту, що дає змогу усвідомити своє місце у множинності міжособистісних інтеракції;
• самооцінка – ретрансляція, як частини власних напрацювань, здобутки попередніх поколінь та представників своєї нації через проживання почуття єдності, тяглості поколінь здатне підвищувати самооцінку окремого індивіда;
• збереження психологічного ресурсу – приналежність до референтної групи, в даному випадку нації, у більшості випадків дає особистості право послуговуватись сконструйованими, усталеними шаблонами поведінкових реакцій, що, в свою чергу, дозволяють мінімізувати потребу у пошуку та підборі потрібних алгоритмів дій. Таким чином стереотипізація поведінки дозволяє особистості заощаджувати когнітивно-афективні ресурси;
• зняття психологічної напруги через проживання почуття безпеки – одна з засадничих, еволюційно зумовлених потреб, що трансформувалась із поступом людства, та проявляється у необхідності проживання почуття спільності з ототожнюваною ним групою. Делегітимізація на правовому та звичаєвому рівні асоціальних форм поведінки є гарантом безпеки, мінімізує ризик бути підданим агресії;
• усвідомлена, позитивно орієнтована система ставлень до власної нації – тісна система внутрігрупових зв’язків стимулює особистість до відповідальності за вчинки та рішення, які приймаються нею, суб’єктивізуючи її участь у всій варіативності соціально-політичних процесів;
• акумулювання арсеналу цінностей та життєвих орієнтирів – полягає у конструюванні особистістю картини світу з огляду на вартості, прийняті та легітимізовані представниками попередніх поколінь. У такому випадку вони є визначальними, а почасти незаперечними константами для подальшого поступу у майбутнє;
• налагодження комунікативних каналів – інтеріоризація системи цінностей, усталених фреймів, спільне світобачення оптимізують процес спілкування, ліквідуючи можливі комунікативні бар’єри. Відтак, інтеракція відбувається швидше та ефективніше;
• мінімізація внутрігрупових конфліктів – проживання особистістю почуття тотожності з представниками референтної нації формує почуття лояльності та терпимості до її членів, а бажання бути частиною цих соціальних зв’язків консолідує, знижує ризики імовірних конфронтацій;
• ретрансляція загальнонаціональних цінностей – акумулювання та демонстрація, представлення національних здобутків є засадничим для визнання нації на міжнародному рівні, а, отже, її екзистенції як такої;
• адвокатування національних інтересів – для особистості зі сформованою національною ідентичністю питомою є усвідомлена громадянська позиція, інтенція виявляти її поміж представників інших націй та народностей.

Попри широкий спектр позитивно забарвлених проявів особистістю національної ідентичності, хибною є візія, де національна ідентичність артикулюється виключно в інваріативно-позитивній конотації. Дуальна природа національної ідентичності має і радикально негативні вияви, питомі для тоталітарних, максимально ізольованих від зовнішніх контактів, держав. Це, зокрема:

• деконструкція індивідуальності через повну, безальтернативну інтеріоризацію соціально сформованих фреймів, патернів поведінки, атитюдій, системи цінностей. За таких умов відбувається стирання індивідуальності та ретуш особистості відповідно до політично закладених підвалин оптики ідеального громадянина держави;
• ізоляціонізм – проявляється на рівні як цілої нації, так і щодо можливостей налагодження комунікативних каналів окремими індивідами. Полягає у абсолютизації національної ідеї та інтересів, нівелюванні значення будь-яких міжнародних зв’язків як персональних, так і політичних;
• шовінізм – легалізація на загальнодержавному рівні та цілеспрямоване формування негативних стереотипів щодо представників інших націй, провокація та реалізація міжетнічних конфліктів, нівелювання загальнолюдських цінностей.

Попри ємність категорії «національна ідентичність» та її значимість для успішного психологічного поступу особистості, мусимо констатувати, що для її верифікації, в кожному окремому випадку, притаманні певні труднощі. Адже встановлення міри успішності проживання національної ідентичності – це, з одного боку, вивчення суб’єктивних оцінок, з іншого – відображення соціально-економічних, політико-правових, культурно-історичних кластерів екзистенції нації.

Не можна не брати до уваги той факт, що національна ідентичність тісно корелює з сукупністю явищ та процесів, що не лежать в площині психології. Відтак її дослідження не може обмежуватись лише психологічною парадигмою – обов’язковою є комплементарна із джерельними, суміжними процесами оптика.

Національна ідентичність – психологічний конструкт, що корелює із соціально-економічними, політико-правовими, культурно-історичними парадигмами та, водночас, детермінується їх впливами. Перцепція та проживання національної ідентичності – не просто запорука психологічної цілісності та благополуччя окремої особистості, але і  політичного, економічного історичного поступу цілої нації, можливість самостановлюватись у культурній варіативності міжнаціональних зв’язків. ЇЇ не можна розглядати як монолітне утворення, питомою у даному випадку є дуальність, що виявляється як у позитивному ракурсі, так і у крайнє негативних формах. Здорова її реалізація приносить або преференції для цілої нації, або – відбувається заміщення індивідуального колективним, безальтернативна стереотипізація моделей поведінки та когнітивних алгоритмів. Це нівелює будь-яку можливість формування самодостатньої, пасіонарної особистості, здатної бути каталізатором поступу цілої нації.

Список використаних джерел

1. Рус, А. (2022). Лакан. Вступ до структурного психоаналізу. Комубук, 220 с.
2. Фройд, З. (2021). Психологія спільнот і аналіз людського «Я». Андронум, 90 с.
3. Erikson, E. H. (1994). Identaty: Youth and Crisis. W. W. Norton, 336 p.
4. Kelman, H. C. (1997). Nationalism, patriotism, and national identity: Social-psychological dimensions. In: In D. Bar-Tal & E. Staub (Eds.), Patriotism in the life of individuals and nations. Chicago: Nelson-Hall, pp. 165-189.