Конфлікти не мають універсальних засобів профілактики чи вирішення суперечливих ситуацій, котрі більш імовірні, якщо існує багато джерел їх виникнення, тому ними потрібно керувати. Завдяки ефективному управлінню конфліктами результат може бути позитивним, функціональним і ефективним, залежно від конкретної ситуації та інтересів конфліктуючих сторін.
Управлінню конфліктом передують такі діагностичні засоби: вивчення причини конфлікту, методів «боротьби», суперечностей, подій, потреб, інтересів, біографії конфлікту, тобто історії конфлікту, ситуації, в якій він розвивався, ескалації конфлікту, аналіз закономірностей криз і розвитку подій, визначення учасників конфлікту: індивідів, груп, очікувань і розбіжностей. Необхідне визначення позицій і відносин, взаємозалежностей, ролей, очікувань і особистих стосунків між сторонами, які провокують конфлікт, а також налаштування на вирішення конфлікту відповідно до їхніх бажань і очікувань.
Управління конфліктом передбачає проведення певних заходів, спрямованих на мінімізацію причин, рівномірну підтримку конфлікту, не виходячи за межі контролю, координації дій учасників конфлікту [1].
Аналізуючи літературу з питань управління конфліктами та попередження конфліктних ситуацій, можна зупинитися на основних методах управління конфліктами та заходах їх запобігання, таких як :
- Внутрішньоособистісні методи впливу на особистість.
- Структурний метод попередження та усунення організаційного конфлікту.
- Методи та стилі міжособистісного спілкування, поведінки під час конфліктів.
- Персональний метод.
- Дискусія.
- Методи керування особистою поведінкою.
- Методи, що включають також агресивні дії (використовуються рідко) [2].
Іншим важливим критерієм, який може охарактеризувати явище конфлікту, є наявність суб'єкта або суб'єктів конфлікту. Це означає, що існує можливість конфлікту не тільки з кимось, з групою, але й із самим собою. Іншими словами, все починається з протиріччя.
Д.Г. Скотт вважає, що спілкування є найважливішим засобом вирішення більшості конфліктів. Іноді висловлювання людини недостатньо зрозумілі або хтось неуважно їх слухає, і це може стати причиною конфлікту. Приховані переконання можуть стати перешкодою для подальшого спілкування, коли виникають непорозуміння, ворожість чи озлобленість [4].
Важливою частиною психології управління конфліктами є попередження з метою їх запобігання. Запобігти конфліктам можна лише шляхом виявлення та усунення причин, що породжують конфліктні ситуації.
У психологічній літературі розрізняють первинні та вторинні заходи профілактики конфліктів (Н.Пов'якель, Л.Карамушка). Первинна психологічна профілактика конфліктів полягає, насамперед, у психологічній просвіті, а вторинна – у безпосередній роботі над ризиками, напруженістю, конфронтацією, з групами з високою ймовірністю виникнення конфліктів, їх ескалацією [2].
Щоб запобігти конфлікту, необхідно знати типи конфліктогенів: загрози, накази і причин конфлікту, негативні та необґрунтовані відгуки та коментарі, знущання, зневажливий тон або підвищений голос, груба поведінка, приниження, хвастощі, приховування важливої інформації, питання, які «заганяють у глухий кут» або «змушують відчувати себе винними», відмова від переговорів та обговорення складних питань, проблем тощо.
Важливим засобом попередження протирічь є врахування особливостей поведінки особистості, яка страждає різними особистісними комплексами, незадоволена своїм становищем у суспільстві, сім'ї, організації і постійно прагне задовольнити власне хворобливе его, щоб позбутися внутрішньої напруги.
Г. Ложкіна та Н. Пов’якель вважають, що важливою умовою запобігання виникненню та поширенню конфлікту має бути психолого-культурна та психологічна підготовка, яка сприяє усуненню егоцентризму, агресії, маніпулятивних нахилів та конфліктних комунікаційних агентів, оволодінню культурою спілкування та поведінки, розвитку стійкості до стресу, формуванню толерантності до фрустрації та «імунітету» до спілкування, що залежить від ситуації та створює конфлікт у «спільноті» [3].
Попередження та застереження щодо можливих конфліктів потребує формування спеціальних знань та умінь для вибору продуктивного способу вирішення конфліктних ситуацій.
Список використаних джерел
- Жаворонкова Г. В., Скібіцький О.М., Сівашенко Т.В., Туз О.І. Управління конфліктами : текст лекцій : навч. посіб. Київ : Кондор, 2011. 172 с.
- Карамушка Л.М., Дзюба Т.М. Психологія управління конфліктами в організації (на матеріалі діяльності освітніх організацій): монографія. Київ: Полтава, 2009. 268 с.
- Пов’якель Н.І. Психологія вирішення педагогічних конфліктів. Київ : Шкільний світ, 2008. 128с.
- Філоненко М.М. Психологія спілкування : Підруч. для вищ. навч. закл. Київ: Центр учбової літератури, 2008. 224 с.
inforum.in.ua@ukr.net