Професійна діяльність у сфері «людина – людина» відноситься до найбільш стресогенних і найбільш піддатливих професійному вигоранню [1]. Проте особливо це стосується фахівців допомагаючих професій, які повинні організувати свою діяльність так, щоб вона була максимально корисна і якісна для інших людей, і максимально безпечна і комфортна для самого фахівця. Діяльність фахівців допомагаючих професій, незалежно від їхньої специфіки, пов'язана з підвищеним рівнем моральної відповідальності за життя окремих осіб, груп населення та суспільства загалом [2].
Люди, чия робота спрямована на надання допомоги іншим, щодня стикаються з емоціями, страхами, розчаруваннями та надіями своїх підопічних. Ці люди зазвичай мають високий рівень емпатії, що дозволяє їм якісно виконувати свої обов’язки. Проте саме емпатійна залученість у проблеми інших людей призводить до глибокого співпереживання, яке неминуче впливає на їхній внутрішній досвід. Це може проявлятися через різні емоційні стани, включаючи розвиток вторинного травматичного стресу (ВТС) або синдрому вигорання (СВ) [3].
Робота фахівців допомагаючих професій стає ще складнішою в сучасних умовах, коли країна переживає тривалу війну з агресором. У таких реаліях помічникам доводиться стикатися з надзвичайно емоційно виснажливими випадками: тривалими проблемами біженців, хворобами та втратами, глибоким відчаєм і втратою віри в майбутнє [4]. Подібні ситуації нерідко перевищують їхні особистісні та професійні ресурси, що може призводити до сильного емоційного вигорання, і тоді людям, які втомилися допомагати, самим потрібна психотерапевтична та психологічна допомога задля збереження психічного здоров’я та психологічного благополуччя [5].
Дослідження саморегуляції як чинника психологічного благополуччя фахівців допомагаючих професій здійснювалось зо допомогою методів теоретичного аналізу проблеми і методів емпіричного дослідження, зокрема: опитувальника «Стиль саморегуляції поведінки» (В. Моросанова, Є. Коноз), який дозволив визначити загальний рівень саморегуляції та персональний профіль за показниками: планування, моделювання, програмування, оцінка результатів, гнучкість та самостійність (автономність); опитувальника діагностики типу поведінкової активності (Л. Вассерман, Н. Гуменюк), призначеного для діагностики типів поведінки людини, рівня її загальної активності і властивостей особистості, що випливають із цього; методика «Діагностика емоційного вигорання» В. Бойка для дослідження особливостей синдрому професійного вигорання; методики діагностики психологічного благополуччя особистості К. Ріфф, яка дає змогу визначити загальний індекс психологічного благополуччя за шкалами: особистісне зростання, управління оточенням, самоприйняття, ціль у житті, автономія.
Проведене емпіричне дослідження особливостей сформованості саморегуляції респондентів засвідчило, що у досліджуваної вибірки переважає високий рівень стилю саморегуляції поведінки (ССП), хоча ці показники є близькими до кількості респондентів із середнім рівнем саморегуляції. Найменше виявилось досліджуваних з низьким рівнем саморегуляції, який характеризує осіб з проблемами у цілеутворенні і плануванні своєї діяльності.
За результатами типів поведінкової активності виявлено відсутність у вибірці осіб з поведінковими типами активності А і Б. Очевидно, що такий тип особистості досить складно взаємодіє з людьми і тому в соціономічних професіях типу «людина – людина» йому складно функціонувати, а особливо якщо це стосується допомагаючих професій, де потрібна, навпаки, увага до людей, прагнення задовільнити їхні потреби, емпатійність, здатність проявляти терплячість і толерантність. Найбільше у вибірці представлені фахівці з вираженим поведінковим типом Б1, які вирізняються раціональністю, поміркованістю, обережністю, неквапливістю, що, ймовірно допомагає їм зберігати стійкість і запобігає швидкому емоційному вигоранню в стресогенних умовах професійної діяльності, а також поведінковий тип АБ, для якого характерно прагнення збалансувати ділову активність, напружену роботу з вміло організованим відпочинком і загалом зі зміною занять.
Дослідження психологічного благополуччя продемонструвало, що всі показники знаходяться в межах середніх значень, окрім самоприйняття, яке займає верхню межу низького рівня. Найбільше у вибірці проявляється така характеристика психологічного благополуччя, як управління оточенням, що очевидно дає змогу досліджуваним ефективно реалізовувати себе в професіях соціономічного типу і надавати допомогу тим, хто її потребує. Також вище середнього виражена така характеристика як позитивні стосунки з іншими, яка свідчить про розвиток тих особистісних характеристик та вмінь, які є професійно важливими для фахівців допомагаючих професій, робота яких безпосередньо пов’язана з підтримкою інших та наданням допомоги. В діапазоні середніх значень знаходиться шкала «Автономія», яка запобігає професійному вигоранню і формує емоційну стійкість фахівців допомагаючих професій, оскільки зменшує орієнтацію на середовище та залежність від думки інших. Дещо менше, проте в межах середніх значень сформовані такі характеристики як особистісний ріст та мета в житті і найменше виражене самоприйняття, що може свідчити про певну незадоволеність собою, зокрема при усвідомленні недостатності допомоги тим людям, яку вони надають, і бажанням зробити значно більше.
За методикою діагностики емоційного вигорання у половини досліджуваних було виявлено емоційне вигорання принаймні за одним із критеріїв діагностики. Решта респондентів отримали результати, що відповідають процесу формування одного із симптомів емоційного вигорання. Таким чином всі учасники дослідження перебувають на початковому або вже сформованому етапі емоційного вигорання.
Здійснений аналіз вираженості характеристик психологічного благополуччя в осіб з різними рівнями саморегуляції засвідчив вищі показники благополуччя, які властиві респондентам з переважно вищим рівнем саморегуляції. Зокрема, позитивні відносини з іншими найкращі в осіб з високим та середнім рівнями саморегуляції і значно гірші в респондентів з низькою саморегуляцією. Однак, вищий рівень автономії зафіксовано в осіб з середнім і навіть низьким рівнями саморегуляції, що може виступати своєрідним захисним механізмом, спробою «захиститися» від виснажливих обставин професійної діяльності і тим самим запобігти емоційному вигоранню. Управління оточенням як показник психологічного благополуччя є найвищим і характеризує осіб з високим рівнем саморегуляції. Показник особистісного зростання є найвищим в осіб із середнім рівнем саморегуляції і характеризує відчуття людиною можливостей своєї самореалізації і досягнення бажаного результату, що потребує спонтанності і креативності, і відповідно зменшення рівеня саморегуляції. Цілеспрямованість найвище виражена в осіб з високим рівнем саморегуляції, а позитивне самоприйняття – в осіб з середнім рівнем саморегуляції. Зв’язки саморегуляції з проявами емоційного вигорання досліджуваних здебільшого є негативними, тобто при низьких рівнях розвитку саморегуляції зростає вираженість симптоматики емоційного вигорання.
Список використаних джерел
- Болотнікова, І.В. (2022). Емоційна стійкість як фактор психологічного здоров’я фахівців професій типу «людина – людина». Особистісні та ситуативні детермінанти здоров’я. Матеріали VІІІ Всеукр. науково-практичної конференції, 15–18, Київ, 29–31.
- Браніцька, Т. Р. (2012). Загальна характеристика фахівця соціономічної професії. Збірник наукових праць Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна», 6, 25–28.
- Грішин, Е. О. (2024). Психологічний супровід розвитку резильєнтності як чинника саморегуляції особистості, яка перебуває в складній життєвій ситуації.
- Зайчикова, Т. В. (2005). Взаємозв’язок між синдромом «професійного вигорання» та особистісними факторами. Наук. записки Інституту психології імені Г.С. Костюка АПН України, 26(2), 107–114.
- Олександров Ю. М. Саморегуляція як чинник психологічного благополуччя студентської молоді: автореф. дис. … канд. психол. наук. Харків, 2010. 23 с.