Дитяча брехня – це тема, яка викликає зацікавлення у батьків, вчителів, вихователів і психологів. Вона супроводжує дітей протягом усього дитинства: від перших неправдивих висловлювань про шоколадки чи забуті домашні завдання до більш складних ситуацій, коли діти свідомо вводять інших в оману для досягнення своїх цілей. Це явище має важливе значення, оскільки допомагає краще зрозуміти, як діти сприймають навколишній світ і взаємодіють із ним.
Дитячий обман, який іноді називають "маленькою брехнею", є природною частиною процесу розвитку. У сучасному світі, де спілкування та соціальні взаємодії відіграють ключову роль у формуванні особистості, вивчення цього явища стає надзвичайно актуальним. Досліджуючи природу дитячої брехні, ми отримуємо можливість глибше зрозуміти її суть, а також її вплив на процеси виховання й розвитку. Це може відіграти важливу роль у формуванні моральних цінностей і соціальних навичок у дітей.
Розглядаючи значення терміну "брехня" у контексті психології, можна знайти кілька різних визначень:
Miron Zuckerman, Bella M. DePaulo, Robert Rosenthal [7] розглядають брехню як “дію, спрямовану на формування в іншої людини віри або розуміння, яке обманщик вважає хибним”; Альберт Бандура розглядає брехню як акт умисного поширення невірної інформації з певним наміром; Зігмунд Фройд розглядав брехню як результат психічних конфліктів та непереборних бажань,. він вважав, що брехня може виникати через спроби приховати сексуальні чи агресивні бажання, що допомагати соціальним нормам;
Аналізуючи психологічний доробок ми можемо зробити висновок, що у вивченні брехні багато науковців зосереджується не на самій сутності та природі цього явища, а радше на “підказках”- поведінкових ознаках які допомагають її виявити і відрізнити брехуна від людини яка говорить правду.
Наприклад, Camille Srour та Jacques Py [6] розробили загальну теорія обману (general theory of deception (GTD)) яка описує процес, за допомогою якого створюються оманливі повідомлення. У рамках розробки теорії автори спочатку щоденно протягом 3 років відстежували різні способи, якими люди створюють оманливі повідомлення, що призвело до ідентифікації, опису та назви 99 «елементарних режимів обману» (87 вербальних, 12 невербальних). ), які можна поєднати під час одного оманливого епізоду та виявити його.
Miron Zuckerman [6] в своїй чотирифакторній теорії обману писав, що для людини, що обманює характерне підвищене: загальне збудження; емоційне навантаження (наприклад, почуття провини чи страху); когнітивне навантаження; ознаки контролю та керування реакціями, щоб виглядати чесним.
Якщо ми переходимо від ознак брехні до причин і її сутності то нам вартує вартує розглянути теорію соціального научіння Альберта Бандури [1] , а саме роль спостереження та імітації у формуванні поведінки, включаючи брехню. Мається на увазі, що діти через механізми соціально когнітивного научіння засвоюють “успішні” моделі поведінки дорослих або інших дітей.
Але наразі великої уваги заслуговує доробок Michael Lewis [5] який запропонував свою класифікацію дитячої брехні. Разом з тим, автор зазначав, що вона може не охоплювати всі типи обману, а його типи не є взаємовиключними і у багатьох випадках акт обману може відповідати більш ніж одному з цих критеріїв: 1) брехня, щоб захистити почуття іншого; 2) брехня для самозахисту, щоб уникнути покарання; 3) брехня собі або самообман; 4) брехня, щоб завдати шкоди іншим. І хоча перші три типи обману мають моральні недоліки вони можуть мати позитивний взаємозв'язок з іншими когнітивними процесами.
Брехня, щоб захистити почуття іншого. Діти рано розуміють, що деякі види брехні допустимі та навіть заохочуються: їм кажуть, наприклад, що вони повинні вдавати, що щасливі від подарунка, який їм насправді не подобається, щоб не образити дарувальника. З віком вони вміють приховувати своє розчарування.
Також в плані збереження почуттів інших людей є конфлікт між тим, щоб не говорити неправду і не образити почуттів іншого, особливо враховуючи, що чесність підтверджена частиною моральної поведінки. Брехня й обман часто пов'язані з іншими просоціальними та когнітивними здібностями. діти навчаються і позитивно оцінюють брехню, яка захищає почуття інших, більше, ніж інші види брехні.
Брехня, щоб уникнути покарання. Інша поширена форма дитячої брехні пов’язана з мотивом уникнути покарання. Діти легко вчаться брехати, коли вони скоїли якийсь небажаний вчинок або не зробили те, про що їх просили. Вони памятають дії які у минулому викликали негативні емоції у батьків або навіть покарання і намагаються уникнути цих передбачуваних наслідків, брешучи.
Щоб успішно говорити неправду, потрібна не тільки здатність навмисно створювати хибні переконання, але й мати певне уявлення про те, що інша людина може або не може знати; ця здатність, відома як «теорія розуму», зазвичай розвивається у дітей у віці приблизно від двох до трьох років.
Дослідження того, як діти починають брехати, щоб захистити себе від покарання, є більш численними, ніж дослідження дітей, які брешуть, щоб пощадити почуття інших, і результати є більш надійними.
Третій тип обману – самообман, найважче досліджувати, особливо у маленьких дітей. Тим не менш, він поширений як серед дорослих, так і серед дітей, і явно має як переваги, так і недоліки.
Перевага такого способу може зберігати нашу самооцінку. З іншого боку, самообман може заважати вчитися на власних помилках або вжити необхідних заходів.
На сьогоднішній день самообман у дітей досліджується мало, але є дані про розвиток удаваної гри, з яким вона має багато спільних рис.
Четверта категорія – брехня, щоб завдати шкоди іншим. Далеко не адаптивна, така брехня є певною формою психопатології. З усіх чотирьох типів брехні, згаданих тут, це найменш просоціальний. Спроба захистити себе від покарання брехнею про іншого також є дезадаптивною, оскільки така брехня, хоч і позбавляє від покарання, просто перекладає покарання на іншу людину. З ширшої точки зору, однак, покладання провини на іншого не є адаптивною реакцією, оскільки воно не призводить до соціального злагодження.
Брехня іншим найчастіше розглядається як міжособистісна невдача, оскільки вона руйнує довіру, яка вважається однією з ознак стосунків. Проте, як ми вже зазначали, брехня для захисту почуттів іншого виглядає необхідною дією, подібною до інших просоціальних форм поведінки, таких як допомога та співпереживання. Чи є будь-який вид брехні виправданим, для більшості з нас залишається суперечливим питанням, хоча бувають випадки, коли вона здається виправданою.
Цей конфлікт навколо брехні є досить важливим. Перехід від фіксованих правил, незалежних від внутрішніх почуттів, до відвертого вираження наших почуттів посилив наші уявлення про брехню й обман, зробивши таку поведінку соціально, а також морально неприйнятною. Це може пояснити, чому батьки так засмучені брехнею своїх дітей.
Дослідження, проведені на сьогоднішній день, переконливо свідчать про те, що брехня – це поведінка людини і що більшість форм обману мають адаптивне значення. Однак справедливо буде сказати, що наші суперечливі почуття щодо брехні та обману, ймовірно, відображають внутрішній конфлікт між двома потребами: потребою в певній формі довіри та соціальної гармонії.
Варто пам’ятати, що деякі форми брехні, наприклад, щоб захистити себе від покарання, необхідні лише тому, що ми порушили соціальні чи моральні санкції. Саме на це, на навчання соціальним і моральним нормам, батьки і педагоги можуть найбільш ефективно спрямувати свої зусилля заради майбутнього благополуччя своїх дітей, а не на викорінення брехні, оскільки брехня (незалежно від того, чи уникати покарання, щоб захистити почуття інших або як форма самообману) цілком може становити важливий аспект просоціальної поведінки.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
- Бондаренко О. Психологія особистості / Ольга Бондаренко. – Київ: Центр учбової літератури, 2012. – 280 с.
- Зігмунд Ф. Вступ до психоаналізу. Нові висновки / Фройд Зігмунд. – Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2021. – 552 с.
- Остапйовський О.І., Природа та сутність дитячого обману// Науково-методичний вісник «Педагогічний пошук» № 4(118). 2023р. С.
- Wilson A. The Nature and Effects of Young Children\'s Lies / A. Wilson, S. Melissa, R. Hildy. // Social Development. – 2003. – №12. – P. 21–45. – Режим доступу до ресурсу: https://www.researchgate.net/publication/227618002_The_Nature_and_Effects_of_Young_Children's_Lies
- Lewis M. The Origins of Lying and Deception in Everyday Life [Електронний ресурс] / Michael Lewis // American Scientist. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: DOI:1511/2015.113.128
- Srour, C., & Py, J. The general theory of deception: A disruptive theory of lie production, prevention, and detection// Psychological Review,- 2023 130(5), P. 1289–1309.– Режим доступу до ресурсу: https://doi.org/10.1037/rev0000389
- Miron Zuckerman, Bella M. DePaulo, Robert Rosenthal, Verbal and Nonverbal Communication of Deception \Advances in Experimental Social Psychology,\ Academic Press, Volume 14, - 1981, Pages 1-59, https://doi.org/10.1016/S0065-2601(08)60369-X.
inforum.in.ua@ukr.net