ТЛУМАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ У МЕЖАХ ГЕДОНІСТИЧНОГО ПІДХОДУ

Вперше термін «благополуччя» з'явився у визначенні здоров'я, сформульованому в 1948 році Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ). У цій дефініції здоров'я визначається як «стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів». Однак на той час таке формулювання не стимулювало ширших психологічних досліджень окресленої тематики [5]. Лише через кілька десятиліть зародилась позитивна психологія, яка посилила інтерес психологів до благополуччя як важливого психологічного аспекту здоров'я і життя людини.

Сучасні теорії благополуччя, похідні від філософських концепцій щастя, тяжіють до двох традицій: гедоністичної або евдемоністичної.

Представники гедоністичного напряму зосереджуються на вивченні досвіду задоволення та переживанні позитивних почуттів при реалізації різних життєвих цілей. Однак вони зазвичай не аналізують, якими є ці цілі людини і як вони досягаються [2].

Теорія психологічного благополуччя Н. Бредберна, розроблена в 1960-х роках, зосереджена на розумінні емоційної основи благополуччя. Він розрізняв два основні виміри:

1. Позитивні емоції - такі як радість, задоволення, гордість або почуття виконаного обов'язку. Науковець вважав, що часте переживання позитивних емоцій має вирішальне значення для підтримки високого рівня благополуччя.
2. Негативні емоції - це такі почуття, як смуток, тривога, гнів або розчарування. Хоча вони є природною частиною людського життя, їх надлишок може призвести до погіршення самопочуття.

Згідно з цією теорією, психологічне благополуччя можна виміряти як різницю між частотою переживання позитивних і негативних емоцій протягом певного періоду часу. Особи з переважанням позитивних емоцій характеризуються вищим рівнем благополуччя, тоді як переважання негативних афектів свідчить про його зниження.

Н. Бредберн також підкреслив роль суб'єктивної оцінки життєвих ситуацій у формуванні емоцій. На його думку, не об'єктивні умови життя, а те, як вони сприймаються та оцінюються людиною, є вирішальними для сприйняття рівня щастя та задоволеності.

Теорія Н. Бредберна мала значний вплив на розвиток досліджень благополуччя. Її використовували в дослідженнях психічного здоров'я як основу для оцінки впливу стресу на емоційне функціонування, а також в аналізі факторів, що сприяють щастю. Цей підхід сприяв подальшій розробці вченими більш складних моделей благополуччя, які враховують додаткові аспекти, такі як соціальні відносини, самореалізація або автономія.

Ця модель привертає увагу до вирішального значення емоційного балансу для підтримки психічного здоров'я та якості життя, що робить її важливим інструментом як в академічних дослідженнях, так і в психологічній практиці [1].

У 1971 році П. Брікман і Д. Кемпбелл ввели поняття «гедоністичної бігової доріжки» (hedonic treadmill), яка описує динаміку людського щастя та емоційної адаптації. Згідно з цією теорією, люди схильні швидко звикати до змін у своєму житті, як позитивних, так і негативних. Після початкового підвищення або зниження рівня щастя їхній емоційний стан повертається до певної індивідуальної відправної точки, яка називається «базовий рівень щастя».

Ця модель передбачає, що, незважаючи на прагнення поліпшити якість життя шляхом досягнення нових цілей, придбання матеріальних благ або здійснення мрій, рівень щастя залишається відносно постійним. Це пов'язано з процесом адаптації - люди звикають до нових умов, і позитивні емоції, пов'язані з досягненням мети, або негативні емоції, пов'язані з невдачами, з часом зменшуються.

Ключові припущення вказаної моделі:

1. Емоційна адаптація - люди швидко пристосовуються до змін у своєму житті, що робить емоції, пов'язані з цими змінами, короткочасними.
2. Фіксований базовий рівень - кожна людина має індивідуальний, відносно стабільний рівень щастя, до якого вона повертається незалежно від зовнішніх обставин.
3. Ілюзія постійного щастя - прагнення до щастя через зовнішні зміни (наприклад, багатство, кар'єрний успіх) часто не дає бажаного ефекту в довгостроковій перспективі.

Ця модель відіграла ключову роль у дослідженнях психологічного благополуччя і надихнула багатьох дослідників на вивчення механізмів емоційної адаптації. Вона також вказує на необхідність зосередитися на внутрішніх факторах, таких як соціальні відносини, самоактуалізація або практики усвідомленості, які можуть підтримувати стійке відчуття щастя і задоволеності життям [4].

Однією з найпопулярніших гедоністичних теорій є концепція суб'єктивного благополуччя Е. Дінер [3]. Науковець визначає вказане поняття  як суб'єктивне відчуття задоволеності життям і баланс між переживанням позитивних і негативних емоцій. За його словами, суб'єктивне благополуччя - це багатовимірний феномен, який включає три основні компоненти: когнітивну оцінку свого життя як такого, що задовольняє, часте переживання позитивних емоцій та мінімальний рівень негативних емоцій.

Е. Дінер підкреслював, що суб'єктивне благополуччя значною мірою залежить від індивідуальних почуттів та оцінок, а не від об'єктивних показників, таких як матеріальний статус чи професійні досягнення. Його концепція стала основою для розвитку досліджень емоцій та задоволеності життям, вказуючи на вирішальне значення суб'єктивного відчуття щастя для загального функціонування людини.

Роботи Е. Дінера вплинули на розвиток позитивної психології, привернувши увагу дослідників до важливості позитивних емоцій та якості життя в широкому соціальному та індивідуальному контексті. Його підхід широко застосовується для вивчення різних аспектів психічного здоров'я, благополуччя та втручань, спрямованих на підтримку поліпшення якості життя.

Отже, психологічне благополуччя є багатогранним феноменом, що охоплює як суб'єктивні відчуття щастя, так і реалізацію особистісного потенціалу. Сучасні підходи підкреслюють його важливість для розуміння людського функціонування та необхідність подальших досліджень у цьому напрямі.

Список використаних джерел

1. Каргіна Н. В. (2015) Основні підходи до вивчення психологічного благополуччя особистості: теоретичний аспект. Наука і освітa: наук.-практ. Журнал, 3, 48-55.
2. Czapiński, J. (2004). Spotkanie dwóch tradycji: hedonizmu i eudajmonizmu. Psychologia pozytywna. Nauka o szczęściu, zdrowiu, sile i cnotach człowieka. Warszawa: PW. P. 13–17.
3. Diener (2000). Subjective well-being. The science of happiness and a proposal for a national index. American Psychologist, 1, 34–43.
4. Raibley J. (2012) Happiness is not Well-being. J. Raibley. Journal of Happiness Studies. 19. P. 1–25.
5. Ryff, C. D., Singer, . (2002). From social structure to biology: integrative science in pursuit of human health and well-being. W: C. . Snyder, S. J. opez (red.), Handbook of positive psychology. P. 541–554.