ВИЗНАЧЕННЯ КОНЦЕПТУАЛЬНИХ МЕЖ ПОНЯТТЯ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ

Сучасні умови ринкової економіки характеризуються посиленою конкуренцією, відтак спонукають особистість сприймати професійний успіх як ключову цінність, що лише поглиблює проблему вигорання. Поряд із цим, інтенсивний розвиток цифрових технологій та стрімкий перехід до дистанційної форми роботи породжують втрату чітких меж і балансу між роботою та особистим життям. Таким чином, професійне вигорання знижує якість життя людини та, водночас, призводить до значних втрат організації.

Цікавою є ідея запропонована В. Шауфелі та Д. Енцманом згідно з якою професійне вигорання можна порівняти з процесом, що відбувається в акумуляторі. Батарея втрачає свою енергію поступово, незважаючи на те, що її постійно підзаряджають. Це відбувається, коли з батареї забирається більше енергії, ніж надходить до неї. Те ж саме спостерігається в процесі вигорання на роботі. Порушується динамічна рівновага між постачанням і споживанням енергії - люди віддають занадто багато ресурсів протягом тривалого часу і отримують занадто мало преференцій натомість [5].

Як зазначає М. Буріш, синдром професійного вигорання є одним із тих явищ, яке не отримало чіткого та єдиного визначення в психологічній науці. Існує широкий спектр теорій, які пояснюють його причини, описують особливості перебігу та наслідки. Науковець стверджує, що люди, які перебувають у стані вигорання, зазвичай, виявляють подібні характеристики, які він пропонує умовно вважати ключовими симптомами, хоча їм і бракує точності. Він представив модель для аналізу процесів вигорання, зосередившись на втраті почуття автономії в професії і, як наслідок, порушених епізодах дії [1].

У науковій літературі термін «професійного вигорання» з'явився  завдяки американському психіатру Г. Фройденбергу [2]. Досліджуючи групу волонтерів, які доглядали за наркозалежними, науковець дійшов висновку, що вигорання - це стан виснаження індивіда, викликаний надмірним навантаженням, а також вимогливістю  з боку оточення і самої людини. Незважаючи на початковий високий рівень замотивованості, волонтери не змогли досягти своїх цілей у роботі з клієнтами. У досліджуваних спостерігалися психофізичні симптоми у вигляді втоми, головного болю, підвищеної сприйнятливості до хвороб, дратівливості, мінливості поведінки, відчуття постійної нудьги і зневіри. Вони визнавали послідовну і досить швидку втрату енергії, зацікавленості роботою, відзначали незбалансованість між зусиллями, які докладають та винагородою, яку за це отримують.

У своїй праці «Висока ціна високих досягнень» Г. Фройденбергерг використав термін «вигорання», розуміючи його як стан фрустрації. Вчений наголосив на тому, що емоційне виснаження виявляється, насамперед, у людей, праця яких безпосередньо пов’язана з допомогою іншим, зокрема, психотерапевтів, священнослужителів, лікарів, медиків, соціальних працівників, вчителів. Він підкреслював, що процес вигорання відбувається насамперед у працівників, чия робота об'єктивно є відповідальною.

Один із найбільших внесків у вивчення проблематики професійного вигорання здійснила соціальний психолог з Каліфорнійського університету в Берклі К. Маслач. Разом зі своєю колегою С. Джексон, вона провела детальне дослідження представників людино-орієнтованих професій, пов'язаних з наданням соціальних послуг, зокрема, вчителів, лікарів, медсестер, психологів, терапевтів, соціальних працівників та поліцейських. Вчена зауважила, що синдром охоплює низку реакцій, які проявляються у межах трьох вимірів [3]:

1. Емоційне виснаження, що характеризується загальною втомою, відсутністю енергії та ентузіазму до дій, зниженням задоволення від життя, підвищеною дратівливістю, імпульсивністю. Працівник змушений докладати значно більше зусиль, ніж раніше для виконання поточних професійних обов’язків. Часто емоційний дискомфорт супроводжується і психосоматичними симптомами.
2. Деперсоналізація - негативна або байдужа реакція при спілкуванні з іншими людьми, які зазвичай є отримувачами послуг або колегами. Вона передбачає дистанціювання від проблем оточуючих, поверховість, скорочення часу контакту та його формалізацію. Це своєрідна модель самозахисту шляхом створення емоційного бар'єру, що породжує ризик дегуманізації.
3. Редукція особистих досягнень - тенденція до знецінення результатів власної роботи. Це призводить до зниження або втрати задоволеності професійною діяльністю, розчарування, звинувачення себе у відсутності професійних навичок та достатньої компетентності, що стає причиною зниження самооцінки.

Наявність цих трьох компонентів професійного вигорання, що виникають у характерній послідовності, є особливістю, яка відрізняє цей синдром від інших наслідків професійного стресу.

Значної популярності серед науковців набула екзистенціальна концепція професійного вигорання запропонована Е. Аронсоном та А. Пайнсом, згідно з якою основна його причина полягає у потребі особистості відчувати сенс життя. Як зазначають автори, людині необхідно вірити що, те чим вона займається є важливим і корисним [4].

В свою чергу А. Пайнс вбачає можливу причину виникнення цього синдрому у секуляризації суспільства. У минулому релігія була важливим засобом для виконання функції «подолання» смерті, тоді як сьогодні деякі люди, відкинувши релігійний підхід до екзистенційних питань, часто обирають альтернативну відповідь - роботу. Ті, хто зробив такий вибір, намагаються знайти сенс свого життя через працю, однак коли виникає думка, що їм це не вдалося, настає вигорання. Слід відзначити, що в основі вказаної теорії лежить припущення, згідно з яким вигорати можуть лише високомотивовані люди.

Таким чином, здійснивши ґрунтовний теоретичний аналіз наукової літератури з окресленої проблематики, можемо констатувати, що професійна діяльність сучасної людини може бути як джерелом реалізації її потенціалу та самовдосконалення, так і детермінантою хронічного стресу,  психофізичного виснаження, що зумовлює формування синдрому професійного вигорання.

Список використаних джерел

1. Burisch, M. (2002). A longitudinal study of burnout: the relative importance of dispositions and experiences. Work & Stress, 16(1), 1–17.
2. Freudenberger, H. J. (1974). Staff burn-out. Journal of Social Issues, 30(1), 159–165.
3. Maslach, C., & Jackson, S. E. (1981). The measurement of experienced burnout. Journal of Organizational Behavior, 2(2), 99–113.
4. Pines, A. M., & Aronson, E. (1988). Career burnout: Causes and cures. New York: Free Press.
5. Schaufeli, W., & Enzmann, D. (1998). The burnout companion to study and practice: A critical analysis. London: Taylor & Francis.